ОБМЕЖЕННЯ РІВНОСТІ ПРАВ ГРОМАДЯН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Лотоцький Михайло Васильович
К.ю.н., доц. кафедри кримінального права і процесу Івано-Франківького університету права імені Короля Данила Галицького, адвокат

ОБМЕЖЕННЯ РІВНОСТІ ПРАВ ГРОМАДЯН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
(скорочено)
У статті досліджено проблеми, які виникли у частини громадян з набранням чинносі Кримінальним процесуальним кодексом України 20.11. 2012 року. Окремі положення цього нормативно-правового акта суперечать Конституції України, міжнародним договорам, які є частиною національного законодавства України. Автором вносяться пропозиції до цього нормативного акту для усунення цих суперечностей.
Набрання чинносі Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК 2012 р.) порушило рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність їх перед законом. Незважаючи на втрату чинності Криміннально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі - КПК 1960 р.), за ним продовжується здійснюватися судове провадження для окремих категорій громадян.
Конституція України (ст.1) проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Відповідно, правовий статус особи в правовій державі має базуватися, насамперед, на конституційному принципі рівності правового статусу людини і громадянина. Реалізація конституційного принципу рівності не припускає дискримінацію особи за якими-небудь ознаками, гарантує рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. На даному етапі державотворення відбуваються кардинальні перетворення в правовій системі держави, приймається велика кількість нормативно-правових актів та вносяться зміни до чинних актів законодавства. Нормотворча діяльність не повинна порушувати права та свободи людини і громадянина, не суперечити нормам Основного Закону та чинним в Україні міжнародним нормативно-правовим актам. Реалізація конституційного принципу рівності особи в законотворчій діяльності (в першу чергу - в кримінальному провадженні) повинна стати основою для подальшого законотворення у цій сфері.
Стаття 3 Конституції України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У свою чергу, утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Також Конституцією України, серед інших прав і свобод людини та громадянина, ст. 21 гарантує людям рівність у правах [6, с. 6]. Ст. 24 Основного Закону України вказує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом [6, с. 7]. Також Конституцією України (ст. 58) передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність [6, с.15].
Радник Президента України, Керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України А. Портнов в пояснювальній записці до КПК вказує, що Законодавство, яке регулює порядок здійснення кримінального судочинства, має забезпечувати не лише невідворотність кримінального покарання, а й гарантувати належне дотримання прав людини у кримінальному процесі, повагу до її особистості, ставлення до неї як до особи, вина якої у вчиненні злочину ще не доведена.
Відповідно наслідком прийняття вказаного законопроекту (КПК) стане формування системи кримінального судочинства України, в основу якої покладається реальне втілення принципів змагальності та рівності прав сторін кримінального провадження, повага до прав людини та поліпшення їх захисту, а також підвищення ефективності та оперативності кримінального провадження [11, с.2].
Ми підтримуємо думку науковців про те, що саме проголошення принципу рівності особи є передумовою створення правової держави. Але закріплення його на конституційному рівні є недостатнім. Необхідне його впровадження в діяльність держави та суспільства.
Будь - яка правова держава повинна забезпечити рівність прав і свобод не тільки для своїх громадян, а й іноземців та осіб без громадянства, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов’язком.
Всі сподівання осіб (їх захисників), справи яких розглядалися у кримінальному судовому провадженні чи надійшли до суду до 20 листопада 2012 року, на позитивні зміни в кримінальному процесуальному законодавстві України, виявилися марними. Відповідно до перехідних положень КПК, розгляд справ цих категорій підсудних здійснюється відповідно до КПК 1960 р., який втратив чинність відповідно до п. 2 розділу Х «Прикінцевих положень», в якому зазначено, що з набранням чинності Кримінальним процесуальним кодексом України втрачає чинність Кримінально-процесуальний кодекс України із наступними змінами [8]. Не узгоджується п. 2 «Прикінцевих положень» з положеннями п.п. 9, 11, 12, 15, 16 розділу ХІ «Перехідні положення».
Завданням кримінального провадження (ст. 2 КПК 2012 р.) є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.
У першому півріччі 2012 року на розгляді місцевих загальних судів перебувало 390,5 тис. кримінальних справ та матеріалів. Закінчено провадження у понад 94 тис. кримінальних справ від кількості справ, які перебували на розгляді.
На жаль, немає статистичних даних, скільки кримінальних справ знаходилося на розгляді у місцевих та апеляційних судах, Касаційному суді з розгляду цивільних та кримінальних справ, Верховному Суді України станом на 19 листопада 2012 року, але, враховуючи статистичні дані за перше півріччя 2012 року, - до 300 тисяч. До цих підсудних, відповідно до перехідних положень КПК 2012, судовий розгляд справ та їх оскарження здійснюється за КПК 1960 р.
Відповідно до п. 11 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. кримінальні справи, які надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до дня набрання чинності КПК (до 19 листопада 2012 року включно) розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанції та Верховним Судом України в порядку та у строки, визначені КПК 1960 року, без будь-яких обмежень і винятків (стосовно складу суду, фіксування судового провадження тощо).
Впровадження КПК 2012 р. запровадило нові прогресивні стандарти доказування. Так, докази, які зібрані на досудовому розслідуванні (наприклад свідчення дані внаслідок самообмови, тортур, тиску, інше), не будуть вважатися доказами для суду, якщо вони не будуть досліджені та підтверджені під час судового провадження. Однак, п. 7 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. зовсім по іншому трактує це положення КПК 2012. Відповідно до цього положення, суд, розглядаючи кримінальну справу та вирішуючи питання про допустимість доказів, повинен їх розділити на дві частини - отримані до набрання чинності КПК 2012 р. та після набрання ним чинності. Після цього суд визначає допустимість доказів згідно з тим процесуальним законом, відповідно до якого вони були отримані.
Чисельність «мешканців» СІЗО склала на 01.07.2012 р. 33 167 осіб (статистичних даних станом на 19.11.2012 р. немає) [9].
Однак положення нового Кримінального процесуального кодексу не можуть застосовуватися до підсудних, які знаходилися під вартою станом на 19.11.2012 р.
Запобіжні заходи, що були обрані до 19 листопада 2012 р. включно, продовжують свою дію до моменту їх припинення. Якщо до підсудного було застосовано запобіжний захід відповідно до КПК 1960 р. то п. 9 «Перехідних положень» КПК 2012 р. не дозволяє застосувати чи змінювати запобіжні заходи відповідно до КПК 2012 р. Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається судом за КПК 1960 р. До цієї категорії підсудних не може застосовуватися такий запобіжний захід, як домашній арешт. Якщо надійшло клопотання від зазначених вище осіб про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, розгляду справи судом присяжних, затвердження угоди про примирення чи визнання вини місцеві, апеляційні та касаційний суди повинні відмовити в їх задоволені.
Апеляційні чи касаційні скарги на кримінальні справи, які надійшли до суду першої інстанції до 19 листопада 2012 року включно або розгляд яких в суді на цей час продовжувався, або були розглянуті судом першої чи апеляційної інстанції, подаються та розглядаються відповідно до КПК 1960.
Про перегляд судових рішень у кримінальних справах Верховним Судом України, які до набуття чинності КПК 2012 р. були розглянуті судом першої, апеляційної інстанції, або розгляд яких в суді продовжується а також перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані відповідним прокурорам до 19 листопада 2012 року включно, розглядаються, подаються ними до суду та розглядаються судом за правилами, передбаченими КПК 1960 р.
Аналізуючи розділ IV «Судове провадження у першій інстанції» та розділ V «Сурове провадження з перегляду судових рішень» КПК 2012 р. варто констатувати факт відсутності положення про повернення судом кримінальних справ прокурору на додаткове розслідування. Однак, п. 12 р. ХІ «Перехідних положеннь» вказує, що суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції можуть постановляти рішення про її повернення прокурору для проведення додаткового розслідування. Після проведення додаткового (повторного) розслідування такі справи направляються до суду та розглядаються ним відповідно до КПК 2012 р.
Всі кримінальні справи, які надійшли до судів 20.11.2012 р. (включно) і пізніше з постановою про звільнення від кримінальної відповідальності, обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру розглядаються судом першої інстанції відповідно до КПК 2012 р. Судове провадження з перегляду судових рішень цих справ судами апеляційної, касаційної інстанції та Верховним Судом України здійснюється згідно з положеннями КПК 2012 р.
Підсумовуючи вищесказане, слід зауважити, що судове провадження відповідно до п.п. 7, 8, 9, 11, 12, 15, 16 розділу ХІ «Перехідних положень»:
- порушує ст. ст. 21, 24, 58 Конституції України;
- порушує принципи, закріплені в КПК 2012 р.: верховенство права (ст. 8); рівності перед законом і судом (ст. 10); доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень (ст. 21); безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. 23); розумні строки (ст. 28);
- не може бути застосовано п. 4 ст. 28 КПК 2012 р. (Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово);
- не дозволяє застосовувати заходи забезпечення кримінального провадження відповідно до КПК 2012 р. (розділ ІІ КПК 2012 р.);
- не може застосовуватися кримінальне провадження на підставі угод (глава 35 КПК 2012 р.);
- кримінальні справи не можуть розглядатися судом присяжних (п. 3 ст. 31 КПК 2012 р.) ;
- передбачено направлення кримінальної справи прокурору на додаткове розслідування (п. 12 розділу XІ «Перехідні положення» КПК 2012 р.);
- не дозволяється стороні захисту збирати докази (пд. 8 п. 1 ст. 42);
- розгляд справ у всіх судових інстанціях проводиться не чинним КПК 1960 (п. 2 розділу Х «Прикінцеві положення»)
Таким чином, судове провадження, яке застосовується до окремих осіб відповідно КПК 1960 р. (включаючи неповнолітніх), не дає можливості в повній мірі використовувати переваги чинного КПК 2012 р. та порушує права громадян, гарантовані Конституцією та законами України.
Висновки. На даний час можна констатувати, що набрання чинності КПК 2012 р. є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації та демократизації суспільства, впровадження та практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основних прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, чинними законами України та міжнародно-правовими актами. Однак, даний нормативно-правовий акт є недосконалим і потребує вдосконалення. На нашу думку, суттєвим його недоліком є судове провадження відповідно до п.п. 7, 8, 9, 11, 12, 15, 16 розділу ХІ «Перехідних положень». Виключення цих пунктів з КПК 2012 р. дасть змогу здійснювати правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.
03.01.2013 р М.В. Лотоцький