ШЛЯХЕТСЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ: ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальные публикации по истории и культуре Беларуси.

NEW БЕЛАРУСЬ


БЕЛАРУСЬ: новые материалы (2024)

Меню для авторов

БЕЛАРУСЬ: экспорт материалов
Скачать бесплатно! Научная работа на тему ШЛЯХЕТСЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ: ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ. Аудитория: ученые, педагоги, деятели науки, работники образования, студенты (18-50). Minsk, Belarus. Research paper. Agreement.

Полезные ссылки

BIBLIOTEKA.BY Беларусь - аэрофотосъемка HIT.BY! Звёздная жизнь


Автор(ы):
Публикатор:

Опубликовано в библиотеке: 2014-09-04
Источник: Український історичний журнал, № 2, 2009, C. 194-206

У статті проаналізовано джерела дослідження проблем шляхетського землеволодіння у Великому князівстві Литовському, узагальнено основні типи великокнязівських земельних надань і підтверджень князям, панам і шляхті, а також представлено найбільш поширені на сьогодні дослідницькі методи студіювання задекларованої проблеми та запропоноване власне бачення шляхів її розв'язання. У додатках подаються документи Литовської метрики, які ілюструють основні типи великокнязівських надань: лист-надання, привілей і підтверджувальний лист.

Проблеми, пов'язані з дослідженням шляхетського землеволодіння на українських землях Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ), становлять; важливий науковий інтерес. Актуальність задекларованої проблематики підтверджується значною активізацією на сучасному етапі литуаністичних студій1. Поряд із політичними, військовими та дипломатичними плідно розробляються й соціально-економічні сюжети історії різних земель ВКЛ.

Верховне право на володіння та розпорядження земельним фондом держави належало великому князеві литовському. Земельні відносини різних суспільних верств ВКЛ, у тому числі й шляхти, базувалися на принципі військово-служилого землеволодіння. За військову службу великий князь жалував шляхту землею та маєтностями (загальне поняття, що включало у себе села, землі, різні угіддя, боброві, рибні лови, сіножаті, городи, будинки у містах, церкви й монастирі тощо) на певних, визначених документально, умовах. В історіографії тримання земель на умовах військової служби прийнято поділяти на дві групи: 1) строкове або безстрокове тримання (до одного, двох і більше "животів" (пожиттєво), "до волі і ласки господарської", на ленному праві, "до очищення вотчини", "на хлібокормління", "на поживенье", "до лепшего опатранья"; 2) вічне тримання, вотчина, купівля та володіння за правом успадкування2.

Блануца Андрій Васильович - канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту історії України НАНУ. E-mail: an_blan@mail.ru

Стаття написана в рамках дослідницького проекту, підтриманого Стипендіальною програмою Музею історії Польщі (Варшава, Польща).

стр. 194

Джерелами дослідження шляхетського землеволодіння у ВКЛ є документи Литовської метрики (далі - ЛМ) (від лат. matricula - виписка, інвентар) - великого комплексу специфічних матеріалів у вигляді зшитків або книг великокнязівської канцелярії ВКЛ XV-XVIII ст. із копіями документів, що видавалися від імені великого князя литовського, панів-ради ВКЛ і сейму та підлягали необмеженому у часі зберіганню. До книг ЛМ вносилися, також інші важливі матеріали (переклади ярликів кримських ханів, реєстри з московської дипломатичної документації, матеріали Лівонського ордену тощо). ЛМ стала основою головного державного архіву ВКЛ і виконувала юридично-реєстраційні функції. Документація велася латиною, староукраїнською та старопольською мовами. Листи-записи й виписи з книг ЛМ використовувалися з юридичною та довідковою метою всіма суб'єктами права - верховною владою, державними установами, привілейованими станами та групами, магістратами, міщанами, церквою, етнорелігійними громадами та ін. На основі метричних записів на відповідні звернення з державної канцелярії видавалися юридично завірені листи-виписи (копії з копій). У результаті діяльності державної канцелярії відклалися книги ЛМ, які за видовими ознаками розподіляються на книги записів, судових, публічних справ, переписів, дипломатичних справ та сигілат.

Основні масиви документів, що стосуються земельних надань, відклалися у книгах записів. Правовою основою шляхетського землеволодіння у ВКЛ стали господарські пожалування, що здійснювалися шляхом видачі з великокнязівської канцелярії привілеїв, надавчих та підтверджувальних листів на звернення та прохання шляхти. М. Ковальський у групі документів надавчого характеру, що відклалися у книгах записів ЛМ, виділяє такі різновиди: "листи" - грамоти надавчі (привілеї), підтверджувальні - "конфірмації" чи "підтвердження"3. В опрацьованих нами джерелах книг записів для позначення надань великих князів литовських писарі великокнязівської канцелярії вживали два терміна - "лист" та "привилєй", а для підтвердження - "потвєржєнє". Тому, приймаючи за основу класифікацію М. Ковальського, для позначення документів надавчого характеру вживатимемо терміни "привілей", "лист-надання" (надання) та "підтверджувальний лист" (підтвердження).

У документах, згідно з якими великі князі литовські жалували ті чи інші володіння, визначалися терміни та умови їх тримання. Характерною особливістю пожиттєвих тримань було обмеження володіння маєтністю до одного, двох і більше "животів", тобто життя власника (один "живіт"), його дітей (два "животи") та онуків (три "животи"). Так, у 1497 р. Александр Ягеллончик пожалував пану Бику Александровичу маєток Брилеве у Житомирському повіті "до живота"4. Листом від 28 березня 1533 р. Сигізмунд І Старий підтвердив житомирському зем'янинові Стецьку Вороничу та його братам право на володіння селами Ловковим та Іванковим, наданими привілеєм короля Александра Ягеллончика їхньому батькові. С. Воронич, згідно з великокнязівським листом, отримав право на володіння вказаними селами "до свого живота", тобто пожиттєво5. У даному випадку Сигізмунд І Старий не перевів села Ловкове та Іванкове на інший тип тримання господарських маєтностей, наприклад, у вічне або вотчинне володіння, не зважаючи на те, що дані села були у триманні батька прохача. Тому й після смерті С. Воронича господарські села могли бути надані або нащадкам тримача, або й іншому шляхтичу, не пов'язаному родинними зв'язками з Вороничами.

Після смерті доживотного тримача маєтностей його володіння відходили до господарського домену. Нащадки тримача, які бажали отримати у володіння маєтність, повинні були виклопотати у господаря надавчий або ж підтверджувальний лист. У протилежному разі всі володіння автоматично відходили на господаря. Наприклад, 30 жовтня 1529 р. Сигізмунд І Старий виніс вирок бо-
стр. 195

яринові князя Юрія Семеновича Слуцького - Івашку Зубковичу, за яким не задовольнив прохання останнього підтвердити за ним маєток померлого батька "на Цепрі". Причиною відмови послужило те, що І. Зубкович намагався отримати у володіння маєтність без належних документальних підтверджень. Шляхтич мовив, нібито батьківська маєтність перейшла йому у спадок і сам господар видав йому підтверджувальний лист на неї. Утім, як з'ясувалося на судових років, І. Зубкович не зміг надати бажаних листів, через що й отримав такий вирок великого князя: "И онъ (І. Зубкович - А. Б.) на тыи роки того прывиля перед нами не клал. Мы подле первого выроку н(а)шого, тое именье на Цепре, яко спадокъ, взяли къ нашимъ рукамъ г(о)с(по)д(а)ръским"6.

Доживотні тримання обумовлювалися чітко визначеним терміном, тоді, як тримання "до волі і ласки господарської" такої часової регламентації не мали й визначалися на розсуд великих князів литовських. Приміром, до волі і ласки господарської право володіння селом Сербии у Кременецькому повіті отримав у 1450 р. від Казимира IV Ягеллончика дяк Іванко. У 1452 р. на таких же умовах Петро Мишчич отримав право на маєтності Хулів, Холюневець, Салищове городище, Бече у Перемильському повіті, а Кузьма Волошин у 1465 р. - на "пусту землю" Берег з бобровими гонами у Кременецькому повіті7.

Пожалування до волі і ласки господарської практикували й наступники Казимира IV Ягеллончика, проте масштаби таких надань були значно меншими. Так, привілеєм від 6 червня 1496 р. Александр Ягеллончик пожалував володимирському наміснику Василеві Хребтовичу маєток Горухове у Володимирському повіті й обмежив термін тримання до волі і ласки господарської8.

Тримання маєтностей на ленному праві в основному еволюціонувало з пожиттєвих надань. У цьому разі земля чи маєтність жалувалися тому чи іншому шляхтичу за умови успадкування по чоловічій лінії. Низка листів-надань на ленному праві ввійшла, зокрема, до 35-ї книги записів ЛМ. Так, протягом першої половини 1550-х рр. Сигізмунд II Август пожалував на ленному праві пану Семену Кмітичу села Антоновичі, Товстий Ліс у Київському повіті, "службу людей" у Чорнобилі та село Завойти і "службу людей" у Мозирському повіті; київському воєводі пану Григорію Олександровичу Ходкевичу - місто Бихів,) двір Добоску з Добоськими і Глуськими селами та підтвердив бояринові Київського повіту Федорові Тиші землі, сіножаті, чоловіка Остапа Котовича з його братами у Терзській волості, а також три селища та "четверту землицю" у Київському повіті9. Окрім Київщини, Сигізмунд II Август широко практикував надання на ленному праві в білоруських та литовських землях ВКЛ10.

Меншого поширення набули господарські надання "до очищення вотчини", "на хлібокормління", "на поживенье", "до осмотренья" і "до лешпего опатранья". Форми таких пожалувань зводилися до того, що господар надавав у користування певні маєтності до часу виділення кращих або звільнення втрачених. Наприклад, у 1447 р. Гридку Скипоревичу були надані володіння у Брянську на заміну його смоленських маєтків". У 1487 р. Казимир IV Ягеллончик пожалував Федку Колонтаєву селище Митковщину, а в 1488 р. мценському бояринові Логвину Курянову - селища Тюфанове та Андрееве "до осмотренья"12. На. таких же умовах володіння землею здійснювали свої пожалування й наступники Казимира IV Ягеллончика - його сини Александр Ягеллончик та Сигізмунд І Старий13.

Надання на умовах хлібокормління практикувалися в основному під час переходу на службу до великого князя литовського московських бояр. Такі випадки, зокрема, траплялися під час литовсько-московських воєн початку XVI ст. Наприклад, після еміграції до Московії князів Василя та Семена Масальських усі маєтності, якими вони володіли у ВКЛ, відійшли до великокнязівського домену і були надані московським боярам14. Так, у 1534 р. Сигізмунд І Старий
стр. 196

надав "на хлібокормління" боярському синові Івану Поросукову "чотири чоловіки і чотири землі пустовських" під Василішками, якими раніше володів кн. В. Масальський15. Того ж року господар у своєму листі до василішського і марківського державці пана Яна Миколайовича Радивіловича наказував надати "на хлібокормління" боярському синові Федорові Селеву "двох чоловіків і три землі пустовських" у Василішках, що відійшли до короля" після зради і втечі до Москви кн. Василя Масальського16.

Другим листом великий князь литовський наказував василішському і марківському державці панові Яну Миколайовичу Радивіловичу надати "на хлібокормління" боярському синові Івану Козиновичу "одного чоловіка і дві землі пустовських" у Василішках17. Через кілька місяців до книги ЛМ було зроблено запис зі списком бояр московського князя, яким Сигізмунд І Старий наказав давати осілості "на хлібокормління" у Василішках і Жолудку, які повернув кн. Василь Масальський18.

Більш стійкою формою службового землеволодіння у ВКЛ були "вічні тримання", за якими передбачалось володіння землею з правом успадкування при умові несення земської служби. Такі надання робилися великими князями литовськими протягом XV-XVI ст. й основною їх метою було забезпечення більш стійких умов тримання землі шляхтою та забезпечення захисту кордонів ВКЛ. Для прикладу, Александр Ягеллончик вічним правом у 1496 р. пожалував кн. Костянтину Івановичу Острозькому маєтки Вздолбицю і Глинськ19, у 1498 р. -королівському млинареві Ониську Пашковичу - млин із будинком у Луцьку та млин у Голишеві20, а луцькому війту Трушу - фільварок під Луцьком21. 23 березня 1523 р. вийшов привілей Сигізмунда І Старого королівському писареві пану Михайлу Васильовичу на село Свинюхи у Володимирському повіті "вічним правом"22. Проте у цьому селі проживали путні слуги, на яких великокнязівська данина не поширювалася. Слугам у великокнязівському листі надавалося право вибору: або служити новому господареві, або залишити осаджені місця й перейти на інші землі; тяглим же слугам право вибору не надавалося.

Серед причин великокнязівських пожалувань бачимо намагання господаря якнайефективніше використовувати власний домен. Наприклад, 10 березня 1512 р. Сигізмунд І Старий надав київському зем'янинові Іванові Фурсовичу спустошене напередодні татарами селище Разнин у Луцькому повіті23. У даному випадку господар, по-перше, забезпечував шляхтича землею, а, по-друге, утримувач данини зобов'язувався відновити інфраструктуру поселення, а також виконувати з нього земську службу.

Утім, найбільш стійкою формою службового землеволодіння у ВКЛ було вотчинне володіння. Великі князі литовські надавали шляхті у вотчину здебільшого ті володіння, які перебували у власності певного роду на протязі кількох поколінь. Так, у книзі данин Казимира IV Ягеллончика міститься низка надань із правом вотчинного володіння24. Сигізмунд І Старий у вотчину надавав, зокрема, володіння князів Глинських. Наприклад, привілеєм від 10 квітня 1508 р. він пожалував пану Сенку Полозовичу маєток Гостомляни в Київському повіті, Ставок у Житомирському повіті, Глядковичі в Овруцькому повіті, відібрані від кн. Глинських25. 4 червня 1511 р. у Бересті Сигізмунд І Старий підписав підтверджувальний лист вінницькому зем'янинові Іванові Супруновичу на вотчинні маєтки Микулинці, Почапинці, половину селища Мезикова та селище Супрунове у зв'язку з тим, що попередній привілей згорів під час татарського нападу26. Як бачимо, шляхта дуже ревно пильнувала свої вотчинні володіння, про що свідчить намагання завжди мати відповідні документи, а у разі їх втрати - якнайшвидше відновити.

Варто відзначити, що попри такі стійкі форми землеволодіння, як вічне і вотчинне, верховна влада в особі великого князя литовського могла у будь-який
стр. 197

момент скористатися правом відчуження маєтностей на користь господарського домену. Одним із прикладів цього є вирок Сигізмунда II Августа щодо володінь кн. Василя Ковельського. Так, 11 жовтня 1541 р. господар направив листа кн. В. Ковельському, в якому наказував не чинити опору через "ув'язання" в його маєтності великокнязівського дворянина. Великий князь литовський у даному випадку відбирав володіння кн. В. Ковельського з причини несплати ним серебщизни, збір якої був проголошений у 1540 р. на потреби "обороны паньства н(а)шого Великого князства Литовъского". У великокнязівському листі також вказувалося, що князь В. Ковельський мав сплатити борг за серебщизну у подвійному розмірі ("совито"), а допоки борг не сплачено - князівські володіння переходили до господарського домену27. Таким чином, яскраво демонструється верховне право великого князя литовського на розпорядження й контроль за земельним фондом ВКЛ. Сигізмунд II Август, не бажаючи "боліли того своволенства твоего (кн. В. Ковельського - А. Б.) терпети", у рамках земельного права ВКЛ наклав відповідні санкції щодо володінь князя, позбавивши його права на володіння й розпорядження маєтностями на період погашення боргу "за тую серебщину, которую ты (кн. В. Ковельський - А. Б.) повиненъ дати з ыменей своих до скарбу н(а)шого"28. Після виконання наказу господаря передбачалося негайне повернення конфіскованих маєтностей князеві В. Ковельському.

Отримання шляхтою маєтностей і земельних наділів навіть на умовах вічного чи вотчинного володіння на практиці не означало повного контролю над цими землями. Певні обмеження стосувалися ведення окремих видів господарської діяльності, як-то "замок садити, торг, корчми мати, мито збирати" тощо. Зокрема, господарському дворянинові Іванові Немиричу для того, щоб у власному маєтку Городищі, виміняному за дозволом господаря у ченців київського Пустинно-Микільського монастиря, збудувати замок і мати торг та корчми, довелося клопотатися перед Сигізмундом І Старим, а також представляти листи, які засвідчували його право на володіння маєтком29.

Симптоматично, що організацію та діяльність міських торгів визначали певні приписи великокнязівського уряду чи власника міста, містечка, селища. Так, у 1532 р. кн. Олександр Збаразький, збудувавши замок у своєму Порицькому маєтку, звернувся з проханням до Сигізмунда І Старого дозволити мати торг і корчму. Дозвіл було отримано, і в ньому, зокрема, зазначався день проведення торгу - четвер30. Як правило, при видачі таких привілеїв брався до уваги факт існування торгу31, а єдиним застереженням було те, щоб нові торги не заважали вже наявним у найближчих державних містах. Наприклад, у 1528 р. Сигізмунд І Старий на прохання князів Василя та Богдана Романовичів Відиницьких дозволив мати торг і ярмарок в їхньому маєтку Любчі. Князі у своєму зверненні вказували, що новозасновані торг і ярмарок не лише не шкодитимуть господарським торгам, але й сприятимуть розвиткові місцевої торгівлі32. Подібними заходами великі князі литовські намагалися впорядкувати систему торгів у ВКЛ із метою олтимізації прибуткової частини державної скарбниці.

Водночас верховна влада гарантувала права шляхти на отримані чи вислужені володіння, що яскраво простежується за матеріалами ЛМ. Наприклад, 14 квітня 1542 р. Сигізмунд II Август направив листа дирванському тивуну Богдану Митковичу з наказом поступитися підданими Дирванської волості шляхтичу Яну Дирмовичу згідно з представленими останнім листами-привілеями, що підтвердили його право на вказаних підданих. Дане рішення великий князь литовський виніс у справі, порушеній самими дирванськими підданими, які позивалися на свого власника Яна Дирмовича з приводу того, начебто він не мав правових підстав на володіння ними, а вони самі здавна були господарськими підданими й виконували службу господарю, а не Я. Дирмовичу. Отримавши позовну скаргу дирванських підданих, Сигізмунд II Август доручив розібрати-
стр. 198

ся у справі дирванському тивуну, який на час розслідування відібрав у Я. Дирмовича двадцять служб підданих і перевів їх під юрисдикцію господаря33. Ян Дирмович на судові роки представив шість листів (надання, вислуги, підтвердження й купчі листи), з допомогою яких доводив своє право на двадцять дирванських підданих та їхні служби. Отримавши документальні підтвердження, дирванський тивун представив їх Сигізмунду II Августу; а той, вивчивши їх, наказав тивуну "ажъбы еси тыхъ людей его (Яна Дирмовича - А. Б.) всихъ со всими ихъ землями и маетностями в целости ему поступил и в то его увезалъ", а також "ажъбы они ему яко пану своєму служили и во всемъ его были послушны"34. Таким чином, спроба дирванських підданих перейти під юрисдикцію великого князя литовського не увінчалася успіхом. У даному випадку підтвердилась функціональна дієвість юридичних норм шляхетського землеволодіння на основі великокнязівських земельних надань та підтверджень.

Верховне право господаря щодо розпорядження земельним фондом ВКЛ яскраво підтверджується низкою великокнязівських дозволів на операції купівлі та продажу маєтностей, здійснених шляхтичами. Відповідна норма була закладена у І Литовському статуті. Показовими у цьому плані є два великокнязівських листи від 24 жовтня 1542 р. Одним із них Сигізмунд І Старий надавав дозвіл осілому татаринові Троцького повіту Обдулі Абрагимовичу продати троцькій воєводиній Петровій Анні Олександрівні село Красне35 - відповідний лист було занесено до книги великокнязівської канцелярії (за сучасною класифікацією книг ЛМ - це 28-ма книга записів). Наступним записом у даній канцелярській книзі став лист Сигізмунда І Старого про дозвіл на відповідну купівлю троцькою воєводиною села Красного36. Причому другий великокнязівський лист був датований також 24 жовтня 1542 р.37 Подібні дозволи великі князі литовські надавали й у випадках операцій обміну38.

Нерідко при наданні маєтності тому чи іншому шляхтичу практикувалось також проведення реєстру наданих володінь. Наприклад, під час передачі у 1541 р. господарському скарбному Микиті в держання двору Аїн Сигізмунд І Старий наказав земському підскарбію, маршалку та господарському писарю пану Івану Горностаю здійснити перепис (реєстр) усіх "міщан, путних слуг, тяглих людей, пустих земель, пожитків, плат і доходів Аїнського двору"39.

Не менш поширеною формою шляхетського землеволодіння у ВКЛ було володіння за успадкуванням. Для того, аби на законних підставах увійти ("ввестися") у володіння спадковими маєтностями, шляхтич мав надати великокнязівському урядові відповідні документи - у даному випадку заповіт ("теста-мент"). Наприклад, у 1518 р. Сигізмунд І Старий видав підтверджувальний лист волинським зем'янам Олехну, Яцьку і Томилу Вороничам на маєток Туличове у Луцькому повіті, записаний їм за тестаментом сестри вічним правом40, а в 1532 р. господар підтвердив шляхтичеві Яцьку Яцьковичу Скленському частину маєтку в Бородчичах, записану йому братом Мануйлом також вічним правом41.

Широкого поширення набула форма землеволодіння за правом близькості. Яскравим прикладом може слугувати великокнязівський лист, занесений до 35-ї книги записів ЛМ. Так, у липні 1551 р. Лукаш Даровський звернувся до Сигізмунда II Августа з проханням надати йому землю Євковщину у Новгородському повіті, мотивуючи це тим, що попередній власник Мартин Васильович (родич Л. Даровського) помер і земля відійшла до великокнязівського домену. Із документа дізнаємось, що вказана земля була надана господарем Мартинові Васильовичу на невизначений час ("до волі і ласки господарської") на умовах земської служби. Тому Лукаш Даровський, будучи близьким до померлого шляхтича, скористався правом близькості й просив у господаря дану землю. Жалуючи Євковщину, великий князь литовський зобов'язав Л. Даровського та
стр. 199

його нащадків "служити службу военъную конно, збройно, такъ яко иншие бояре шляхта службу военъную служать". Зі свого боку, господар гарантував шляхтичу та його родині вказану землю "спокойнее держати и того всего добровольне уживати", як до цього володів його пращур Мартин Васильович42. У даному випадку Сигізмунд II Август пожалував Л. Даровському землю Євковщину на тих же умовах, на яких раніше нею володів Мартин Васильович -термін обмежувався великокнязівською "волею й ласкою".

Важливим аспектом у дослідженні шляхетського землеволодіння є з'ясування специфіки дослідницького інструментарію та методологічних підходів, якими для вирішення поставлених завдань послуговуються історики. Основні з них можна об'єднати навколо кількох дослідницьких прийомів.

По-перше, досліджуючи типи шляхетського землеволодіння у ВКЛ історики-литуаністи кінця XIX - початку XX ст. виходили з тези, яка, зрештою, їх усіх об'єднувала, про військовий (земський) характер володіння землею. Тобто, усі поземельні відносини у ВКЛ базувались на тому, що лише за умови служби великому князю литовському (або представникам його влади на місцях) шляхта отримувала право володіти певними маєтностями. Умови ж володіння землею окреслювалися відповідними документами, за якими визначалися термін, характер та статус пожалуваної землі. М. Довнар-Запольський, як уже зазначалося, усі володіння ділив на дві групи. Не вдаючись до історіографічних екскурсів (це тема окремого дослідження) зазначимо, що литуаністи у своїх працях так чи інакше, базуючись на відповідних документах ЛМ, аналізували лише форми шляхетського землеволодіння. Відповідно методологічна основа їхніх студій не виходила за межі позитивізму, що, на думку автора, не слід вважати вадою.

По-друге, визначальним фактором у методології дослідження поземельних відносин є з'ясування суті співвідношення верховного (державного) і приватного права власності на землю у ВКЛ. У даному контексті важливо простежити еволюцію земельних пожалувань у ВКЛ за хронологічним і територіальним принципом43. Певні напрацювання у даному методологічному ключі мають мінські литуаністи В. Менжинський та А. Дзярнович. Зокрема, вони проаналізували комплексний матеріал про склад шляхти та її земельні володіння в Ошмянському повіті першої половини XVI ст.44 Автори опрацювали книги ЛМ N12 - 24 та склали таблицю, яка ілюструє землеволодіння ошмянської шляхти, а також уклали перелік населених пунктів, топонімів і землевласників, таблиці про форми землеволодіння, способи набуття земельної власності, соціальний статус і уряди шляхти, джерела повідомлень, види актів, умови володіння, хронологічний список документів. Таку ж процедуру (однак уже розширивши кількісний склад книг ЛМ) історики проробили з Берестейським, Кам'янецьким і Кобринським повітами45.

Методологічний інструментарій у напрацюваннях мінських литуаністів відзначається широким застосуванням кількісних та статистичних методів, що навіть інколи, як влучно зауважив вільнюський історик Т. Баранаускас, призводить до "надмірної гри цифрами"46.

По-третє, не менш важливою проблемою методологічного характеру є визначення підходів у дослідженні питань розпорядження земельними володіннями та обсягу й характеру повинностей, що їх "відбували" з тієї чи іншої маєтності. У даному ракурсі сучасні історики здебільшого розглядають проблему дотично, в основному досліджуючи селянське землекористування, наприклад, еволюцію закріпачення селянства47, а також специфіку земельних відносин у селянських соціально-територіальних спільнотах48. Характерно, що методологічні підходи у дослідженні тих чи інших стрижневих проблем селянського землекористування в основному зводяться до всебічного аналізу фактичного матеріалу.
стр. 200

Таким чином, більш ніж столітній досвід дослідження шляхетського землеволодіння у ВКЛ досі залишається актуальною спадщиною. Сучасні литуаністи, використовуючи інтелектуальний багаж істориків кінця XIX - початку XX ст., намагаються висвітлити непомічені чи малодосліджені раніше проблеми, або ж поглянути на них по-новому. Якщо джерела досліджень є вже давно відомими, то вивести праці з литуаністики (у даному разі мається на увазі питання шляхетського землеволодіння) на якісно новий рівень можна лише шляхом залучення сучасних методологічних підходів. Актуальним з огляду на дану проблему питанням залишається розробка комплексної програми публікації книг Литовської метрики. Якщо у литовських і білоруських литуаністів така програма вже втілюється й дає певні результати, то в українських вона - лише на стадії становлення.

У додатках подаються документи Литовської метрики, що ілюструють основні типи великокнязівських надань - лист-надання, привілей і підтверджувальний лист. Публікація документів здійснюється згідно з дипломатично-критичним методом та у відповідності із запропонованими В. Німчуком "Правилами видання пам'яток, писаних українською мовою та церковнослов'янською української редакції" (К., 1995) із деякими змінами.

-----

1 Прикладом активізації литуаністичних досліджень в Україні стало проведення у Кам'янці-Подільському 27 - 29 вересня 2007 р. міжнародної наукової конференції (Блануца А. В., Ващук Д. П., Копилов С. А. Україна і Велике князівство Литовське в XIV-XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні і соціокультурні відносини у загальноєвропейському вимірі // Укр. іст. журн. - 2008. - N 2. - С. 196 - 198).

2 Дану класифікацію запропонував М. Довнар-Запольський, узагальнивши напрацювання своїх попередників - В. Антоновича, М. Владимирського-Буданова та М. Любавського (див.: Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. - T. I. - К., 1901. - С. 592).

3 Ковальский Н. П. Источники по социально-экономической истории Украины (XVI - первая половина XVII в.). - Днепропетровск, 1982. - С. 16.

4 Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). - Ф.389 (Литовская метрика). - Оп. 1. - Ед. хр. 6. - Л. 194.

5 Там же. - Ед. хр. 17. - Л. 449 - 449 об.

6 Lietuvos Metrika. - Knyga N 15 (1528 - 1538): Uzrasymij knyga 15 / Parenge A. Dubonis. - Vilnius, 2002 (далі - LM 15). - P.125.

7 Ibid. - Knyga N3 (1440 - 1498): Uzrasymu knyga 3 / Parenge L. Anuzyte ir A. Baliulis. - Vilnius, 1998 (далі - LM 3). - P.41, 58, 64.

8 РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 6. - Л. 136.

9 Там же. - Ед. хр. 35. - Л. 126 об. - 127 об.; 276 об. - 277 об.; 184 об. -186.

10 Див., наприклад, надання господарській прачці Оленшиній Глібовича Полонії Миколаївні на Олехнівську і Будисівську землі у Радунській волості; боярину Полоцької землі Івану Володкевичу на Теличинську і Цуранівську землі в Полоцькому повіті з приданою землею і грунтом, що він на р. Видриці зайняв; Станіславу Жирчинському на кут Судиловської землі, названої Задолгою, у Полоцькому повіті за пусту Борківську землю, виміняну у підданих Судиловців; Богдану Стецьковичу на дві служби людей в Оршанському повіті Росасенської і Любовицької волостей та на дві землі пустих (РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 35. - Л. 231 об. 232 об.; 296 - 296 об.; 297 - 297 об.; 305 об. -306 об.).

11 LM 3. - Р. 38.

12 Lietuvos Metrika. - Knyga N4. (1479 - 1491): Uzrasymu knyga 4 / Parenge L. Anuzyte - Vilnius, 2004 (далі - LM 4). - P. 24 - 25, 28.

13 Наприклад, у 1492 р. Александр Ягеллончик надав смоленському окольничому князю Олехну Глазиничу служебне село Мамаєвське у Смоленському повіті "до осмотренья" (LM 3. - Р.71); у 1507 р. Сигізмунд І Старий пожалував Васку Івановичу Бокію маєток Печихвости в Перемильському повіті до звільнення його вотчини від військ ве-
стр. 201

ликого князя московського (Lietuvos Metrika. - Knyga N 8 (1499 - 1514): Uzrasyimu knyga 8 / Parenge A.Baliulis, R.Firkovicius, D.Antanavicius. - Vilnius, 1995. - P. 197); у 1526 р. Сигізмунд І Старий своїм привілеєм пожалував пані Миколаєвій Багиної Марії та її сину Івашку Баці Терешівський маєток у Брацлавському повіті, який відійшов до державного земельного фонду після смерті пана Василя Сапеги. Указаний маєток надавався Бакам "до очищення їх отчизни у Смоленську" (РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Д. 7. - Л. 1051 - 1053).

14 Детально див.: Князі Масальські: документи і матеріали XVI ст. - Вип.1 / Підготовка до друку й авторський текст А. Блануци, Д. Ващука. - К., 2007. - С. 116.

15 Lietuvos Metrika. - Knyga N 227 (1533 - 1535): 8-oji Teismu bylu knyga / Parenge I. Valikonyte, S. Lazutka. - Vilnius, 1999 (далі - LM 227). - P. 165.

16 LM 227. - P. 165.

17 Ibid.

18 Ibid. - P. 131.

19 РГАДА. - Ф.389. - Оп. 1. - Ед. xр.6. - Л.131 - 132.

20 Там же. - Л.197. 21 Там же. - Л. 198.

22 Lietuvos Metrika. - Knyga N 25 (1387 - 1546): Uzrasymu knyga 25 / Parenge D. Antanavicius ir A. Baliulis. - Vilnius, 1998. - P. 283 - 284.

23 Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD). - Archiwum Radziwillow. - Dzial II. - Ks. 69/10. - Nr. mkf. 421. - K. 32.

24 Наприклад, це надання у вотчину Яцьку Ілліничу на дідичну вотчину у Стародубі, Грим'яче з людьми, половина Знобва, у Радогощі Долгий - його "отчизну" (LM 3. -P.30); Гринку Яглищевичу на вотчину: берег у Мельниці, вислугу Дубен; Ходкова Данковича вотчину: Ршичин, Злеєв; Іванова Хом'яковича вотчину: Смордів, Туря під Шумськом і дворище Баранове; Хидирева Манишича вотчину: Малин у Кременці (див.: LM 3. - Р. 63).

25 LM 8. - Р.252.

26 AGAD. - Archiwum Radziwillow. - Dzial II. - Ks.69/10. - Nr. mkf.421. - K. 9 - 10.

27 Метрыка Вялікага Княства Літоускага: Кніга 28 (1523 - 1560 гг.): Кніга запісау 28 / Падрыхтоука да друку і навук. апарат: В. Мянжынскі, У. Свяжынскі. - Мінск, 2000 (далі - Метрика ВКЛ. - КЗ 28). - С. 50.

28 Там же.

29 Там же. - С. 104 - 105.

30 РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 233.

31 Там же. - Л. 556 - 557, 605 об. - 606; Ед. хр. 41. - Л. 213 об. - 214, 214 - 214 об., 227 - 227 об., 227 об. - 228, 297 - 298.

32 Там же. - Ед. хр.22. - Л.99 - 99 об.; Блануца А. В. Привілеї на магдебурзьке право містам Великого князівства Литовського та регламентація в них питань торгівлі (друга половина XV - перша третина XVI ст.) // Історія торгівлі, податків та мита: Зб. наук. праць / За ред. О. О. Дячка. - Дніпропетровськ, 2007. - С. 76 - 77. Такі ж дозволи надавалися господарями й на організацію у шляхетських маєтностях ярмарків. Наприклад, у 1566 р. шляхтич Іван Зарецький Ісарний отримав дозвіл Сигізмунда II Августа на осадження міста на землях його маєтку Свирани та право проводити там два щорічні ярмарки (РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 50. - Л. 258 - 258 об.).

33 Метрыка ВКЛ. - КЗ 28. - С. 65 - 66.

34 Там же. - С 67.

35 Там же. - С. 80.

38 Там же.

37 Там же. - С. 81. Дозволи на операції купівлі-продажу шляхетських маєтностей часто практикувалися в достатутний період. Наприклад, навесні 1512 р. володимирський староста кн. Андрій Олександрович Сангушко повідомляв великого князя литовського Сигізмунда І Старого, що купив отчизний і дідичний маєток Долзк (Володимирський повіт) у холмовської зем'янки пані Стецькової Ламанової Ядвіги та її сина Якуба, а на доказ своїх слів пред'явив купчий лист. Князь просив господаря підтвердити купівлю великокнязівським листом. Сигізмунд І Старий задовольнив прохання кн. А. Сангушка,
стр. 202

підтвердивши йому від 1 квітня 1512 р. право на володіння маєтком Долзк "вічним правом" (AGAD. - Archiwum RadziwiHow. - Dzial II. - Ks. 69/10. - Nr. mkf. 421. - K. 37 - 38).

38 Наприклад, 17 серпня 1540 р. Сигізмунд І Старий своїм листом дозволив кн. Івану Вишневському здійснити обмін половини волинського маєтку Перемиля на литовський маєток Деречин кн. Олександра Кошерського (Метрыка ВКЛ. - КЗ 28. - С. 95 - 96.).

39 Метрыка ВКЛ. - КЗ 28. - N 40. - С. 89.

40 Lietuvos Metrika. - Knyga N 11 (1518 - 1523): Uzrasymu knyga 11 / Parenge A.Dubonis. - Vilnius, 1997. - P. 72.

41 РГАДА. - Ф.389. - Оп. 1. - Ед. хр.17. - Л. 254 об. - 255.

42 Там же. - Ед. хр. 35. - Л. 24.

43 Частково такого принципу дотримувався М. Довнар-Запольський, проте дослідник лише "на око" визначав масштаби тих чи інших пожалувань (див.: Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство... - С. 592 - 616).

44 Мянжынскі В., Дзярновіч А. Шляхта і яе земельныя уладанні у Ашмянскім (Ошменским) павеце у першай палове XVI ст. (паводле Кнігау N 12 - 31 Метрыкі ВКЛ) // Metriciana: Даследаванні і матэрыялы метрыкі Вялікага княства Літоускага. - Т. І. -Мінск, 2001. - С. 46 - 108.

45 Мянжынскі В., Дзярновіч А. Шляхта, іншыя землеуласнікі і землеуладальнікі ды іхныя земельне уладанія у Бересцейскім, Камянецкім і Кобрінскім наветах у другой палове XV - першай палове XVI ст. (паводле Кнігау N 12 - 33 Метрыкі ВКЛ) // Metriciana: Даследаванні і матэрыялы метрыкі Вялікага княства Літоускага. - Т. III. - Мінск, 2004. - С. 57 - 196.

46 Див.: Баранаускас Т. Третий том альманаха Metriciana. Metriciana: Даследаванні і матэрыялы метрыкі Вялікага княства Літоускага, т. 3 // Новости Литовской метрики. - N 8 (2004/2005). - Вильнюс, 2006. - С. 28 - 29.

47 Спиридонов М. Ф. Закрепощение крестьянства Беларуси (XV-XVI вв.). - Минск, 1993. - 223 с.

48 Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVI ст. - К., 1997. - 62 с; Його ж. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). - К., 1998. - 318 с

* * *

1

1531.12.13. - Краків. Лист-надання Сигізмунда І Старого Немириній Олюхні на монастир Святої Пречистої за ручаєм в Овручі до живота

стр. 203

Михайло писаръ

Российский государственный архив древних актов. - Ф. 389 (Литовская метрика). - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 203.

2 1511.06.15. - Берестя. Привілей Сигізмунда І Старого князю Федору Михайловичу Чорторийському на місто Літовиж (Володимирський повіт) вічним правом

стр. 204

Российский государственный архив древних актов. - Ф. 389 (Литовская метрика). - Оп. 1. - Ед. хр. 22. - Л. 7 - 8 об.

3 1537.12.14. - Краків. Підтверджувальний лист Сигізмунда І Старого пану Михайлу Васильовичу на куплений у волинського зем'янина Івана Беліковича Свищовського за сто кіп литовських грошів маєток Козлове (Володимирський повіт)

стр. 205

Российский государственный архив древних актов. - Ф. 389 (Литовская метрика). - Оп. 1. - Ед. хр. 22. - Л. 31 об. - 34.

The article analyses the sources of the study of the problems of gentry land owing in the Great Lithuanian Duchy, generalizes the main types of duchy land allocations and confirmations for the dukes, lords and gentry, and also presents the most widespread research methods of studying of declared problem for today and offers personal view on the ways of its solution. The attachments provide the documents of Lithuanian metrics, which illustrate the main types of duchy allocations: a letter of allocation, a privilege and a confirmation letter.

Новые статьи на library.by:
БЕЛАРУСЬ:
Комментируем публикацию: ШЛЯХЕТСЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ: ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ

© А. В. БЛАНУЦА () Источник: Український історичний журнал, № 2, 2009, C. 194-206

Искать похожие?

LIBRARY.BY+ЛибмонстрЯндексGoogle
подняться наверх ↑

ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!

подняться наверх ↑

ОБРАТНО В РУБРИКУ?

БЕЛАРУСЬ НА LIBRARY.BY

Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.