БЕЛАРУСЬ (последнее)
ВАСИЛЕНКО В. О. ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО (ДО 1569 РОКУ) В СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ ІСТОРІОГРАФІЯХ XIX - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX ст.
Актуальные публикации по истории и культуре Беларуси.
Дніпропетровськ: НГУ, 2006. - 660 с.
Історія Великого князівства Литовського є органічною і невід'ємною частиною минулого етнічної території й народу України. У складі цієї багатонаціональної великої держави Центрально-Східної Європи у добу пізнього середньовіччя вони розвивалися в тісній та широкій інтеграції міжнародних і міждержавних контекстів. Саме тому вивчення концептуального осмислення політики й правової спадщини литовсько-руської держави у східнослов'янських історіографіях залишається актуальною науковою проблемою, оскільки сприяє подальшому більш повному та ретельному дослідженню подій в історії держави і права України епохи феодалізму. До того ж порушена у запропонованій монографії тема не була предметом спеціального вивчення, хоча багато її питань тією чи іншою мірою висвітлювалися окремими вченими, починаючи з часів зародження наукової східнослов'янської історіографії у XVIII ст.
У рецензованій праці вищезазначена проблематика розглядається автором у нерозривній діалектичній єдності її головних аспектів та складових частин - теоретико-методологічної і конкретно-історичної. Він переконливо обгрунтував актуальність теми, науково виважено встановив хронологічні рамки дослідження, детально та аргументовано проаналізував основні публікації, навівши розлогий історіографічний аналіз літератури, який засвідчує глибокі знання з даної проблематики, достатнє володіння методами історичного дослідження. Не викликають заперечення структура і план книги, яка побудована таким чином, щоби найповніше висвітлити всі важливі аспекти означеної теми.
Знайомлячись із працею, переконуєшся, що монографія В. Василенка характеризується оригінальністю й глибиною суджень, нетривіальним підходом до висвітлення досліджуваної проблеми - поряд з аналізом історіографії він фактологічно наповнює політичну історію ВКЛ. Зміст праці позитивно характеризує також новизна порушених і вирішених завдань, доказовість висновків та аргументованість узагальнень, значний особистий внесок автора у вивчення історіографічної проблематики, яка по суті вперше комплексно в такому аспекті й форматі досліджується в українській історичній науці.
Новизна монографії полягає також і в тому, що у ній уперше зроблено успішну спробу вивчити магістральні напрями еволюції дослідницьких поглядів східноєвропейських історіографів на провідні проблеми історії ВКЛ та проведено скрупульозний аналіз існуючих в історичній науці концепцій із комплексу наукових проблем політико-правового устрою цієї держави. Працю насичено значною кількістю нових фактів, котрі дозволять майбутнім ученим по-новому оцінити процеси розвитку литовсько-руської державності доби пізнього середньовіччя.
Аргументи, які наводить автор, засвідчують, що основні результати його дослідницького пошуку й аналізу достовірні та не викликають сумнівів, оскільки спираються на широке коло джерел та новітні методи наукової евристики. Достатньо аргументованими і цікавими є й ті положення книги, котрі стосуються історіографічного аналізу еволюції політичного та юридичного устрою литовсько-руської держави. Заслуговують на увагу узагальнення, сформульовані науковцем у висновках, що мають конкретний, синтетичний характер, практичну спрямованість і є логічним підсумком усієї праці.
Проте ознайомлення з текстом монографії спричинило також появу кількох власних міркувань, котрі хочемо висловити автору як побажання щодо його майбутніх студій в означеній царині. Насамперед історіографічне дослідження, незважаючи на свою специфіку, як і будь-яке наукове історієписання, має спиратися на невикористані архівні джерела. У цьому - базова частина наукової новизни, глибина пізнання явища та з'ясування його сутності. Тому дещо дивує відсутність у пропонованій праці джерельного матеріалу, у даному разі найперше особистих архівів істориків, котрі досліджували політичні події у ВКЛ.
стр. 226
Оскільки назва "литовсько-руська держава" не була офіційною, а є штучним, кабінетним витвором, вона має писатися з малої літери. Крім того, автор, максимально литуанізуючи імена князів, мінімалізує "руськість" цієї держави. Традиційні ослов'янені імена литовських володарів уже давно закріплені й усталені в історичних джерелах та науковій літературі, тому, на нашу думку, цей прийом не додає якоїсь новизни чи оригінальності монографії. Проте ми залишаємо за автором право користуватися й такими назвами.
Навряд чи правомірно відлучати І. Линниченка від кола українських істориків. За дослідницькою проблематикою, походженням та, найголовніше, належністю до учнів В. Антоновича він є представником української (на той час "южнорусской") історіографії. Його політична і громадянська позиція тут ні до чого, адже йдеться про науку, а не про політику. Аналогічною є також проблема "ідентифікації" Д. Зубрицького, І. Шараневича, А. Петрупіевича, котрих автор чомусь аморфно окреслює "галицько-руськими" вченими.
Не завадило б також подати у висновках узагальнену систематизацію й класифікацію вивченої за проблемою історіографії. Тобто більш чітко та конкретно окреслити основні напрями, школи, угруповання вчених за періодами (хронологією), тематикою досліджень, поглядами на історію, ідеологією, а також національною і територіальною ознаками тощо. Водночас цей важливий для історіографії праці підсумок відсутній. Можливо, тому немає згадки про існування школи "західноруського права" - групи вчених, яка, використовуючи новий тоді історико-юридичний метод, вивчала політичний устрій та внутрішню історію ВКЛ. Тим більше, що всі вони згадуються автором, але як окремі дослідники.
У цілому ж можна констатувати, що підготовлена В. Василенком монографія є солідним внеском до української історичної науки. Це завершена праця, в якій отримано нові науково обгрунтовані результати, що у сукупності вирішують поставлене завдання. Вона матиме суттєве значення не лише для історії, а й для політології, державо- і правознавства та історичної географії.
Дніпропетровськ
Історія Великого князівства Литовського є органічною і невід'ємною частиною минулого етнічної території й народу України. У складі цієї багатонаціональної великої держави Центрально-Східної Європи у добу пізнього середньовіччя вони розвивалися в тісній та широкій інтеграції міжнародних і міждержавних контекстів. Саме тому вивчення концептуального осмислення політики й правової спадщини литовсько-руської держави у східнослов'янських історіографіях залишається актуальною науковою проблемою, оскільки сприяє подальшому більш повному та ретельному дослідженню подій в історії держави і права України епохи феодалізму. До того ж порушена у запропонованій монографії тема не була предметом спеціального вивчення, хоча багато її питань тією чи іншою мірою висвітлювалися окремими вченими, починаючи з часів зародження наукової східнослов'янської історіографії у XVIII ст.
У рецензованій праці вищезазначена проблематика розглядається автором у нерозривній діалектичній єдності її головних аспектів та складових частин - теоретико-методологічної і конкретно-історичної. Він переконливо обгрунтував актуальність теми, науково виважено встановив хронологічні рамки дослідження, детально та аргументовано проаналізував основні публікації, навівши розлогий історіографічний аналіз літератури, який засвідчує глибокі знання з даної проблематики, достатнє володіння методами історичного дослідження. Не викликають заперечення структура і план книги, яка побудована таким чином, щоби найповніше висвітлити всі важливі аспекти означеної теми.
Знайомлячись із працею, переконуєшся, що монографія В. Василенка характеризується оригінальністю й глибиною суджень, нетривіальним підходом до висвітлення досліджуваної проблеми - поряд з аналізом історіографії він фактологічно наповнює політичну історію ВКЛ. Зміст праці позитивно характеризує також новизна порушених і вирішених завдань, доказовість висновків та аргументованість узагальнень, значний особистий внесок автора у вивчення історіографічної проблематики, яка по суті вперше комплексно в такому аспекті й форматі досліджується в українській історичній науці.
Новизна монографії полягає також і в тому, що у ній уперше зроблено успішну спробу вивчити магістральні напрями еволюції дослідницьких поглядів східноєвропейських історіографів на провідні проблеми історії ВКЛ та проведено скрупульозний аналіз існуючих в історичній науці концепцій із комплексу наукових проблем політико-правового устрою цієї держави. Працю насичено значною кількістю нових фактів, котрі дозволять майбутнім ученим по-новому оцінити процеси розвитку литовсько-руської державності доби пізнього середньовіччя.
Аргументи, які наводить автор, засвідчують, що основні результати його дослідницького пошуку й аналізу достовірні та не викликають сумнівів, оскільки спираються на широке коло джерел та новітні методи наукової евристики. Достатньо аргументованими і цікавими є й ті положення книги, котрі стосуються історіографічного аналізу еволюції політичного та юридичного устрою литовсько-руської держави. Заслуговують на увагу узагальнення, сформульовані науковцем у висновках, що мають конкретний, синтетичний характер, практичну спрямованість і є логічним підсумком усієї праці.
Проте ознайомлення з текстом монографії спричинило також появу кількох власних міркувань, котрі хочемо висловити автору як побажання щодо його майбутніх студій в означеній царині. Насамперед історіографічне дослідження, незважаючи на свою специфіку, як і будь-яке наукове історієписання, має спиратися на невикористані архівні джерела. У цьому - базова частина наукової новизни, глибина пізнання явища та з'ясування його сутності. Тому дещо дивує відсутність у пропонованій праці джерельного матеріалу, у даному разі найперше особистих архівів істориків, котрі досліджували політичні події у ВКЛ.
стр. 226
Оскільки назва "литовсько-руська держава" не була офіційною, а є штучним, кабінетним витвором, вона має писатися з малої літери. Крім того, автор, максимально литуанізуючи імена князів, мінімалізує "руськість" цієї держави. Традиційні ослов'янені імена литовських володарів уже давно закріплені й усталені в історичних джерелах та науковій літературі, тому, на нашу думку, цей прийом не додає якоїсь новизни чи оригінальності монографії. Проте ми залишаємо за автором право користуватися й такими назвами.
Навряд чи правомірно відлучати І. Линниченка від кола українських істориків. За дослідницькою проблематикою, походженням та, найголовніше, належністю до учнів В. Антоновича він є представником української (на той час "южнорусской") історіографії. Його політична і громадянська позиція тут ні до чого, адже йдеться про науку, а не про політику. Аналогічною є також проблема "ідентифікації" Д. Зубрицького, І. Шараневича, А. Петрупіевича, котрих автор чомусь аморфно окреслює "галицько-руськими" вченими.
Не завадило б також подати у висновках узагальнену систематизацію й класифікацію вивченої за проблемою історіографії. Тобто більш чітко та конкретно окреслити основні напрями, школи, угруповання вчених за періодами (хронологією), тематикою досліджень, поглядами на історію, ідеологією, а також національною і територіальною ознаками тощо. Водночас цей важливий для історіографії праці підсумок відсутній. Можливо, тому немає згадки про існування школи "західноруського права" - групи вчених, яка, використовуючи новий тоді історико-юридичний метод, вивчала політичний устрій та внутрішню історію ВКЛ. Тим більше, що всі вони згадуються автором, але як окремі дослідники.
У цілому ж можна констатувати, що підготовлена В. Василенком монографія є солідним внеском до української історичної науки. Це завершена праця, в якій отримано нові науково обгрунтовані результати, що у сукупності вирішують поставлене завдання. Вона матиме суттєве значення не лише для історії, а й для політології, державо- і правознавства та історичної географії.
Дніпропетровськ
Опубликовано 04 сентября 2014 года
Новые статьи на library.by:
БЕЛАРУСЬ:
Комментируем публикацию: ВАСИЛЕНКО В. О. ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО (ДО 1569 РОКУ) В СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ ІСТОРІОГРАФІЯХ XIX - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX ст.
подняться наверх ↑
ССЫЛКИ ДЛЯ СПИСКА ЛИТЕРАТУРЫ
По стандарту ВАК Республики Беларусь
Стандарт используется в белорусских учебных заведениях различного типа.
По ГОСТу Российской Федерации
Для образовательных и научно-исследовательских учреждений РФ
Прямой URL на данную страницу для блога или сайта
Предполагаемый источник
Полностью готовые для научного цитирования ссылки. Вставьте их в статью, исследование, реферат, курсой или дипломный проект, чтобы сослаться на данную публикацию №1409845692 в базе LIBRARY.BY.
подняться наверх ↑
ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!
подняться наверх ↑
ОБРАТНО В РУБРИКУ?
Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.
Добавить статью
Обнародовать свои произведения
Редактировать работы
Для действующих авторов
Зарегистрироваться
Доступ к модулю публикаций