ТЕОРИЯ ПРАВА (последнее)
Сучасні наукові проблеми ОРД
Актуальные публикации по вопросам юриспруденции.
Сафронов С.О., к.ю.н., доцент,
професор кафедри ОРД
Харківського національного
університету внутрішніх справ України
Сучасні наукові проблеми ОРД
Наука – це сфера пізнавальної діяльності людей, яка базується на припущенні існування реального, незалежного від суб’єкта пізнання світу, усі процеси та явища котрого перебувають у кореляційній закономірності, які доступні пізнанню за допомогою чуття та мислення. Наука спрямована на створення нових знань, зокрема і про сам процес пізнання, маючи за мету осягнути істину, відкрити об’єктивні закони та встановити певні закономірності. Наука розвивається завдяки науковій творчості, тобто шляхом вирішення наукових задач, так званих наукових «загадок». Процес розвитку науки передбачає якісний перехід з одної наукової парадигми на іншу. Безумовно, що це повинно породжувати нову матрицю світогляду, яка повинна на певному етапі забезпечити реальні потреби людства, сформувати теоретичні концепції, які хоча б у меншій мірі будуть надавати відповіді для питливої сутності людини.
За яким напрямком піде розвиток науки залежить, передусім, від технології розв’язання проблем. Існуюча нині технологія вирішення творчих проблем в юридичній науці переважно заснована на методі абстрагування, який не враховує об’єктивних законів розвитку соціальних інститутів, законів буття, а іноді навіть простих випробувань правилами логіки. На сучасному етапі в науці практично втрачений евристичний метод розв’язання наукових завдань. Юридична наука організаційно перетворилась у велику кількість концепцій та постулатів, але парадокс у тому, що це відбулося в умовах відсутності загальної теорії розв’язання наукових проблем. Відтоді наука розвивається нерівномірно та нецілісно, перебуваючи в руках корифеїв і побоюючись їхніх звинувачень у дилетантстві, антинауковості…
В останні десятиріччя взагалі ігнорувалась основа пізнання – експеримент. Дослідження стали носити апріорний характер. Теоретики, прагнучи скорішого отримання суто формальних результатів, все частіше і частіше відмовляються від емпіричних досліджень, іноді фальсифікуючи їх данні. До чого це призвело? Практики відстороняються від теорії, насміхаючись над так званими «результатами багатолітніх досліджень», використовують свої методи – методи проб, помилок, виключення тощо, які призводять до більш результативного ефекту вирішення їхніх завдань. Канули у літа повноцінні наукові диспути, конструктивна критика з обнародуванням у фахових та загально-публіцистичних виданнях. Нажаль, до загальнонаукових проблем оперативно-розшукової діяльності додаються ще і окремі, специфічні, інституційно-дисциплінарні проблеми.
Саме словосполучення «оперативно-розшукова діяльність» у співвідношенні до слова «наука» є на мій погляд не зовсім вдалим з гносео-лінгвістичної точки зору. У назві повинна відображатися вся змістовна сутність предмету, зокрема і категорії ознак наукової діяльності. Виходячи з нині існуючого терміну виключається окрема та самостійна сфера дисципліни, тобто сфера пізнавальної діяльності. Як у назві, так і в абревіатурі «ОРД» відсутні ознаки наявності певної сукупності знань та їх системності, хоча саме це і свідчить про існування будь-якої науки. Чому б вченим не прийти до загального консенсусу щодо застосування відомих у світі етимологічних конструкцій слів, які означають існування знань у певній галузі? Наприклад, можливо використати лат. «crimen» – злочин та українське «знавство», що породить словотворення – кримінознавство, або використати термін «криміфактологія», тобто вчення про факти злочину. Це дозволить правильно уявляти предмет науки за логічними правилами мислення. Вже по слову можливо буде зрозуміти що це наука.
Заслуговує на увагу і застаріло-традиційне вчення про методи оперативно-розшукової діяльності. У будь якому підручнику у якості методів ОРД називають: оперативне або розвідувальне опитування, оперативну установку, візуальне спостереження, оперативний огляд, особистий пошук, агентурний метод. Такі методи вказуються як у підручниках часів Радянського Союзу, так і в сучасних виданнях. Але вітчизняні вчені чомусь не враховують, що в Україні з 1992 року змінилась правова основа оперативно-розшукової діяльності, оскільки набрав чинності Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». У цьому Законі немає навіть слова «метод», мова йде про права оперативних підрозділів на проведення певних заходів. Термін «метод» не вживається і в наказі МВС України від 17.07.2004 р. № 007. Чи не йде вчення про методи ОРД всупереч положенням ст. 19 Конституції України де зазначено, що посадові особи органів державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України? Паралогізмом є ствердження про те, що зазначені вище методи ОРД є суто теоретичними поняттями. По-перше, теорія не повинна йти всупереч з законодавством. По-друге, при здійсненні оперативно-розшукової діяльності використовують і інші методи, зокрема це методи встановлення причинно-наслідкових зв’язків , методи умовиводів , методи аргументації , загально аналітичні методи , психологічні методи , методи організації роботи , методи конспірації тощо. Чому ж тоді теорія ОРД називає лише шість методів? Чому даються фрагментальні знання про методи оперативно-розшукової діяльності? Думається, що науковий пошук, розробка та апробація методів є самим фундаментальним напрямком у науці оперативно-розшукової діяльності. Але на сучасному стані розвитку теорія не може апелювати лише окремими методами. ОРД, як наука, має гостру потребу у розробці саме методології оперативно-розшукової діяльності. Слід створити універсальну системи методів ОРД, створити програму використання методів ОРД в навчанні, в науці, у практичній діяльності.
Є сенс змінити ставлення науковців щодо оцінки актуальності наукових досліджень та змісту викладеного у дисертаціях матеріалу. Для науковця проблема – це форма знання, змістом якого є те, що непізнанно. Саме непізнане повинно бути об’єктом наукових досліджень. Але слід відрізняти наукові проблеми від псевдопроблем! У кожній дисертації автори вказують на актуальність теми переважно спираючись на суб’єктивне ставлення до питання. А чи насправді то є науковою проблемою або актуальним для правоохоронної діяльності завданням? Оскільки оперативно-розшукова діяльність є прикладною наукою, було б доцільним вирішення науковцями суто прикладних проблем. Для прогресивного розвитку науки вченим слід пропонувати не теми дисертаційних досліджень, а ставити перед ними конкретні задачі, проблемні завдання, які слід вирішити. З’ясування актуальності дослідження було б доцільним проводити лише після проведення моніторингу проблем, які існують у практичній діяльності ОВС. Слід враховувати потреби практики, а не лише проблеми теорії, які іноді є вкрай абстрактними.
В останні роки у дисертаційних роботах з ОРД, які присвячені методиці розкриття злочинів, з’являється зайвий матеріал, у якому автори розглядають кримінально-правову характеристику злочину, або правові основи оперативно-розшукової діяльності у певному напрямку роботи оперативного підрозділу. Хоча кримінально-правова характеристика є предметом іншої науки, а правові основи повністю викладені у законах та підзаконних нормативно-правових актах. У такому разі здобувачем пропонуються не нові знання, а відомості, які можливо отримати шляхом ознайомлення з літературою по кримінальному праву та завдяки вивченню законодавства. Через це, певні розділи дисертацій почали носити не науковий характер, а характер методичної роботи, яка лише заповнює текстовий об’єм, не представляє ніякого наукового інтересу.
Майже у всіх дисертаціях, які присвячуються питанням розкриття злочинів, розглядається оперативно-розшукова характеристика. Часто зміст оперативно-розшукової характеристики дублює криміналістичну характеристику злочинів, або відомості про неї наповнюються змістом з кримінологічної характеристики. Звідси така низька затребуваність оперативно-розшукової характеристики практиками, зокрема і наукова цінність невисока. Виходячи з цього, слід переглянути складові елементи оперативно-розшукової характеристики, враховуючи специфіку предмету ОРД, виключити запозичення зі змісту характеристик інших наук.
Мало уваги у теорії ОРД приділяється питанням щодо запобігання, припинення та попередження злочинів. Інститут оперативної превенції теоретично недосконалий, деякі наукові рекомендації є вкрай застарілими. Нажаль, спрямованість діяльності на упіймання злочинця залишилась домінуючою не лише у практиці, а і у теорії. Правововим нігілізмом можливо назвати деякі наукові та методичні праці у яких вчені пропонують проведення оперативних розробок таким чином, щоб затримати злочинця вже після скоєння злочину. Науковці чомусь забувають вимоги законодавства стосовно обов’язків суб’єктів оперативно-розшукової діяльності щодо вжиття заходів направлених на попередження та припинення злочинів (ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ч. 3 ст. 97 КПК України). Досі не відмовляються від рекомендації минулого століття щодо розкриття фактів хабарництва шляхом застосування прийому «поміток грошей», товкаючи працівника оперативного підрозділу на провокацію хабара, що є злочином, передбаченим ст. 370 КК України. Сучасне законодавство вимагає від науковців іншого підходу до вирішення цієї проблеми. Слід враховувати кримінально-правове вчення про стадії злочину, момент початку та закінчення злочину. Це повинно бути методологічною основою для оперативної профілактики злочинів.
На нашу долю випав важкий епохальний час. Час, у який існує потужне протистояння злочинного світу проти світу законності. Органи внутрішніх справ реалізують важливу соціальну функцію держави – охоронну. Значну роль у цьому відношенні відіграє оперативно-розшукова діяльність, як наука, котра забезпечує інтелектуальний потенціал і теоретичний базис для ефективної роботи правоохоронців. Оновлена національна система законодавства, світова гуманізація, зміна правосвідомості суспільства зі спрямованістю на загальнолюдські цінності вимагають по-новому глянути на діяльність оперативних підрозділів. Тому одним із найбільш важливих і актуальних для оперативно-розшукової діяльності є проведення наукових досліджень з метою розробки нових, які б відповідали сьогоденню, тактичних і методичних рекомендацій по розкриттю злочинів. Для розвитку самої науки вченим слід самоорганізуватися, розробити загальну гносеологічну концепцію оперативно-розшукової діяльності, поклавши тим самим фундамент для її еволюційного розвитку.
професор кафедри ОРД
Харківського національного
університету внутрішніх справ України
Сучасні наукові проблеми ОРД
Наука – це сфера пізнавальної діяльності людей, яка базується на припущенні існування реального, незалежного від суб’єкта пізнання світу, усі процеси та явища котрого перебувають у кореляційній закономірності, які доступні пізнанню за допомогою чуття та мислення. Наука спрямована на створення нових знань, зокрема і про сам процес пізнання, маючи за мету осягнути істину, відкрити об’єктивні закони та встановити певні закономірності. Наука розвивається завдяки науковій творчості, тобто шляхом вирішення наукових задач, так званих наукових «загадок». Процес розвитку науки передбачає якісний перехід з одної наукової парадигми на іншу. Безумовно, що це повинно породжувати нову матрицю світогляду, яка повинна на певному етапі забезпечити реальні потреби людства, сформувати теоретичні концепції, які хоча б у меншій мірі будуть надавати відповіді для питливої сутності людини.
За яким напрямком піде розвиток науки залежить, передусім, від технології розв’язання проблем. Існуюча нині технологія вирішення творчих проблем в юридичній науці переважно заснована на методі абстрагування, який не враховує об’єктивних законів розвитку соціальних інститутів, законів буття, а іноді навіть простих випробувань правилами логіки. На сучасному етапі в науці практично втрачений евристичний метод розв’язання наукових завдань. Юридична наука організаційно перетворилась у велику кількість концепцій та постулатів, але парадокс у тому, що це відбулося в умовах відсутності загальної теорії розв’язання наукових проблем. Відтоді наука розвивається нерівномірно та нецілісно, перебуваючи в руках корифеїв і побоюючись їхніх звинувачень у дилетантстві, антинауковості…
В останні десятиріччя взагалі ігнорувалась основа пізнання – експеримент. Дослідження стали носити апріорний характер. Теоретики, прагнучи скорішого отримання суто формальних результатів, все частіше і частіше відмовляються від емпіричних досліджень, іноді фальсифікуючи їх данні. До чого це призвело? Практики відстороняються від теорії, насміхаючись над так званими «результатами багатолітніх досліджень», використовують свої методи – методи проб, помилок, виключення тощо, які призводять до більш результативного ефекту вирішення їхніх завдань. Канули у літа повноцінні наукові диспути, конструктивна критика з обнародуванням у фахових та загально-публіцистичних виданнях. Нажаль, до загальнонаукових проблем оперативно-розшукової діяльності додаються ще і окремі, специфічні, інституційно-дисциплінарні проблеми.
Саме словосполучення «оперативно-розшукова діяльність» у співвідношенні до слова «наука» є на мій погляд не зовсім вдалим з гносео-лінгвістичної точки зору. У назві повинна відображатися вся змістовна сутність предмету, зокрема і категорії ознак наукової діяльності. Виходячи з нині існуючого терміну виключається окрема та самостійна сфера дисципліни, тобто сфера пізнавальної діяльності. Як у назві, так і в абревіатурі «ОРД» відсутні ознаки наявності певної сукупності знань та їх системності, хоча саме це і свідчить про існування будь-якої науки. Чому б вченим не прийти до загального консенсусу щодо застосування відомих у світі етимологічних конструкцій слів, які означають існування знань у певній галузі? Наприклад, можливо використати лат. «crimen» – злочин та українське «знавство», що породить словотворення – кримінознавство, або використати термін «криміфактологія», тобто вчення про факти злочину. Це дозволить правильно уявляти предмет науки за логічними правилами мислення. Вже по слову можливо буде зрозуміти що це наука.
Заслуговує на увагу і застаріло-традиційне вчення про методи оперативно-розшукової діяльності. У будь якому підручнику у якості методів ОРД називають: оперативне або розвідувальне опитування, оперативну установку, візуальне спостереження, оперативний огляд, особистий пошук, агентурний метод. Такі методи вказуються як у підручниках часів Радянського Союзу, так і в сучасних виданнях. Але вітчизняні вчені чомусь не враховують, що в Україні з 1992 року змінилась правова основа оперативно-розшукової діяльності, оскільки набрав чинності Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». У цьому Законі немає навіть слова «метод», мова йде про права оперативних підрозділів на проведення певних заходів. Термін «метод» не вживається і в наказі МВС України від 17.07.2004 р. № 007. Чи не йде вчення про методи ОРД всупереч положенням ст. 19 Конституції України де зазначено, що посадові особи органів державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України? Паралогізмом є ствердження про те, що зазначені вище методи ОРД є суто теоретичними поняттями. По-перше, теорія не повинна йти всупереч з законодавством. По-друге, при здійсненні оперативно-розшукової діяльності використовують і інші методи, зокрема це методи встановлення причинно-наслідкових зв’язків , методи умовиводів , методи аргументації , загально аналітичні методи , психологічні методи , методи організації роботи , методи конспірації тощо. Чому ж тоді теорія ОРД називає лише шість методів? Чому даються фрагментальні знання про методи оперативно-розшукової діяльності? Думається, що науковий пошук, розробка та апробація методів є самим фундаментальним напрямком у науці оперативно-розшукової діяльності. Але на сучасному стані розвитку теорія не може апелювати лише окремими методами. ОРД, як наука, має гостру потребу у розробці саме методології оперативно-розшукової діяльності. Слід створити універсальну системи методів ОРД, створити програму використання методів ОРД в навчанні, в науці, у практичній діяльності.
Є сенс змінити ставлення науковців щодо оцінки актуальності наукових досліджень та змісту викладеного у дисертаціях матеріалу. Для науковця проблема – це форма знання, змістом якого є те, що непізнанно. Саме непізнане повинно бути об’єктом наукових досліджень. Але слід відрізняти наукові проблеми від псевдопроблем! У кожній дисертації автори вказують на актуальність теми переважно спираючись на суб’єктивне ставлення до питання. А чи насправді то є науковою проблемою або актуальним для правоохоронної діяльності завданням? Оскільки оперативно-розшукова діяльність є прикладною наукою, було б доцільним вирішення науковцями суто прикладних проблем. Для прогресивного розвитку науки вченим слід пропонувати не теми дисертаційних досліджень, а ставити перед ними конкретні задачі, проблемні завдання, які слід вирішити. З’ясування актуальності дослідження було б доцільним проводити лише після проведення моніторингу проблем, які існують у практичній діяльності ОВС. Слід враховувати потреби практики, а не лише проблеми теорії, які іноді є вкрай абстрактними.
В останні роки у дисертаційних роботах з ОРД, які присвячені методиці розкриття злочинів, з’являється зайвий матеріал, у якому автори розглядають кримінально-правову характеристику злочину, або правові основи оперативно-розшукової діяльності у певному напрямку роботи оперативного підрозділу. Хоча кримінально-правова характеристика є предметом іншої науки, а правові основи повністю викладені у законах та підзаконних нормативно-правових актах. У такому разі здобувачем пропонуються не нові знання, а відомості, які можливо отримати шляхом ознайомлення з літературою по кримінальному праву та завдяки вивченню законодавства. Через це, певні розділи дисертацій почали носити не науковий характер, а характер методичної роботи, яка лише заповнює текстовий об’єм, не представляє ніякого наукового інтересу.
Майже у всіх дисертаціях, які присвячуються питанням розкриття злочинів, розглядається оперативно-розшукова характеристика. Часто зміст оперативно-розшукової характеристики дублює криміналістичну характеристику злочинів, або відомості про неї наповнюються змістом з кримінологічної характеристики. Звідси така низька затребуваність оперативно-розшукової характеристики практиками, зокрема і наукова цінність невисока. Виходячи з цього, слід переглянути складові елементи оперативно-розшукової характеристики, враховуючи специфіку предмету ОРД, виключити запозичення зі змісту характеристик інших наук.
Мало уваги у теорії ОРД приділяється питанням щодо запобігання, припинення та попередження злочинів. Інститут оперативної превенції теоретично недосконалий, деякі наукові рекомендації є вкрай застарілими. Нажаль, спрямованість діяльності на упіймання злочинця залишилась домінуючою не лише у практиці, а і у теорії. Правововим нігілізмом можливо назвати деякі наукові та методичні праці у яких вчені пропонують проведення оперативних розробок таким чином, щоб затримати злочинця вже після скоєння злочину. Науковці чомусь забувають вимоги законодавства стосовно обов’язків суб’єктів оперативно-розшукової діяльності щодо вжиття заходів направлених на попередження та припинення злочинів (ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ч. 3 ст. 97 КПК України). Досі не відмовляються від рекомендації минулого століття щодо розкриття фактів хабарництва шляхом застосування прийому «поміток грошей», товкаючи працівника оперативного підрозділу на провокацію хабара, що є злочином, передбаченим ст. 370 КК України. Сучасне законодавство вимагає від науковців іншого підходу до вирішення цієї проблеми. Слід враховувати кримінально-правове вчення про стадії злочину, момент початку та закінчення злочину. Це повинно бути методологічною основою для оперативної профілактики злочинів.
На нашу долю випав важкий епохальний час. Час, у який існує потужне протистояння злочинного світу проти світу законності. Органи внутрішніх справ реалізують важливу соціальну функцію держави – охоронну. Значну роль у цьому відношенні відіграє оперативно-розшукова діяльність, як наука, котра забезпечує інтелектуальний потенціал і теоретичний базис для ефективної роботи правоохоронців. Оновлена національна система законодавства, світова гуманізація, зміна правосвідомості суспільства зі спрямованістю на загальнолюдські цінності вимагають по-новому глянути на діяльність оперативних підрозділів. Тому одним із найбільш важливих і актуальних для оперативно-розшукової діяльності є проведення наукових досліджень з метою розробки нових, які б відповідали сьогоденню, тактичних і методичних рекомендацій по розкриттю злочинів. Для розвитку самої науки вченим слід самоорганізуватися, розробити загальну гносеологічну концепцію оперативно-розшукової діяльності, поклавши тим самим фундамент для її еволюційного розвитку.
Опубликовано 28 января 2012 года
Новые статьи на library.by:
ТЕОРИЯ ПРАВА:
Комментируем публикацию: Сучасні наукові проблеми ОРД
подняться наверх ↑
ССЫЛКИ ДЛЯ СПИСКА ЛИТЕРАТУРЫ
По стандарту ВАК Республики Беларусь
Стандарт используется в белорусских учебных заведениях различного типа.
По ГОСТу Российской Федерации
Для образовательных и научно-исследовательских учреждений РФ
Прямой URL на данную страницу для блога или сайта
Предполагаемый источник
Полностью готовые для научного цитирования ссылки. Вставьте их в статью, исследование, реферат, курсой или дипломный проект, чтобы сослаться на данную публикацию №1327765725 в базе LIBRARY.BY.
подняться наверх ↑
ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!
подняться наверх ↑
ОБРАТНО В РУБРИКУ?
Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.
Добавить статью
Обнародовать свои произведения
Редактировать работы
Для действующих авторов
Зарегистрироваться
Доступ к модулю публикаций