РИНОК ЗЕМЛІ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ В 1529 - 1566 рр.: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ, ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

Актуальные публикации по истории и культуре Беларуси.

NEW БЕЛАРУСЬ


БЕЛАРУСЬ: новые материалы (2024)

Меню для авторов

БЕЛАРУСЬ: экспорт материалов
Скачать бесплатно! Научная работа на тему РИНОК ЗЕМЛІ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ В 1529 - 1566 рр.: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ, ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ. Аудитория: ученые, педагоги, деятели науки, работники образования, студенты (18-50). Minsk, Belarus. Research paper. Agreement.

Полезные ссылки

BIBLIOTEKA.BY Беларусь - аэрофотосъемка HIT.BY! Звёздная жизнь


Автор(ы):
Публикатор:

Опубликовано в библиотеке: 2014-09-04
Источник: Український історичний журнал, № 1, 2010, C. 52-65

У статті розкрито джерелознавчі, правові та соціально-економічні аспекти ринку нерухомості (землі) у Великому князівстві Литовському за період чинності І Литовського статуту, положення якого регулювали умови обігу шляхетської земельної власності. Угоди купівлі-продажу, оренди, застави, обміну, дарування тощо закріплювалися на юридичному рівні (листи-дозволи на здійснення операцій із нерухомістю ("консенси"), листи-підтвердження ("потвержене")). У додатках подано типові зразки угод купівлі-продажу, дарування, обміну, а також підтвердний лист на купівлю.

Володіння земельною власністю у Великому князівстві Литовському (далі - ВКЛ) було шляхетською прерогативою. Право розпоряджання земельним фондом у державі мав великий князь литовський, а шляхта (князі, пани і зем'яни) отримала лише частину відповідних повноважень, які у достатутовий період регулювалися уставними земськими грамотами, а з прийняттям І Литовського статуту (далі - І ЛС) - його артикулами.

Правовою підставою на володіння чи розпоряджання шляхтою певними маєтностями стали великокнязівські привілеї - листи-надання, привілеї та підтвердження1. Перерозподіл же земельної власності всередині шляхетської корпорації здійснювався шляхом укладання трансакційних угод (купівля-продаж, застава, оренда, обмін, дарування). Отже, звернімося до артикулів І ЛС2, якими у ВКЛ регулювалися ринки землі та нерухомості.

Насамперед відзначимо, що наскрізною темою у І ЛС проходить питання земельної власності, умови її набуття, перерозподілу та втрати. Уже в арт. 2 (розд. І) указуються типи набуття володінь: за правом вотчинного успадкування, вислуги та купівлі. Причому з усіх земель шляхта мала нести зем-

Блануца Андрій Васильович - канд. іст. наук, ст. наук. співроб. відділу історії України середніх віків та раннього нового часу Інституту історії України НАНУ. E-mail: an_blan@mail.ru

стр. 52

ську (воєнну) службу на господаря, окрім тих, які були у заставі (розд. ІІ). Незалежно від типів набуття чи тримання земельних володінь, шляхта ВКЛ їх безповоротно втрачала на користь великого князя у разі державної зради. Ті шляхтичі, які придбали землю у власника, котрий невдовзі втік до ворожої сторони, зобов'язувалися присягнути, вказуючи на незнання скоєного вчинку попереднього власника. Відмова від присяги автоматично призводила до втрати набутих володінь (арт. 3, розд. І). Утеча або зрада того чи іншого шляхтича призводила також до позбавлення права на маєтності зрадника його дітей та близьких родичів. Такі землі переходили до великокнязівського домену і могли слугувати резервом для пожалувань іншим шляхтичам.

Наприклад, після втечі до Московії князів Василя та Семена Масальських усі маєтності, якими вони володіли у ВКЛ, відійшли до великокнязівського домену і були надані московським боярам, що перейшли на службу до великого князя литовського3. Так, у 1534 р. Сигізмунд І Старий надав боярському сину Івану Поросукову на "хлебокормление" чотирьох чоловік і чотири землі "пустовских" під Василішками, якими раніше володів князь В. Масальський4. Цього ж року господар у своєму листі до василішського і марківського державці пана Яна Миколайовича Радивіловича наказував надати на "хлебокормление" боярському синові Федорові Селеву двох чоловік і три землі "пустовских" у Василішках, що відійшли до великого князя після зради і втечі до Москви князя Василя Масальського5. Другим листом великий князь наказував василішському і марківському державці панові Радивіловичу надати на "хлебокормление" боярському сину Івану Козиновичу одного чоловіка і дві землі "пустовских" у Василішках6. За кілька місяців до книги Литовської метрики було зроблено запис - внесено список бояр московського князя, яким Сигізмунд І Старий наказав давати осілості на "хлебокормление" у Василішках і Жолудку, які до цього "відбив" князь Василь Масальський7. У даному випадку норма, за якою великому князеві заборонялося надавати землі у ВКЛ іноземцям (арт. 3, розд. III), не порушувалася, оскільки московські бояри присягли на вірність Сигізмундові І Старому, ставши, відповідно, його підданими. Діти та кревні близькі зрадника могли зберегти за собою землі лише у тому випадку, коли ще до втечі (чи зради) їхній батько розподілив свої землі між ними. У такому разі на користь господаря припадала лише частина землі зрадника, а діти залишали за собою свої частки володіння (арт. 4, розд. I). Саме вказані норми І ЛС визначали верховне право великого князя на розпоряджання земельним фондом ВКЛ.

У сфері визначення правил та умов обігу земельної власності шляхти ВКЛ ключове положення унормовував арт. 15, розд. I, згідно з яким шляхтичам надавалося право відчужувати (продавати, віддавати, дарувати) не більше 1/3 маєтності8, а 2/3 віддавати у заставу (арт. 16, розд. І) з обов'язковим викупом, тому що на заставні володіння не поширювалося право давності (арт. 5, розд. X). Артикул 15 (розд. І) визначав і процедуру здійснення операцій із нерухомістю. Так, шляхтич, який вирішив відчужити частину свого володіння, зобов'язувався отримати відповідний дозвіл у самого господаря, а за його відсутності - у воєводських та повітових урядників (панів, воєвод, маршалків, старост). Причому у разі відчуження на землі, надані за особистим привілеєм великого князя, дозволи мали видаватися ним персонально. За цим же артикулом передбачалися штрафні санкції за зловживання при здійсненні відчуження маєтностей чи земель. Так, якщо відчужувалася понад третина маєтності і за неї вже були сплачені кошти, то така трансакція мала бути скасована. У випадку, якщо кошти, сплачені за третину маєтності, перевищували її реальну вартість, то їх надлишок переходив до велико-
стр. 53

князівської скарбниці. Таким чином, норми І ЛС передбачали можливі зловживання, а також механізм їх подолання.

Правомочність володіння маєтностями чи землями визначалася правом давності. Так, якщо шляхтич, котрий у результаті трансакції отримав ту чи іншу маєтність і не пред'явив перед урядом (повітовим або великокнязівським) відповідні документи, тобто не здійснив запис до канцелярських чи повітових судових книг протягом 10 років, втрачав юридичні підстави на володіння. Якщо маєтність у власність чи володіння отримував неповнолітній шляхтич, то право давності починали рахувати від часу його повноліття (для чоловіків - з 18, для жінок - з 15 років). Право давності не розповсюджувалося на шляхтичів, які перебували за межами ВКЛ, а початок дії цієї норми відраховувався від часу повернення на батьківщину (арт. 18, розд. І).

Не менш важливе значення для ринку нерухомості мало положення, за яким землі, надані шляхтичам за часів Казимира Ягеллончика, проте не підтверджені за часів правління його наступника - Александра Ягеллончика, усе ж визнавалися власністю тієї чи іншої особи (арт. 19, розд. І). Яскравою ілюстрацією тут виступає декларований литовськими володарями постулат "старини не рухаємо, новин не вводимо", яким гарантувалася непорушність усіх давніх "добрих" порядків, у тому числі й один із базових у ВКЛ - право власності або володіння на землю.

Як показувала практика, дозволи великого князя чи його представників на місцях здебільшого лише затверджували факт зміни власника маєтності. У джерелах відклалися й відповідні документи, якими на юридичному рівні закріплювалися угоди купівлі-продажу, оренди, застави, обміну, дарування тощо. Це або листи-дозволи на здійснення операцій із нерухомістю ("консенси"), або листи-підтвердження ("потвержене"). Що важливо, такі листи набували правомочності, коли великий князь підписував їх, перебуваючи у межах ВКЛ (винятками були лише акти, якими надавався дозвіл на купівлю-продаж маєтності чи землі). Документи, що засвідчували пожалування або підтвердження маєтності вічним правом, мали видаватися за спільним рішенням великого князя і панів-ради лише під час вального сейму (арт. 25, розд. І).

Таким чином, низкою артикулів І ЛС у ВКЛ регулювався ринок землі та визначалися правові норми перерозподілу шляхетських земельних володінь. Відзначимо, що розглянуті вище положення статуту, а також більшість артикулів, якими внормовувалися практично всі сфери функціонування державного організму ВКЛ, стали результатом кодифікації як звичаєвих, так і правових норм, що широко застосовувалися в юридичній практиці ВКЛ задовго до виникнення І ЛС9.

Практичне застосування відповідних норм І ЛС яскраво ілюструється конкретними договорами купівлі-продажу, застави, дарування або запису, оренди та обміну. Угоди (контракти) купівлі-продажу особливого поширення набули у середині XVI ст. Цьому сприяла позитивна економічна кон'юнктура, що склалася як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Литовська шляхта (власне литовська, а також українська й білоруська) після запровадження І ЛС отримала певні можливості для розширення своїх володінь не лише за рахунок великокнязівських пожалувань, а й через купівлі, нехай і обмежені третиною від загальної величини маєтності. Причому придбані таким чином землі (купівля) відразу отримували статус приватної власності шляхтича.

У результаті купівлі у волинських шляхтичів Тихна й Олехна Гринковичів Козинських віленським біскупом Яном Ісаївського дворища, а також полів і сіножатей Хотенового, Ловчого та Грем'ячого у Кременецькому повіті за 60 кіп литовських грошів у Луцьку був оформлений відповідний запис
стр. 54

продажу, датований 8 квітня 1532 р. Указані володіння перейшли братам Козинським у спадок від їхнього батька Гринка Мжачича Козинського, які той вислужив у великого князя Александра Ягеллончика. Продавці передавали новому власникові разом із володіннями також і документи, які підтверджували їхні права на вказані землі (у цьому випадку - привілей Александра Ягеллончика Гринкові Мжачичу Козинському). Тихно й Олехно Козинські у диспозиційній частині договору записали умову (санкцію), згідно з якою ані самі вони, ані їхні нащадки чи родичі не претендуватимуть у майбутньому на продані землі. Важливою складовою запису продажу мали бути відтиски печаток свідків, безпосередньо присутніх під час оформлення угоди - авторитетних у даній місцевості шляхтичів. Договір купівлі-продажу Козинських із віленським біскупом Яном своїми печатками засвідчили князі Василь Федорович Четвертинський та Юрій Михайлович Сокольський, пани Боговитин Петрович Шумбарський і Богдан Костюшкович Ставицький, котрий був луцьким намісником, уповноваженим князем Федором Михайловичем Чорторийським10. Наступного року віленський біскуп Ян дещо збільшив свої володіння на Кременеччині. Про це свідчить запис продажу кременецького шляхтича Івашка Сенкевича Денисковича віленському біскупові на вислужені ним у великого князя Александра Ягеллончика селище Демківці і двірець "верх Вілії" неподалік від Кременця за 230 кіп грошів (від 20 березня 1533 р.). І. Денискович, як і попередній продавець землі, зобов'язувався не претендувати на продані володіння, а також гарантував "оказывати и заводити и при его м(и)л(о)сти у праве моцно стояти и очищати, как скоро его м(и) л(о)сть мне через листъ свой росказати рачил под виною его ж м(и)л(о)сти тремасты копами грошей" та представляв усі документи на свої володіння: "А который листы и потвержене гос(пода)рей королей ихъ м(и)л(о)сти на тыи селища єсми мел, ям тыи листы всии потверженя ихъ м(и)л(о)сти его м(и)л(о)сти кн(я)зю Яну в руки дал, а тыи пенязи двесте копъ и тридцат копъ грошей зуполна у его м(и)л(о)сти взялъ"11. Свідками укладання контракту стали князі Іван та Федір Михайловичі Вишневецькі, Кузьма Іванович Заславський, єйшицький державця, а також пан Боговитин Петрович Шумбарський, котрий одночасно обіймав уряди кременецького судді, городничого та мостовничого12. У 1542 р. литовські шляхтичі Брожин, Мартин та Урбан Станіславовичі Борбенаєвичі разом зі своєю матір'ю за 310 кіп литовських грошів продали власні сіножаті Петрові Станкевичу Гуделю, ключникові пана Миколая Радзивілла. У документі була також визначена "зарука" (своєрідна компенсація за недотримання або порушення умов укладеного договору13) на господаря у розмірі 12 рублів грошів. Даний контракт купівлі-продажу був укладений 3 серпня 1542 р. у Підбереззі й скріплений трьома печатками14. Подібна форма запису продажу маєтності існувала й напередодні набуття чинності другою редакцією Литовського статуту. Так, 20 квітня 1562 р. господарський маршалок князь Олександр Андрійович Сангушкович Кошерський оформив у Вільно запис продажу Річицького маєтку шляхтичу Матису Савицькому за 4000 кіп литовських грошів15. Якщо у попередніх прикладах у змісті договорів купівлі-продажу ми не знаходимо вказівок про відчуження третини маєтностей їх власників (вочевидь, це малося на увазі без спеціального застереження), то князь Сангушкович Кошерський уважав за необхідне у своєму записі вказати на те, що "вынявши з третєє части всихъ именей моихъ отчизных, одно именье мое Речицу, лежачое на Полесьи межи волостьми Ратечскими и Ковелскими Хотяшева, продал есми тое именье свое Речицкое пану Матысу Савицькому"16. Із цього запису видно, що Річицький маєток не перевищував третьої частини від усіх володінь князя.
стр. 55

Цікаву інформацію про особливості перерозподілу земельного ринку надають привілеї та підтвердні листи литовських володарів. Так, 27 вересня 1538 р. у Кракові господарський боярин Іван Леонович отримав від Сигізмунда І Старого підтвердний лист на свою вислугу і купівлю, яка у листі означена наступним чином: "Кгардиянъ кляштора панны Марии у Вильни князь Юрий зъ дозволеньемъ всее братьи свое тамошнее продали ему два человеки отчизныхъ того кляштора панны Марии на имя Мартина Неверовича а Юхна Дацевича зъ братьею, и з детми ихъ, и со всими полми, сеножатми, дубровами, з водами и службами тыхъ людей, з данми грошовыми и медовыми и иншими всякими пожитки, который от давныхъ часовъ з оныхъ людей бывали и со всимъ с тымъ, якъ ся тыи люди здавна в собе мають за сорок копъ грошей литовскихъ вечно"17. Великий князь своїм рішенням наказував Іванові Леоновичу "держати и вживати водле купли свое и листов купчихъ на вечные часы, а с тою выслугою, которую на князи Матфеи выслужил, маетъ онъ князю Матфею служити до его живота, а по животе князя Матфеевомъ воленъ он самъ и его потомки з оными двема человеки кому хотят служити водле листу его, который онъ на то в себе маеть. И на то дали есмо ему сесъ нашъ листъ, до которого и печать нашу казали приложити"18.

Із подібних листів можна також почерпнути інформацію про обіг тих чи інших володінь. Зокрема, у диспозиційній частині привілею польського короля і великого князя литовського Сигізмунда II Августа раконтишському намісникові Дмитрові Ігнатовичу на будинок у Вільно (від 12 листопада 1557 р.) вічним правом згадується попереднє надання цього будинку Сигізмундом І Старим панові Богданові Скипорову, котрий невдовзі продав цей двір предкові Дмитра - Войтехові Павловичу Влошку ("...ино ач колвек тот продок его Войтех Павлович Влошко сам доброволне под право местское был поддался и почал был к нему через который час послушенство чынити..."19). Дмитро Ігнатович виклопотав у Сигізмунда II Августа підтвердний лист на вказану маєтність. Господар задовольнив прохання шляхтича таким чином: "Тот дом его в месте Виленском лежачий за рекою Вилнею против пляцу пани Войтеховое Носиловское от права местского и всяких поплатков капщизны, повинностей и послушенства к нему належачого и от стояня в нем господою кождого гостя и дворан наших вызволили есмо, и сим нашим листом вызволяем и подтвержаем то ему самому, его жоне, детем и их потомком вечне и навеки непорушно..."20. Як бачимо, перш, ніж указаний будинок у Вільно перейшов до Дмитра Ігнатовича, він змінив двох власників.

Не менш поширеними документами, які засвідчували стан ринку землі у ВКЛ, були дарчі угоди. Як правило, такі договори укладалися у колі кревних чи близьких родичів, а також між патронами й слугами. Так, дарчим записом від 13 листопада 1530 р. у Коріжичах шляхтич Сенко Гринкевич Гавсович подарував своєму патронові луцькому старості князеві Федорові Михайловичу Чорторийському третю частину купленого у свого брата Федка маєтку Тудорова. У договорі була обумовлена санкція ("а я, Сенко Гавсович, и жона, и братя, и сестры, и ближний мои не маем ся ни чим у тую тертюю част уступовати, и ни о то з их милостью правом правоват, ани з детьми их милости и вже никоторыми причинами того под их милостью того поискивати не маем") та визначалася зарука у розмірі по 100 кіп грошів на користь князя і замок Новгородок. Що цікаво, у цьому ж документі С. Гавсович зробив запис, згідно з яким заставляв князеві Ф. Чорторийському дві третини маєтку Тудорова у сумі 80 кіп грошів "до живота" заставника21. Даний документ ілюструє поширений на той час спосіб, за допомогою якого шляхта оминала статутні положення про заборону відчуження всієї маєтності. Чис-
стр. 56

ленні приклади свідчать, що, згідно зі статутними артикулами, шляхтичі продавали чи дарували третину маєтності, а дві третини або віддавали у заставу, або в довічну оренду ("до живота" заставника чи орендодавця).

Із даного у Вільно 24 грудня 1552 р. підтвердного листа Сигізмунда II Августа дізнаємося, що новгородський воєвода, маршалок дворний, підскарбій земський, староста слонімський і мстибоговський пан Іван Горностай подарував своїй дружині пані Марії Богданівні Заславській чотири двори "з дворы мурованными и деревеными по своемъ животе до ее живота на доживотное ее мешканье и к тому и иншии речи, и самъ то усты своими нам обявил и привилеем нашим господарскимъ то в нас ей потвердилъ". Далі І. Горностай, ушановуючи вірність і цнотливість своєї дружини, розпорядився наступним чином: "Одно именье с тых именей своих купленное дал даровал и записал ей малжонце своей с тых чотырех дворцов своих один двор свой Солнининский з дворцомъ, Мустенянский з будованьемъ дворным и с пашнею дворною, и с челядю неволною, и с паробками и людми тяглыми, и со всими землями тых дворцов, и с озеры и со всим на все, яко его милость тот двор купил и што к нему прислужил от всих детей, сынов, дочок и от близких своих по своемъ животе вечно и навеки непорушно". Таким чином, I. Горностай надавав право дружині по його смерті вільно розпоряджатися подарованими дворами і, до того ж, "от инших близких своих ее заховываючи и в моц, и в поживанье, и в шафованье по своем животе тоей малжонце своей пускаючи"22.

Такий же прихований механізм переходу у повному обсязі нерухомості від одного власника до іншого простежується у двох трансакційних договорах між подружжям Пронських. Так, першим листом від 11 січня 1556 р. (Вільно) дружина житомирського старости князя Андрія Глібовича Пронського Ганна Миколаївна Сапежанка записала своєму чоловікові 8000 кіп литовських грошів заставним правом на двох частинах своїх "именей отчизныхъ и материстых. Того есть меновите именья подъ Браславлемъ Литовскимъ лежачые, замокъ и место, и кажно дворъ и место Задвичье, двор Лужъки, а в Литве дворъ Ятвезъско, двор Титовячы и двор Овновячы в Жомойти". Мотивацією позики було те, що маєтності князя А. Пронського зазнали значних збитків. У договорі також визначалася зарука у 2000 кіп литовських грошів23. Своїм другим листом, датованим тим самим днем, Ганна Миколаївна Сапежанка дарувала своєму чоловікові, посилаючись на відповідний артикул статуту, третю частину всіх своїх володінь24. Таким чином, вона спочатку записала дві частини борговим записом, а третю частину подарувала, у результаті чого відчужила всі свої володіння на користь князя А. Пронського. У двох випадках княгиня зверталася з проханням до віленського воєводи пана Миколая Радзивілла, щоб її договори були внесені до віленських замкових книг. Відтак, укладені угоди засвідчувалися публічно.

Згодом, 5 березня 1555 р., у Вільно датується договір, згідно з яким Ганна Миколаївна Сапежанка та її чоловік князь Андрій Глібович Пронський дарують дядькові Сапежанки дворному маршалкові князеві Павлові Івановичу Сапезі (на знак подяки за його опікунство над Сапежанкою) і записують вічним правом "часть мою всю именя Понемоня и Кгедикголдишок, которая на мене, Ганну Михайловну, по небожчику пану Фридриху Ивановичу Сопезе, дядьку мему, прирожоным спадком пришла, якъ двор, такъ бояр, слугъ путных, людей тяглых месцких и их земль, так и челяди неволное, пашен, пол, лесов, боров, бортей, дубров, пущъ, сеножатей, озер, лововъ звериных, пташих и бобровых гон, рекъ, ставовъ и всяких пожитков пеняжных, медовых, житных, дяколных и куничных"25. Наведені приклади дарчих угод підтверджують положення про обіг шляхетських маєтностей шляхом дарування у колі родичів.
стр. 57

Шляхта ВКЛ широко практикувала укладання заставних та орендних договорів, менш розповсюдженими були угоди обміну. Як зазначалося вище, шляхом укладання заставних чи орендних контрактів шляхтичі могли приховувати свої наміри щодо відчуження володінь у повному обсязі. Дані договори також надавали можливість вирішувати фінансові проблеми, адже передаючи у заставу чи в оренду свої маєтності шляхтич отримував готівку, необхідну для нагальних потреб, і тим самим не втрачав своїх володінь, маючи можливість викупити їх (у випадку застави) або припинити оренду. Так, наприклад, за умовами договору застави від 15 березня 1540 р. київський воєвода пан Андрій Якубович Немирович отримав 1600 кіп литовських грошів (солідна як на той час сума). Згідно з договором, він заставив 2/3 усіх своїх володінь, як отчизних, так і материзних, своєму синові Станіславові26.

В орендних договорах чітко визначався термін оренди та її ціна. Наприклад, листом від 25 квітня 1563 р. луцький та острозький єпископ Марко Жоравницький повідомив луцький замковий уряд, що передає в оренду князеві Іванові Чорторийському Медківське дворище з виплатою щорічно по 5 кіп литовських грошів27. За два дні князь і луцький та острозький єпископ уклали відповідний контракт28, а 19 червня 1563 р. князь І.Чорторийський отримав від Сигізмунда II Августа підтвердний лист, за яким йому та його нащадкам надавалося право на володіння церковним дворищем Медківським, отриманим в оренду від луцького й острозького єпископа Марка Жоравницького зі щорічною виплатою по 5 кіп литовських грошів на користь соборної церкви Іоанна Богослова у Луцьку29.

Угоди обміну укладалися шляхтою здебільшого або за потреби концентрації володінь у межах однієї господарсько-адміністративної одиниці, або при зміні місця проживання (наприклад, унаслідок посідання уряду в іншій місцевості). Так, договором обміну від 17 листопада 1536 р. Федір Якович Вористський віддавав бояринові маршалка Волинської землі свої села Лепесівку та Радошівку в обмін за маєток Біличі30. Згідно з контрактом від 12 квітня 1540 р., князь Дмитро Іванович Путятич обмінявся з паном Іваном Ілліничем селами "во Дрюцку на имя сельцо Ильи Диринича, а Харкович". Село Дириничі з усіма прилеглими землями отримав І. Іллінич, а князь Д. Путятич - село Харковичі "так жо со всем, какъ пан Ивашко держалъ ..., а менили єсмо промежи собою вечно непорушно при наших животех и по насъ будучимъ ближнимъ нашим и детемъ нашим ненадобно того рушати..."31.

Траплялися випадки, коли в обміні маєтностей були зацікавлені представники правлячої у ВКЛ династії. Наприклад, 29 вересня 1544 р. королева Бона Сфорца ініціювала укладення угоди обміну з луцьким старостою князем Андрієм Михайловичем Сангушковичем Кошерським. Згідно з контрактом, князь (а також усі наступні луцькі старости) отримував у володіння луцьке війтівство взамін за Мельницький маєток. Цим договором також визначалися умови відносин луцького старости і луцького лентвійта32. 23 травня 1565 р. за ініціативою дорогицького зем'янина Матиса Савицького було укладено договір обміну між ним і Сигізмундом II Августом, за якою перший просив володаря взяти до свого столу куплений у князя Олександра Андрійовича Сангушковича Кошерського за 400 кіп литовських грошів маєток Річицю у Володимирському повіті й надати взамін 60 волок землі в Упітській волості. Дане прохання М. Савицький мотивував тим, що він надалі не може володіти Річицею через постійні сутички річицьких підданих із ковельськими сусідами. Великий князь зважив на аргументи дорогицького зем'янина й погодився на обмін, у результаті чого видав М. Савицькому відповідний трансакційний договір33.
стр. 58

Вище аналізувалася норма І ЛС (арт. 19, розд. І), згідно з якою за шляхтою визнавалося право на володіння маєтностями, якщо їхній власник мав відповідні надавчі або підтвердні листи Казимира Ягеллончика чи його нащадків. Даний припис широко використовувався у сфері регулювання ринку землі, що підтверджується низкою документів. Так, великий масив інформації про великокнязівські надання чи підтвердження міститься у книгах записів Литовської метрики. Механізм укладання трансакційних договорів дедалі вдосконалювався, і з часом оформився стандартний формуляр відповідних договорів купівлі-продажу, дарування, оренди, застави, обміну й запису34. Процес отримання великокнязівського підтвердження на володіння тією чи іншою маєтністю складався з кількох етапів. Спершу шляхтичі укладали відповідний трансакційний договір, потім вони його оприлюднювали, записуючи або у замкові книги (вони збереглися лише фрагментарно), або до книг Литовської метрики. Таким чином, теоретично документи за угодою мали зберігатися у двох контрагентів - набувача і збувача землі, а також у вигляді копії впису до замкових книг чи до книг Литовської метрики. За потреби власник маєтності міг отримати ще одну копію угоди - т.зв. випис35. Після цього він звертався до великого князя із проханням, щоби той видав йому підтвердний лист на володіння. Саме така процедура забезпечувала шляхтичу правомочність його дій щодо оформлення документів на володіння нерухомістю, а підтвердні листи великих князів литовських слугували відповідною гарантією у випадку ймовірних судових процедур, порушених проти землевласника.

Підтвердні листи намагалися отримати якнайшвидше. Так, від Сигізмунда І Старого відповідні документи на свої купівлі одержали кн. Костянтин Іванович Острозький (17 лютого 1529 р., Вільно)36, Дашко Васильович (10 грудня 1532 р., Краків)37, волинський зем'янин Василь Юрійович (6 квітня 1533 р., Краків)38, кн. Федір Андрійович Сангушкович (12 серпня 1533 р., Вільно)39, (10 вересня 1533 р., Вільно)40, кн. Ян, біскуп віденський (10 жовтня 1533 р., Вільно)41, (22 вересня 1534 р., Вільно)42, господарський дворянин Томко Сачкович (2 січня 1536 р., Вільно)43, кн. Василь Михайлович Сангушкович (20 травня 1536 р., Вільно)44; на застави - кн. Ілля Костянтинович Острозький (7 квітня 1535 р., Вільно)45; на записи, або дарчі договори - кн. Ян, біскуп віленський (6 березня 1531 р., Краків)46, (8 жовтня 1533 р., Вільно)47, волинські зем'яни Яцько Яцькович Скленський (16 березня 1532 р., Краків)48 та Олехно Богданович Княгининський (1 березня 1533 р., Краків)49, кн. Федір Михайлович Чорторийський (1 березня 1534 р., Вільно)50, вінницький зем'янин Грицько Олексійович (12 березня 1536 р., Вільно)51 тощо. Подібними ж прикладами характеризуються й періоди владарювання інших литовських правителів52. А наведений перелік підтверджень Сигізмунда І Старого лише за 1529 - 1536 рр. дає чітке уявлення про масштаби операцій із нерухомістю й, відповідно, про ринок землі у ВКЛ.

Нижче подано типові угоди купівлі-продажу, дарування, обміну, а також підтвердний лист на купівлю. До наукового обігу зазначені документи вводяться вперше. Публікація здійснюється згідно з дипломатично-критичним методом та у відповідності до запропонованих В. Німчуком "Правил видання пам'яток, писаних українською мовою та церковнослов'янською української редакції" (К., 1995) із деякими змінами.
стр. 59

* * *

N 1

Запис продажу Тихна і Олехна Гринковичів Козинських віденському біскупові Янові з князів литовських на дворище Ісаївське, поля із сіножатями Хотенове, Ловче, Грем'яче у Кременецькому повіті у сумі 60 кіп литовських грошів (8 квітня 1532 p., Луцьк)

Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszaivie. - Dz. X: Zbior Dokumentow Pergaminowych (Tak zivana Metryka Liteivska). - Sygn. 4789. - K. 1.

N 2

Дарчий запис Сенка Гринкевича Гавсовича князеві Федорові Михайловичу Чорторийському на третю частину купленого у брата Федка Гринкевича Гавсовича маєтку Тудорова (13 листопада 1530 р., Коріжичі)

стр. 60

Российская национальная библиотека (Санкт-Петербург). Отдел рукописей. Ф. 293: Западнорусские акты. - Оп. 1. - Ед. хр. 43. - Л. 1 - 2.

N 3

Запис угоди обміну королеви Бони луцькому старості князеві Андрієві Михайловичу Сангушковичу Кошерському і всім майбутнім луцьким старостам на луцьке війтівство з усіма прибутками заміною за Мельницький маєток (29 вересня 1544 р., Брест)

стр. 61

Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszaivie. - Dz. X: Zbior Dokumentow Pergaminowych (Tak zwana Metryka Liteivska). - Sygn. 4805. - K. 1.

N 4

Підтвердження Сигізмунда І Старого князеві Василеві Михайловичу Сангушковичу на купівлю половини маєтку Туличова у Володимирському повіті на вічність (20 травня 1536 р., Вільно)

стр. 62

Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie. - Dz. X: Zbior Dokumentow Pergamino-wych (Tak zivana Metryka Liteivska). - Sygn. 4786. - K. 1.

-----

1 Про джерела шляхетського землеволодіння у Великому князівстві Литовському див: Блануца А. В. Шляхетське землеволодіння у Великому князівстві Литовському: джерела дослідження // Укр. іст. журн. - 2009. - N 2. - С. 194 - 207. Не вдаючись до детального аналізу історіографії питання, звернемо лише увагу на останню працю, пов'язану із запропонованою тематикою: Topolska М. В. Przemiany zachodnioeuropejskiego pogranicza kulturowego pomiedzy Bugiem a Dzwinq і Dnieprem (polsko-litewsko-bialorusko-ukrainskie losy od XV do poczatku XX wieku). - Zielona Gora, 2009. - S. 47 - 74.

2 Pirmasis Lietuvos Statutas: Tekstai senqja balt., lot. Ir senaja lenku k. / VU, Lietuvos MA Lietuvos istorijos inst. - Vilnius, 1991. - T. 2, d. 1. - 428 р.

3 Див.: Князі Масальські: документи і матеріали XVI ст. - Вип. 1 / Підгот. до друку й авт. текст А. Блануци, Д. Ващука. - К., 2007. - С. 116.

4 Lietuvos Metrika (далі - LM). - Kn. N 227 (1533 - 1535): 8-oji Teismu bylu knyga / I.Valikonyte, S.Lazutka. - Vilnius, 1999. - P. 165.

5 Ibid.

6 Ibid.

7 Ibid. - P. 131.

8 Про функціонування інституту третини у ВКЛ див.: Bardach J. Trzecizna -czesc swobodna w litewskim prawie majatkowym XV-XVI wieku // О dawnej і niedawnej Litwie. - Poznan, 1988. - S.120 - 139; Блануца А. Норма про "trzeciznu" в Першому Литовському статуті та її рецепція до кінця XVI ст. // Pirmasis Lietuvos Statutas: straipsniu rinkinys / I.Valikonyte, L.Steponaviciene. - Vilnius, 2005. - P.99 - 106.

9 Про практичне застосування норм щодо регулювання ринку землі у ВКЛ до набуття чинності І ЛС див.: Блануца А. Трансакційні угоди шляхти Великого князівства Литовського у достатутовий період // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету. Історичні науки. - Т. 20 (стаття передана до друку).

10 Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD). - Dz. X. - Sygn. 4789. - K. 1.

11 Ibid. - Sygn. 4790. - K. 1.

12 Ibid.
стр. 63

13 Про інститут заруки див.: Блануца А. Матеріали до реєстру земельних контрактів волинської шляхти (друга половина XVI ст.). - К., 2005. - С. 22; Kulisiewicz W. Zaruka w praktyce administracyjnej Wielkiego Ksiestwa Litewskiego w XV-XVII w. // Czasopismo prawno-historyczne. - 1985. - T. XXXVII. - Z. 2. - S. 123 - 137; Idem. Zaruka (vadium) w prawie litewskim XV-XVII wieku. - Warszawa, 1993.

14 Lietuvos mokslu akademijos biblioteka. Rankrasciu skyrius. - F. 6 - 190. - Apyr. 1.

15 AGAD. - Dz.X. - Sygn.4806. - K.l.

16 Ibid.

17 Lietuvos mokslu akademijos biblioteka. Rankrasciu skyrius. - F. 6 - 166. - Apyr. 1.

18 Ibid.

19 Lietuvos nacionaline Martyno Mazvydo biblioteka. Retu knygu ir Rankrasciu skyrius. - F.93 - 1. - Apyr.73.

20 Ibid. - Apyr.73 v.

21 Российская национальная библиотека (Санкт-Петербург). Отдел рукописей (далі - РНБ). - Ф. 293. - Оп. 1. - Ед. хр. 43. - Л. 1.

22 Lietuvos mokslu akademijos biblioteka. Rankrasciu skyrius. - F. 4 - 10. - Apyr. 1.

23 Ibid. - F. 2 - 48. - Apyr. 1.

24 Ibid. - F. 2 - 49. - Apyr. 1.

25 Ibid. - F. 2 - 47. - Apyr. 1.

26 Vilniaus universiteto bibliotekos. Rankrasciu skyrius. - F. 72 - 1820. - Apyr. 1.

27 РНБ. - Ф. 293. - Оп. 1. - Ед. хр.176. - Л. 1 - 2.

28 Там же. - Ед. хр. 177. - Л. 1.

29 Там же. - Ед. хр. 178. - Л. 1.

30 Там же. - Ед. хр. 115. - Л. 1.

31 AGAD. - Archiwum Radziwillow. - Dz. 1. - Sygn.7609. - K. 1.

32 Ibid. - Dz. X. - Sygn. 4805. - K. 1.

33 Ibid. - Sygn. 4807. - K. 1.

34 Про формуляр трансакційних договорів див.: Лазутка С. , Валиконите И., Карпавичене Й. Введение // Lietuvos Metrika (1528 - 1547). 6-oji Teismu bylu knyga. - P. CI; Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти в другій половині XVI ст. - К., 2007. - С. 86 - 97; Його ж. Матеріали до реєстру земельних контрактів волинської шляхти у другій половині XVI ст. - К., 2005. - С. 6 - 22.

35 Наведемо типовий приклад отримання випису. 12 травня 1568 р., Поневіж. Випис з упітських земських книг, за яким господарський зем'янин Упітського повіту Станіслав Юрійович продав упітському земському судді пану Бартоломею Яновичу Левону "службу людей своих властних отчизнх у повете Упитском лежачую найме Грица Руковича и з синми его за певную суму пенязей за пятдесят коп. грошей литовских на вечность". Цей запис він вніс спочатку до упітських гродських книг і звернувся із проханням до земського судді перенести його до земських книг. Упітський земський підсудок Якуб Юрійович Лемеша та писар Ян Млечко перевірили, чи були на виписі печатки і чи був він підписаний свідками (у даному випадку: упітський державця князь Іван Крошинський та упітський гродський писар). Після цього підсудок наказав слово у слово перенести гродський випис до земських книг (див.: Lietuvos nacionaline Martyno Mazvydo biblioteka. Retu knygu ir Rankrasciu skyrius. - F. 93 - 441. - Apyr. 1 - 2 v.).

36 LM. - Knyga N 12 (1522 - 1529): Uzrasymu knyga 12 / D.Antanavicius, A.Baliulis. -Vilnius, 2001. - P. 542 - 543.

37 Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 361 об. - 363.

38 Там же. - Л. 425 - 426.

39 Там же. - Л. 480 - 481 об.

40 Там же. - Л. 490 об. - 491 об.

41 Там же. - Л. 498 об. - 499 об.

42 AGAD. - Dz. X. - Sygn. 4786. - K. 1.

43 РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 601 об. - 603.

44 AGAD. - Dz. X. - Sygn. 4805. - K. 1l.

45 РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 578 об. - 581 об.

46 Там же. - Л. 150 об. - 151 об.
стр. 64

47 Там же. - Л. 493 - 495, 495 об. - 498 об.

48 Там же. - Л. 254 об. - 255.

49 Там же. - Л. 432 об. - 433 об.

50 Там же. - Л. 547 - 547 об.

51 Там же. - Л. 612 - 613.

52 Див., напр.: Блануца А. Земельні надання та підтвердження Казимира Ягеллончика на українські землі Великого князівства Литовського // Україна в Центрально-Східній Європі. - 2007. - Вип. 7. - С. 124 - 140; Його ж. Надання та підтвердження Олександра Ягеллончика на українські землі Великого князівства Литовського // Terra cossacorum. - К., 2007. - С. 434 - 455; Его же. Земельные пожалования Казимира Ягеллончика на украинские земли Великого княжества Литовского: попытка реконструкции по источникам Литовской метрики // Україна і Велике князівство Литовське в XIV-XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини у загальноєвропейському вимірі: Тези доповідей. - К., 2007. - С. 17 - 19; Його ж. Земельні надання Сигізмунда І Старого на українські землі Великого князівства Литовського // Україна в Центрально-Східній Європі. - 2008. - Вип. 8. - С. 78 - 97.

The article reveals source, legal, social and economic aspects of real estate (land) market in Grand Lithuanian Duchy during the period of action of I Lithuanian statute that regulated conditions of gentry's land turnover. Agreements of sale, tenancy, pledge, exchange, donation etc. were secured on legal level (letters permitting operations with real estate ("konsens"), confirmation letters ("potverzhene")). The article gives typical patterns of agreements of sale, donation, exchange and purchase confirmation letter.

Новые статьи на library.by:
БЕЛАРУСЬ:
Комментируем публикацию: РИНОК ЗЕМЛІ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ В 1529 - 1566 рр.: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ, ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

© А. В. БЛАНУЦА () Источник: Український історичний журнал, № 1, 2010, C. 52-65

Искать похожие?

LIBRARY.BY+ЛибмонстрЯндексGoogle
подняться наверх ↑

ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!

подняться наверх ↑

ОБРАТНО В РУБРИКУ?

БЕЛАРУСЬ НА LIBRARY.BY

Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.