Поняття превенції злочинів та її співвідношення з однорідними поняттями (ТЕОРИЯ ПРАВА)

Сафронов С.О., Library.BY

УДК 348.85 Сергій Олегович Сафронов
професор кафедри ОРД
Харківського національного
університету внутрішніх справ,
канд. юрид. наук, доцент

Поняття превенції злочинів та її співвідношення з однорідними поняттями

У статті розглянуто питання щодо етимологічного, семантичного та юридичного розуміння «превенції злочинів», наведені ознаки превенції, сформульовано її юридичне визначення; здійснено розмежування понять «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання» та «припинення» злочинів, запропоновані диференціюючи ознаки цих понять.

***
В статье рассмотрены вопросы, касающиеся этимологического, семантического и юридического понимания «превенции преступлений», приведены признаки превенции, сформулировано ее юридическое определение; проведено разграничение понятий «профилактика», «превенция», «предупреждение», «предотвращение» и «пресечение» преступлений, предложены дифференцирующие признаки этих понятий.

1. Поняття превенції злочинів
Традиційно, в науці, вивчення будь-якого питання починається з визначення лексико-семантичної сутності предмета дослідження. Понятійний апарат грає ключову роль в гносеології. Світогляд людини формують зовнішні образи, а світорозуміння формується завдяки поняттям. Саме поняття формує наше світорозуміння, генезис якого приховується в лексиці. Процес пізнання відбувається у двох основних формах – у формі чуттєвого пізнання (відчуття, сприймання, уявлення) та у формі абстрактного мислення (поняття, судження, умовиводи) [1, с. 9 – 11]. У мові поняття мають прояв в словах [1, с. 12]. Недаремно в Біблії зазначається: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога…» . Можливо читачеві здасться цей підрозділ занадто об’ємним і наукомістким. Однак, перш ніж про щось міркувати, потрібно чітко знати, що ж мається на увазі під словом «превенція». Це потрібно і з суто дидактичної точки зору, і для уникнення ситуацій у яких проголошене буде суперечити тому, що розуміється, і для зменшення змісту імовірних профанацій…
Слово «превенція» є іншомовним, і з етимологічної точки зору має латинське утворення. Саме тому з’ясування його значення слід розпочати з латині. Превенція – латинський словотвір. Prae – попереду, уперед, перед, бути раніше [4, с. 528]. Verto – повертати, обертати, звертати, перевертати, спрямовувати, бути зверненим кудись [4, с. 702]. Praevenio – випереджати, передчасно приходити. Praeverto (prae + verto) – … випереджати, обганяти, перевершувати; попереджати, запобігати, заважати [4, с. 542].
З невеликими відмінностями слово превенція тлумачиться в сучасному словнику іншомовних слів. Пре… (лат. prae – попереду) – префікс, що означає передування. Превенція (лат. praeventio < praevenio – попереджую) – спеціальне запобігання. Превентивний (лат. praeventivus) – запобіжний; той, що випереджає дії суперника [5, с. 556].
У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» превенція розглядається як запобігання злочинам [6, с. 919]. В аналогічному тлумачному словнику української мови слово превентивний трактується як попередження чогось, або запобігання чомусь [7, с. 552].
Напевно уважний читач вже помітив, що у різних лінгвістичних джерелах слова «превенція» та «превентивний» витлумачуються досить неоднозначно, хоча вельми схоже. У якості суттєвих ознак цих понять називають різні предикати: «перед», «випередження», «попередження», «запобігання» тощо. Це не випадкова тавтологія. Справа в тому, що абстрактне мислення (поняття – одна з його форм) лише «…опосередковано і узагальнено відображає дійсність. Абстрактне мислення дозволяє нам з одних знань отримати інші, пізнаючи світ в узагальнених формах» [1, с. 13]. Поняття містить у собі лише суттєві та узагальнені ознаки предмету [1, с. 28]. Однак, пізнавальні процеси людини здійснюються не тільки у формі абстрактного мислення, а і у формі чуттєвого пізнання, у якому уява, як одна з форм чуттєвого пізнання, є образом предмета суджень [1, с. 11]. Тому, в будь-якому понятті слово (ім’я предмета) і образ (уявлення) повинні співпадати, а інакше буде нерозуміння. Це обумовлює необхідність подальшого з’ясування інтерпретаційної характеристики поняття превенції, з формуванням не лише дефініції, а й образу, вірніше – уяви щодо превентивної діяльності.
Будь-яке поняття має зміст та обсяг . Змістом поняття «превенція» є одна суттєва ознака – «перед», тобто будь-яка дія чи подія повинна передувати іншій, вона повинна випереджувати очікувані наслідки інших дій або подій. Сполучення з «перед» виражають часові відношення та уживаються для позначення: 1) випередження в чому-небудь; 2) для позначення того, що відбувається напередодні настання чого-небудь; 3) що відбувається напередодні чиїх-небудь дій [6, с. 722]. Обсяг поняття «превенція» можливо розглядати як складову випереджальних дій, які спрямовані на недопущення настання небажаних наслідків. На перший погляд міркування щодо обсягу поняття «превенція» здаються чітко визначеними і переконливими. Однак терміни «попередження» і «запобігання» викликають сумніви щодо правильності зроблених суджень. Адже саме ці класифікаційні елементи при визначенні поняття превенції зазначались в тлумачних словниках сучасної української мови, зокрема і у словнику іншомовних слів. У зв’язку з цим виникає питання, а чи не є поняття «превенція», «запобігання» та «попередження» тотожними? Чи не є ці слова синонімами? З’ясуємо це нижче.
«Поперед» як прислівник означає, що щось було раніше від чогось, спершу. Сполучення з прийменником «поперед» виражають: 1) просторові відношення, які указують на особу чи предмет, перед якими рухається, відбувається або знаходиться хто-, що-небудь; 2) часові відношення, які указують на особу, раніше від якої хто-небудь виконав чи виконує дію; 3) обставинно-означальні відношення, які указують на першість кого-, чого-небудь у чомусь порівняно з кимсь, чимсь [6, с. 868].
Попередження тлумачиться як: «1) наперед зроблене повідомлення; 2) застереження проти чого-небудь; 3) запобігання вияву чого-небудь небажаного» [6, с. 868].
Попереджати – «…своєчасними заходами запобігати здійсненню або виникненню чого-небудь, переважно небажаного; передувати чому-небудь; здійснювати що-небудь раніше від когось; випереджати; пришвидшувати здійснення чого-небудь» [6, с. 868].
Запобігати, запобігти – «не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане» [6, с. 320]. Запобіжний – «призначення для захисту чого-небудь від пошкодження або небезпеки» [6, с. 320].
Для з’ясування семасіологічних відмінностей «превенції», «попередження» і «запобігання» буде доцільним навести синонімічну характеристику цих термінів. Так, у якості синонімів до слова «попередження» лінгвісти пропонують такі слова: сигнал, застереження, засторога, пересторога, перестереження, а синонімами «запобігання» – відвертання, попередження, відведення. Синонімами слова «превентивний» є: запобіжний, профілактичний, презервативний, попереджувальний. [8].
Із наведеної вище синонімії помітно, що «превенція» у своїй семантиці може бути замінена термінами «попередження», «запобігання», «профілактика». Разом з тим термін «попередження» виключає у якості синонімів «превенцію» та «запобігання». Одночасно слово «запобігання» може бути замінено словом «попередження».
Для визначення близькості слів в синонімічному ряду використаємо суто морфологічний прийом, а саме, виберемо термін по відношенню до якого можуть бути застосовані слова «превенція», «попередження», «запобігання», «припинення» і простежимо їх співвідношення в смисловому словосполученні. Додатково дослідимо терміни «профілактика» та «припинення», оскільки ці слова є в тезаурусі юридичної практики та в теорії оперативно-розшукової діяльності (далі ОРД). Оскільки в ОРД часто використовують слово «заходи», скористаємось ним у нашому дослідженні. І так, якими ж можуть бути заходи в оперативно-розшуковій діяльності:
1) профілактичні заходи;
2) превентивні заходи;
3) попереджальні заходи;
4) запобіжні заходи;
5) припинення - ? Як бачите термін «припинення» взагалі випадає з синонімічного ряду. Інші ж слова є цілком прийнятними до терміну «заходи» і створюють правильні словосполучення.
З наведеного вище прикладу виходить, що терміни «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання» є синонімами. Але, при використанні слова «злочинів» складається інша ситуація, при якій усі п’ять термінів стоять в одному синонімічному рядку:
1) профілактика злочинів;
2) превенція злочинів;
3) попередження злочинів;
4) запобігання злочинів;
5) припинення злочинів.
Висновок: слова «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання», «припинення» є синонімами. Все з’ясовано, «ігри розуму» можливо припинити? Ні! Справа в тому, що слово набуває тематичну і семантичну значимість лише в кореляційній залежності з контекстом. Зазначені вище слова можливо є синонімами, але у загальномовному розумінні.
Слова мають об’єднання (синоніми) і протиставлення (антоніми). У таких угрупованнях є структурні лінгвістичні опозиції. Наприклад, слово їхати, йти, плисти, летіти об’єднані ознакою «пересування» і протиставлені один одному ознакою «спосіб пересування». Ці ознаки є компонентами значення слова [9, с. 26]. У нашому випадку відбувається теж саме. Слова «превенція», «профілактика», «попередження», «запобігання» об’єднані ознакою – «передування». Одночасно вони диференціюються ознакою – «своєчасності передування» стосовно певного етапу події.
Категорія «значення слова» має потрійний зв’язок:
ОЗНАЧАЮЧЕ – ДЕНОТАТ та РЕФЕРЕНТ – ОЗНАЧУВАНЕ.
Означаюче – зовнішній елемент звуків та графічних знаків, тобто це безпосередньо мова, письмо.
Денотат – обсяг поняття.
Референт – об’єкт, який мається на увазі в конкретній мовно-тематичній ситуації.
Означуване – відображення предмета (явища) у свідомості людини, обумовлене поняттям, уявою [10, с. 33].
Ці лінгвістичні структури є компонентами смислу слова. Смисл слова – певні відображення дійсності у свідомості, які виникають завдяки інтелектуальним та психологічним процесам, що відбуваються у зв’язку з сприйманням слова. Наслідком такого сприйняття є інформаційна відповідність між язиковим виразом (ім’ям предмету) та його значенням. Смисл слова має різні зони логічної стійкості. Значення слова є тільки одним з елементів смислу, яке набуває слово в тематичному контексті промови. У різному контексті слово легко змінює смисл [10, с. 42]. Цей факт пояснює усе різноманіття існуючих в юриспруденції теоретичних дефініцій і авторських інтерпретацій стосовно терміну «превенція», «попередження», «запобігання» та «профілактика», одночасно виправдовуючи суперечки, які мають місце в науковій спільноті з приводу розуміння цих понять. Правильно було зазначено В. А. Звегінцевим: «Слова слід розуміти не тільки умом, а й серцем, інтуїтивно визначаючи їх магічний смисл» [11, с. 28]. На смислі слова акцентував свою увагу гуру сучасної індуської філософії Ошо, який звертаючись до своїх учнів казав: «Не слухай мої слова, слухай мене» [12, с. 68]. Отже є сенс спробувати з’ясувати смисл слова «превенція» на інтуїтивно-раціональному рівні, в контексті з тематикою боротьби зі злочинністю і вченням кримінального права про злочин, у співвідношенні з іншими ототожненими визначеннями. Але, спочатку з’ясуємо логічні відносини між порівняльними та досить сумісними з «превенцією» поняттями.
Аналізуючи поняття «попередження» та «запобігання» можна виявити як ознаки схожості, так і ознаки відмінності. Безумовно, увагу слід спрямовувати лише на значеннєвих ознаках та в контексті з поняттям боротьби зі злочинністю. Оскільки ознаки схожості є вкрай виражені їх можливо пропустити, зосереджуючись на ознаках несхожості, які мають імпліцитний характер.
По-перше, попередження, на відміну від запобігання, відбувається раніше аніж трапиться щось шкідливе або небезпечне. Тут слово каже саме за себе «попередження». В юридичному розумінні попереджувальні дії завжди повинні відбуватися до моменту скоєння злочину, вони повинні випереджати їх, йти попереду.
По-друге, термін «запобігання» за своїм змістом в меншій мірі характеризує часові співвідношення щодо першості або черговості якихось дій, акцентуючи смислове значення слова на захисті когось або чогось; наголошуючи на недопущенні настання шкідливих наслідків. Запобігання здійснюється на більш пізнішій стадії якоїсь подій, коли ймовірність настання небажаних наслідків очевидна і потребує втручання, оборони, захисту. В юридичній інтерпретації запобігання буде відбуватися тоді, коли суспільно небезпечне діяння (злочин) лише розпочнеться.
Не так категорично може бути вирішено питання щодо відмінностей «попередження» та «превенції». Етимологічна рівнозначність цих понять вимагає більш ретельного підходу в знаходженні посилок (суджень), які необхідні для побудови умовиводів щодо нетотожності «превенції» і «попередження». Безумовно, можливо було б скористатися засобами математичної логіки, які є більш ефективними для виведення певних висновків з логічних посилок. Але, побудувати умовивід можливо при наявності істинних суджень. «Істина – адекватне відображення в свідомості будь-яких явищ і процесів. Істинність знання це відповідність його дійсності. Як відрізнити істину від помилки? Критерієм істини є практика» [1, с. 12]. Тобто об’єктивна дійсність. Однак, специфіка соціальних відносин, які складаються в процесі правоохоронної діяльності не обмежується лише правовідносинами або юридичною діяльністю. Ці відносини набагато ширші, оскільки вони виникають поза межами матеріального та процесуального права. Якщо діяльність людини буде розглядатися правоохоронцями фрагментарно, обмежуючись лише рамками поняття «правомірна – неправомірна» поведінка, то боротьба зі злочинністю буде неефективною.
Для встановлення ознак відмінностей між поняттями «превенція» та «попередження» слід з’ясувати два явища: 1) закономірності поведінки людини; 2) правозастосовчу практику. Юридична практика ґрунтується на правових нормах, вона ними визначається і окреслюється. Відповідно ми, як юристи, повинні враховувати правові норми у визначенні будь якого поняття. Життєдіяльність людини базується на інших чинниках, які підкоряються законам буття, і у цьому випадку ми не можемо не враховувати їх у пізнавальному процесі. Оскільки тематика цієї роботи присвячується превенції злочинів то, стосовно юридичної практики буде доцільним обмежитись у своїх аргументаціях суто кримінально-правовими категоріями суджень, а відносно діяльності людини – психологічними.
Будь-який злочин являє собою зовсім не поодинокий акт поведінки людини. Злочин – конгломерат всіх видів діяльності особи. Діяльність людини це динамічна система взаємодії суб’єкта з навколишнім світом. Діяльність має зовнішню (об’єктивну) та внутрішню (суб’єктивну) сторону. В науці розрізняють декілька видів діяльності: діяльність як процес перебудови дійсності, внутрішня діяльність, діяльність нервової системи, психічна діяльність тощо. У якості механізму регуляції всіх проявів діяльності людини виступає психічна діяльність. Саме психічна діяльність є детермінуючим фактором у механізмі злочину. Досліджуючи генезис злочину В. М. Кудрявцев пише: «Якщо зовнішня сторона злочину виражається у формі дії, спрямованої на який-небудь об’єкт, то внутрішня, суб’єктивна сторона, не тільки супроводжує цю дію, будучи його психологічним регулятором і відображенням у свідомості, а й передує йому. Адже здебільшого до того, як вчинити дію, людина замишляє її, іноді вичікує деякий час, а потім здійснює. Іншими словами, напередодні якоїсь дії відбувається його розумове моделювання» [13, с. 17].
Повністю погоджуючись з автором з приводу передування психічної діяльності активним формам зовнішньої поведінки слід зазначити, що кримінальне право враховує цю обставину, у зв’язку з чим приділяє належну увагу питанням виявлення умислу. Під виявленням умислу в кримінальному праві розуміється зовнішній прояв у будь-якій комунікаційній формі бажання чи наміру скоїти злочин, без вчинення актів дії. Іншими словами його називають «голим умислом», маючи на увазі наявність думок про скоєння злочинів у поєднанні з фактичною бездіяльністю в їх реалізації.
У сучасному кримінальному праві виявлення умислу не вважається стадією скоєння злочину бо умисел без діянь не карається. Про це зазначається в ч. 1 статті 11 КК України, яка визначає злочином діяння, тобто дію або бездіяльність. Думки і бажання, мета та мотиви, наміри і вольова спрямованість не є злочином, хоча саме вони лежать в основі його генезису. Ймовірно, усвідомлення цього в середньовіччі призвело до того, що виявлення умислу суворо каралося [15, с. 73]. У першому російському повноцінному кримінальному кодексі його називали «ознаками умислу» та визнавали однією із стадій злочину. Навіть у ХХ столітті теоретиками кримінального права не раз висловлювалася думка про те, щоб першою стадією вчинення злочину вважалося виявлення умислу [14, с. 210].
Продовжуючи своє фактичне існування «виявлення умислу», як початковий етап у механізмі злочинної діяльності, знаходячись в стані «де-факто» чомусь залишається поза увагою теоретиків і практиків ОРД, у зв’язку з чим нестримно породжує делікти. Тут мимоволі приходиш до думки про місце і роль превенції у діяльності по боротьбі зі злочинністю.
На сучасному етапі розвитку юридична практика прийшла до того, що кримінально-правова теорія вчення про злочин стала вельми нормативною. Кримінальним кодексом України визначено поняття злочину (див. ст. 11 КК), його види (див. ст. 12 КК) та стадії скоєння злочину (див. 13 КК). За ознаками наслідків, які сталися через протиправну діяльність та за етапами виконання протиправних дій усі злочини були поділені на закінчені та незакінчені. Згідно зі статтею 13 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. До речі, замах на злочин буває закінченим та незакінченим (див. ч. 2 та 3 ст. 15 КК України).
На відміну від замаху на злочин КК України не визначено поняття «незакінченого готування» до злочину, що на практиці призводить до певних труднощів при кваліфікації діяння за ознаками злочину, передбаченого ст. 14 КК України . Незакінчене готування є фактичним елементом у механізмі злочинної діяльності. Також як і «голий умисел», незакінчене готування декриміналізовано, у зв’язку з чим обділено увагою практиків та теоретиків. Проте, в реальних епізодах життєвих подій незакінчене готування є першим етапом дієвої реалізації задуманого; це перший зовнішній прояв діяння, яке в подальшому продовженні перетвориться на злочин. Сутність незакінченого готування до злочину полягає у підготовці до злочину, але у такій формі, коли обсяг та характер підготовчих дій не охоплюються складом будь-якого злочину, зокрема злочину, передбаченого ст. 14 КК України. Оскільки підготовка до злочину має родову ознаку «етапності» злочинної діяльності, вона також повинна враховуватися при з’ясуванні смислу поняття «превенція злочинів».
Слід визнати, що приписами Кримінального кодексу законодавець встановив ознаки відмінності між усіма умисними злочинами за характером вчинених дій та за моментом закінчення злочинної діяльності. Отже, правовою нормою діяння злочинця розмежовуються на певні стадії, що безумовно слід враховувати при визначенні відповідних понять у сфері правоохоронної діяльності.
Стадії скоєння злочину – це певні етапи діяльності особи. Вони різняться між собою за обсягом скоєних дій. Чім більше за обсягом реалізована об’єктивна сторона складу злочину, тім ближче буде діяння до стадії закінченого злочину. Крім цього, стадії злочину різняться між собою й моментом зупинки, перериванням злочинних діянь. Слово «стадія» означає певний період, ступінь у розвитку чого-небудь [5, с. 372]. Часовий вимір є однією із об’єднуючих ознак «стадії», «превенції» та «попередження». Ці терміни мають один смисловий вектор, вони є доречними в своїх словосполученнях: «стадія превенції злочинів», «стадія попередження злочинів» тощо. Таким чином і превенція, і попередження (до речі і запобігання, і припинення) у своєму існуванні обумовлені певним етапом злочинних подій. Саме стадійність різнить ці поняття.
Факт поділу злочину на певні стадії обґрунтовує використання ознак поетапності діянь у якості аргументу при визначенні поняття превенції. Якщо існують стадії скоєння злочину, цілком логічним буде наявність етапів випереджувальної діяльності з боку правоохоронців на кожній з цих стадій. Відповідно, при розмежуванні понять «попередження» та «превенція», а зокрема й «запобігання» та «припинення», буде доцільним враховувати вчення кримінального права про стадії скоєння злочину, нормативні приписи ст. ст. 13, 14, 15 КК України, а також «явища де-факто», котрі не охоплюються юридичними категоріями, але природно існують у нашому житті. До таких явищ слід віднести механізм злочинної діяльності, але не у криміналістичному розумінні механізму скоєння злочину, а як комплексне поняття людської діяльності, зокрема і психічної діяльності, і дієвої – у межах правомірної поведінки.
Будь-яке діяння супроводжується не лише об’єктивними проявами, а й суб’єктивними чинниками. На залежність етапів злочинної діяльності від суб’єктивної сторони злочину звертали свою увагу фахівці з кримінального права. Наприклад, М. І. Бажанов, розглядаючи стадії вчинення злочину розрізняв їх за рівнем реалізації умислу. З цього приводу Марко Ігоревич писав: «Ступінь реалізації умислу у вбивці, який лише приготував пістолет, менше, ніж тоді, коли він цей пістолет вже наставив на жертву» [16, с. 70]. О. М. Ришелюк також вбачає пряму залежність наявності певної стадії злочину від умислу особи і зазначає: «Якщо особа повністю реалізувало злочинний умисел і скоїло закінчений злочин, то немає потреби шукати які-небудь етапи злочинної діяльності. Така потреба існує лише у випадку недоведення умисного злочину до його логічного завершення» [17, с. 61].
Стаття 14 та 15 КК України, вказуючи на юридичні склади незакінчених злочинів, оперує ознаками суб’єктивної сторони злочину. Наприклад, готування до злочину це умисна діяльність щодо створення умов для вчинення злочину. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Отже суб’єктивна сторона діяння враховується при визначенні стадії скоєння злочину і має кваліфікуючі ознаки. Ігнорувати цю обставину при з’ясуванні різниці між «превенцією» та «попередженням» буде парадоксальним. З цього приводу з’являється ще одна логічна посилка для суджень стосовно визначення смислу «превенція злочинів». Такою є суб’єктивна сторона злочину, зокрема її окремі елементи – умисел, воля, які перебувають у певній стадії свого психічного розвитку.
З’ясовуючи зміст та обсяг поняття «превенція злочинів» неможливо обійтись без загального вчення про злочин, зокрема без таких ознак як суспільна небезпечність та караність. У ч. 1 статті 11 КК України зазначається, що злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння. З цього приводу слід відразу звернути увагу на те, що усі кримінально-правові стадії скоєння злочину визнаються суспільно небезпечними діяннями (див. ч. 2 ст. 1 КК) і караються державою. Згідно зі статтею 16 КК відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Але, КК України не передбачена відповідальність за незакінчене готування до злочину, втім як і за факт виявленого умислу. Незважаючи на те, що незакінчене готування до злочину є реальним етапом у механізмі злочинної діяльності воно не карається у зв’язку з тим, що не становить значної суспільної небезпеки. Кримінальне право викреслює з фактично існуючого механізму людської поведінки окремий етап – етап підготовки до злочину. У зв’язку з цим виникає низка логічних запитань щодо визначення моменту початку та завершення випереджувальної діяльності оперативних підрозділів на певних стадіях та етапах злочинної діяльності. З якого моменту повинні починатися випереджаючі злочинця дії правоохоронців? З моменту існування стадії готування до злочину (ст. 14 КК) або ж на етапі підготовчих дій (дії перебувають поза межами складу кримінального делікту)? Чи можливо вважати попереджувальні дії невдалими, якщо було скоєно незакінчений злочин?
Якщо метою превенції, попередження та запобігання одночасно буде недопущення скоєння злочину, тоді неможливо припустити скоєння навіть готування та замаху на злочин, оскільки ці стадії також вважаються злочином і караються. У такому разі поняття «превенція», «попередження», «запобігання» нівелюються і втрачають смислову індивідуальність, породжуючи паралогізми у правозастосовній практиці. Дана обставина обумовлює практичну потребу в розмежуванні зазначених вище понять, що буде зроблено нижче. Поки слід лише прийняти судження стосовно того, що не є злочином і не карається Кримінальним кодексом України ані голий умисел, ані незакінчене готування до злочину, хоча вони є елементами механізму злочинної діяльності. На відміну від них готування до злочину та замах на злочин навпаки караються законом, вважаються злочином.
Одною з ознак за якою можливо відрізнити «превенцію» від «попередження» є правова норма. Зрозуміло, що нормативне трактування якогось поняття закладає в нього архіознаки, які є визначальними при співвідношенні його з іншими неофіційними визначеннями. На сьогоднішній день нормативного поняття «превенція злочинів» в Україні немає. Поняття «попередження злочинів» сформульовано в пункті 1.1. «Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів», затвердженої наказом МВС від 25.06.2001 року № 507 (далі по тексту – Настанова). Ось яке автентичне тлумачення «попередження злочинів» наведено у зазначеній вище дефінітивній нормі цього наказу:
«Попередження злочинів органами і підрозділами внутрішніх справ України – це вид діяльності, працівників органів та підрозділів внутрішніх справ щодо виявлення, послаблення впливу та нейтралізації дії причин і умов, які сприяють їхньому вчиненню, вживання заходів до осіб поведінка яких свідчить про високу імовірність скоєння ними злочину. Забезпечення активного залучення громадськості до цієї роботи, інформування населення про засоби і способи правомірного захисту від злочинних посягань».
По суті, це визначення встановило зміст та обсяг кримінально-попереджувальної діяльності в системі МВС, позначивши зокрема:
1) що попередження злочинів – це окремий вид діяльності працівників ОВС України;
2) що об’єктами попередження злочинів є причини і умови, які сприяють вчиненню злочинів, а також особи, поведінка яких свідчить про високу імовірність скоєння ними злочину;
3) що попередження здійснюється шляхом виявлення, послаблення впливу та нейтралізації вказаних вище причин та умов, а також шляхом залучення громадськості та завдяки інформуванню населення про способи захисту від злочинів.
Зрозуміло, що ці ознаки також повинні враховуватися при з’ясуванні питання про відмінність «превенції» від «попередження». Оскільки поняття «попередження злочинів» визначено на нормативному рівні буде неправильним позбавляти його якихось ознак, або навпаки наділяти його додатковими. Стосовно ж визначення «превенція злочинів» ми вільні у своїх судженнях.
З урахуванням вище викладеного можливо зробити висновок, що у якості елімінованих ознак, за якими доцільно відокремлювати поняття «превенція» та «попередження» є наступні категорії: 1) етапність діяння; 2) стадії скоєння злочину; 3) караність діяння; 4) психічні форми прояву умислу; 5) ступінь суспільної урегульованості; 6) об’єкт випереджувальної діяльності; 7) семантичний зв’язок слів.
Отже, поклавши в основу порівняльного аналізу вказані ознаки, спробуємо встановити смислові відмінності між поняттям «превенція злочинів» та «попередження злочинів», навівши їх у таблиці № 1.
Таблиця № 1.

Загальні змістовні ознаки поняття Диференціюючі ознаки понять:
Превенція злочинів Попередження злочинів

Етапність діяльності поза межами стадій злочину Здійснюється на етапі прояву лише психічних детермінантів злочину (бажання, наміри, задумки), тобто на етапі «голого умислу». Здійснюється на етапі вчинення підготовчих до злочину дій, тобто на етапі незавершеного готування до злочину.

Кримінальна стадійність
злочину Здійснюється поза межами будь-якої стадії скоєння злочину, яка передбачена КК України. Здійснюється поза межами будь-якої стадії злочину, межує з об’єктивною стороною готування до злочину.

Караність діяння Будь-які комунікаційні прояви задуму («голого умислу») особи не караються. Дії особи щодо підготовки до злочину не караються, за умовою, якщо вони не є складом іншого злочину.
Психічні форми
прояву умислу Намір особи та мотиваційні елементи психічної діяльності. Вольові показники особистості.
Ступінь суспільної
урегульованості Ненормативне регулювання. Нормативне регулювання.

Об’єкт випереджувальної
діяльності Психічна діяльність особи з виявленим умислом на скоєння злочину. Причини та умови, які сприяють вчиненню злочину. Дієва поведінка особи, яка свідчить про високу імовірність скоєння нею злочину.

Семантичний зв’язок слів Prae (лат.) – перед, до, раніше, перш за...
Venio (лат.) – приходити, підходити, підступати.
Praevenio (лат.) – випередити будь-кого, приходити перш за когось.
Превенція злочинів означає випередження злочинів.
Випередження – це досягнення найкращого результату по відношенню з іншими заходами, які теж спрямовані на недопущення скоєння злочинів; це недопущення вчинення дій, які можуть стати злочинними. Поперед (укр.) – раніше від чогось, спершу, передувати чому-небудь.
Попередження злочинів означає що щось відбувається попереду, тобто перед злочином.
Перед – означає за деякий час до злочину, причому без проміжних ланок якоїсь іншої події, оскільки у випадку невдалого попередження слід очікувати скоєння незакінченого або закінченого злочину.

Синтез та узагальнення властивих для превенції ознак дозволяє прийти до наступних висновків.
Превенція є одним із напрямків у боротьбі зі злочинністю. Стоячи в одному рядку з категоріями понять «випередження злочину» (профілактика, попередження, запобігання, припинення), превенція є самостійним і відокремленим способом соціальної боротьби, спрямованим на недопущення розвитку суб’єктивної сторони злочину на її початковому етапі. Її специфіка визначається генезисом злочину, в основі якого є намір, думки про можливість здійснити суспільно небезпечне діяння. Здавна було помічено, що перебуваючи в однаково важких і несприятливих умовах люди поступають по-різному. Одні мужньо і стійко переносять послані їм випробування, інші ж ідуть на злочини, ігноруючи норми моральності. Механізм злочинної діяльності багатоелементний. Він включає в себе не тільки дієві аспекти поведінки, а й суто психологічні формації людини. Отже, превенція відповідає за «дисципліну» думок.
На жаль, в структурі злочинності число умисних злочинів переважає. А це означає, що шкідливі думки перемагають, і у своїй чисельній перевазі реалізуються в лиходійствах. Шкідливі думки та шкідливі діяння є елементами одного поняття – злочин. Але думка знаходиться напередодні шкідливого діяння, вона передує йому, вона перша. Функціональне призначення превенції вбачається в тому, щоб не допустити реалізацію злочинної думки в реаліях людських дій. Превенція повинна усунути чи трансформувати злочинні думки, наміри і бажання або послабити актуальність їх існування для особи; в крайньому випадку, залишити їх лише в ідеальній субстанції, створивши надійний стримуючий псі-фактор. Позитивний результат превенції завжди кращій у порівнянні з результатами попередження, запобігання та припинення оскільки він не обтяжений наслідками дій. Якщо превенція вдалася, в інших заходах немає сенсу. Таке смислове значення превенції, таке її призначення у практиці боротьби зі злочинністю.
Превенція злочинів здійснюється не на стадіях скоєння злочину, які передбачені КК України, а на самому першому етапі механізму злочинної діяльності, тобто на етапі існування наміру та мотивацій на злочин. Виявлення умислу на скоєння злочину є лише приводом для вживання превентивних заходів. Полем превентивної діяльності є свідомість людини. Тому, превенцію злочинів можливо порівняти з психологічною війною, метою якої є зміна в бажаному напрямку психічних характеристик особи, від якої можливо очікувати скоєння злочину. Погляди та думки, ціннісні орієнтири, настрій, мотиви, психологічні установки, стереотипи поведінки все це є предметом превентивної діяльності.
У юридичному розумінні превенція злочинів є ненормативним видом правоохоронної діяльності оперативних підрозділів ОВС. Суспільні відносини, які виникають у сфері превентивної діяльності правом не врегульовані. У зв’язку з цим інтенсивність, характер та обсяг вживання превентивних заходів переважно засновані не на формальних обов’язках оперативних працівників, а на їхній громадській самосвідомості. Однак, це зовсім не означає, що превенція злочинів перебуває поза межами правового регулювання. Превенція знаходиться у «статусі» оперативно-розшукової тактики, існування якої ґрунтується на правовому постулаті посадових осіб державних органів – заборонено те, що недозволено. Превентивна діяльність є інститутом юридичної психології та психології ОРД, а її методологічні інструментарії запозичені з загальної психології. Грані використання психологічних методів в ОРД регламентовані перш за все нормами моралі, хоча не залишають своєї причетності і засоби правового регулювання. Право регулює превентивну діяльність оперативних підрозділів субстанціональними (зобов’язування, дозволи, заборони, заохочення, рекомендації, покарання, пільги, норми права, принципи права тощо) та дієвими технологіями (акти реалізації права, акти застосування права, акти тлумачення права, і всі процеси юридичної діяльності) .
На з’ясуванні смислу поняття «превенція злочинів» неможливо поставити крапку, оскільки епістемологічний процес потребує певної цілісності та логічної завершеності отриманих знань. Таку завершеність може дати дефініція (визначення). «За допомогою дефініції понять ми в явній формі вказуємо на сутність розкритих в понятті предметів, встановлюємо зміст поняття і тим самим відрізняємо коло визначених предметів від інших» [1, с. 36]. Отже сформулюємо дефініцію превенції злочинів, не в якому разі не претендуючи на її незаперечність або універсальність, визнаючи її умовність.
Превенція злочинів оперативними підрозділами ОВС – заснована на морально-правових принципах і приписах законодавства діяльність суб’єктів ОРД щодо виявлення умислу на вчинення злочину та здійснення психологічного впливу на його носія з метою недопущення реалізації злочинних намірів і бажань в будь-яких фактичних проявах діяння.

2. Співвідношення превенції злочинів з однорідними поняттями

В нормативно-правових актах України, які складають правову основу ОРД, дуже часто вживаються схожі за змістом слова: «профілактика», «попередження», «запобігання», «припинення». Але, на жаль, правовими нормами не визначена їх різниця або тотожність, що на практиці призводить до непорозумінь та правових помилок. До всього цього ще додається палітра теоретичних інтерпретацій вказаних вище понять, що породжує чисельність публікацій дискусійного характеру. Так, наприклад, одні автори попереджувальну діяльність оперативних підрозділів бачать у якості складових трьох понять: профілактика, запобігання і припинення [19, с. 119; 20, с. 111]; інші розглядають профілактичну діяльність в якості одного з напрямків або форм запобігання злочинів [21, с. 15; 22, с. 91]; треті звужують поняття попередження, включаючи в нього два елементи цієї діяльності: запобігання і припинення злочинів [23, с. 100]; деякі є прихильниками синонімічного погляду на поняття профілактики та попередження [24, с. 8; 25, с. 6].
Вченими неодноразово здійснювалися спроби припинити «термінологічну війну» і покінчити з розбіжностями у поглядах, але по сьогоднішній день це не призвело до єдності у розумінні змісту та обсягу понять «профілактика», «попередження», «запобігання», «припинення» злочинів. Здається, що це цілком нормальне явище наукового пошуку та творчого азарту. Наукова думка не може перебувати в статиці, оскільки природним є процес взаємозв’язку динаміки життя з тенденціями науки, її парадигмами.
Численна кількість публікацій, присвячених профілактико-попереджувальній діяльності не дає можливості висвітлити точки зору всіх авторів. А потрібно лі це? Для гуманітарних теорій та інтерпретацій властива спадкоємність і запозиченість з вмістом лише крупиць новизни. З часом ці крупинки ніхто не помічає, сприймаючи авторську розробку як відокремлену, автономну, а іноді й унікальну ідею. Завдання цього підрозділу полягає не в тому що б встановлювати хронологічну першість авторів і ступінь запозичення, завданням є необхідність розгляду питання про співвідношення однорідних понять. З причини цього будуть висвітлені лише деякі роботи попередників, найбільш близькі до даної теми.
Одним з засновників радянської теорії профілактики злочинів органами внутрішніх справ А. Г. Лекарем в 1972 році у якості спільного, об’єднуючого, родового поняття було запропоновано розглядати термін «запобігання злочинів», сутність якого полягала у недопущенні події злочину та його шкідливих наслідків. Тоді ж їм було запропоновано розглядати у змісті поняття «запобігання злочинів» три його елементи: 1) профілактику злочинів (загальну та індивідуальну), 2) попередження злочинів; 3) припинення злочинів. Диференціацію цих понять він здійснив наступним чином:
- «профілактика злочинів – діяльність державних органів (у тому числі і органів внутрішніх справ) і громадських організацій з виявлення та усунення причин, які породжують злочин, та умов, що сприяють їх вчиненню;
- попередження злочинів – встановлення осіб, що виявляють намір вчинити злочин, і прийняття до них заходів (переважно виховних) з метою не допусти реалізації цих намірів в злочинних діях;
- припинення злочинів – виявлення осіб, які підготовлюють вчинення злочину, і прийняття до них заходів (головним чином оперативно-розшукових) з метою недопущення переростання підготовчих дій в замах, а замаху – в закінчений злочин» [26, с. 3].
Саме такий погляд щодо розмежування зазначених вище понять довгий час панував в теорії ОРД, безумовно зазнаючи деякі доповнення та зміни. З розвитком концептуальних кримінологічних вчень в теорію оперативно-розшукової профілактики були внесені деякі новели. Так, зарубіжна теорія «контролю за злочинністю», яка не набула популярності у вітчизняній науці та практиці, через специфіку ОРД знайшла своє відображення у вченні про оперативно-розшукову профілактику злочинів. У зв’язку з цим оперативно-розшукова профілактика стала розглядатися як цілісна система оперативного контролю і профілактичного впливу відносно певних осіб, оперативної обстановки (ситуації) та соціально небезпечних явищ з метою усунення причин та запобігання виникненню умов, що сприяють вчиненню злочинів, виявлення осіб, від яких слід очікувати вчинення злочину та здійснення на них профілактичного впливу для недопущення вчинення задуманих злочинів або тих що готуються [19, с. 124; 27, с. 210].
Враховуючи особливості змісту та обсягу ОРД цілком імовірно, що термін «контроль» буде прийнятним елементом у структурі оперативно-розшукової профілактики. Контроль є досить широким поняттям і має на увазі: нагляд за підконтрольним суб’єктом; збір та аналіз інформації про нього, його поведінку, оточення; вжиття заходів профілактичного впливу стосовно певних осіб або оперативної обстановки; усунення причин та запобігання виникненню умов, що сприятимуть вчиненню злочинів. Але, ключовими ознаками об’єктів оперативної профілактики як були так і залишилися – причини, що породжують злочин та умови, які сприяють вчиненню злочинів. Інші з ознаки (виявлення осіб, від яких слід очікувати скоєння злочину, здійснення на них впливу, контроль за оперативною обстановкою або ситуацією тощо) є другорядними, оскільки вони й так малися на увазі попередників у якості методів або напрямків профілактичної роботи.
«Профілактика» є словом іншомовного походження, яке з грецької мови перекладається як «запобіжний» і тлумачиться як сукупність заходів, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню чого-небудь, на збереження певного порядку [5, с. 569].
Слово «запобіжний» тлумачиться як призначення для захисту чого-небудь від пошкодження або небезпеки [6, с. 320]. Суттєвими ознаками захисної діяльності є більш активна спрямованість впливу безпосередньо на об’єкт який становить небезпеку. Захист характеризується не лише інтенсивністю дій, а й характером їх здійснення, якістю впливу на небезпечний об’єкт. Захист має місце там, де відбуваються об’єктивні прояви прямого посягання на об’єкт що охороняється. У кримінально-правовому розумінні запобігання буде там, де вже розпочалося посягання на об’єкт злочину, тобто на суспільні відносини, які охороняються Кримінальним кодексом. У зв’язку з цим термін «профілактика» неможливо ототожнювати зі словом «запобігання» що в принципі визнається і в теорії ОРД, і в кримінології.
Наприклад, В. В. Голина зазначає, що профілактика – сукупність заходів щодо виявлення і усунення об’єктивних і суб’єктивних причин та умов, які сприяють учиненню злочинів. Запобігання ж – це робота по виявленню осіб, які мають намір учинити злочин, з метою недопущення реалізації цих намірів у кримінальні дії [28, с. 6].
В. І. Васильчук та О. І. Козаченко вважають, що запобігання здійснюється після того, як вже сформовано злочинний умисел [19, с. 125].
Дослідження О. М. Литвинова, який запропонував п’ять визначень «профілактики злочинів» дозволяє з’ясувати її сутність на різних рівнях розуміння цього терміну.
«По-перше, профілактика злочинів – багаторівнева система заходів, що проводяться державними, недержавними органами, громадськими формуваннями, та окремими громадянами для мінімізації дії або нейтралізації причин, що породжують злочини, та умов, що сприяють їх вчиненню.
По-друге, профілактика злочинів – це особливий вид соціального управління, що має за мету зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності, нейтралізацію дії її причин та умов для обмеження злочинності до соціально прийнятного рівня.
По-третє, профілактика злочинів – це різноманітна за формами діяльність, яка спрямована на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність.
По-четверте, профілактика злочинів – це вплив держави, суспільства та їх інститутів на негативні сторони соціального буття з метою усунення, послаблення та нейтралізації причин вчинення злочинних дій та умов, що сприяли їм.
По-п’яте, профілактика злочинів – це інтегрована, багаторівнева взаємодія та взаємозалежність елементів системи, яка створена для здійснення функцій боротьби зі злочинністю» [29, с. 17 – 18].
У наведених вище визначеннях чітко прослідковується:
1) що профілактика є однією із форм боротьби зі злочинністю, а це означає, що боротьба зі злочинністю є родовим поняттям по відношенню до поняття профілактика, превенція, попередження, запобігання та припинення;
2) що профілактична діяльність один із різновид впливу на злочинність, а це передбачає наявність й інших видів впливу, котрі повинні випереджати злочини і, звісно чимось відрізнятися від профілактики;
3) профілактика спрямована на два цільових об’єкта – причини злочину та умови, що сприяють скоєнню злочинів.
Проте автор не ототожнює поняття профілактики з запобіганням, чітко відокремлюючи їх, розглядаючи запобігання як «недопущення реалізації замислених злочинів шляхом встановлення осіб, що намагаються їх вчинити, а також прийняття до них необхідних заходів, передбачених законом, поєднане з оздоровленням обстановки в мікросередовищі» [29, с. 13].
В кримінологічній літературі неодноразово висловлювалась думка про багаторівневе розуміння профілактики. З цього приводу М. Г. Мельник правильно помітив, що профілактика злочинів є специфічною соціальною системою [30, с. 62]. Відповідно, як будь-яка система, система профілактики структурована за об’єктами та суб’єктами профілактики, за метою її здійснення, за масштабами проведення, характером впливу та способами профілактики тощо. Тому однозначно-типового розуміння профілактики бути не може. Профілактику злочинів здійснює і держава, і правоохоронні органи, і органи місцевого самоврядування, і певні суб’єкти господарської діяльності. Але ж у кожного з них своя мета, свої об’єкти та суб’єкти профілактичної діяльності, своя правова база та компетенція, відособлена матриця можливих профілактичних заходів. З огляду на тематику цієї роботи нас цікавить профілактика злочинів у розумінні оперативно-розшукової діяльності, тобто оперативно-розшукова профілактика.
Ознаки суто оперативно-розшукової профілактики у науковій літературі були висвітлені І. П. Козаченко [31, с. 28], С. С. Галаховим та Л. В. Петрушкіною [32, с. 24], іншими авторами.
Так, І. П. Козаченко, розглядаючи сутність оперативно-розшукової профілактики у якості її понятійних елементів називав наступні категорії:
1) оперативно-розшукова профілактика є цілісною системою оперативного контролю та профілактичного впливу;
2) оперативно-розшукова профілактика здійснюється відносно осіб, криміногенної обстановки або ситуації та інших антисуспільних явищ;
3) метою оперативно-розшукової профілактики є запобігання задуманим злочинам і тим, що готуються;
4) оперативно-розшукова профілактика здійснюється шляхом застосування оперативно-розшукових сил, засобів і методів.
У такому широкому розумінні оперативно-розшукова профілактика набуває ознаки загально-кримінологічної профілактики, оскільки об’єктами її діяльності стають не лише персони, а й криміногенна обстановка, ситуація та антисуспільні явища. Виходить вкрай великий масив детермінантів, вплив на які, з причини обмеженості компетенції оперативних підрозділів, можливо здійснювати переважно опосередкованим способом. До речі, одним із елементів оперативно-розшукової профілактики є «запобігання» задуманим злочинам і тим, що готуються. Таким чином, термін «запобігання» відокремлюється у іншу відособлену понятійну категорію, яка перебуває у кореляційному зв’язку з етапами механізму злочинної діяльності і стадіями злочину.
С. С. Галахов та Л. В. Петрушкіна виділили таки ознаки оперативно-розшукової профілактики:
1) оперативно-розшукова профілактика здійснюється суб’єктами ОРД;
2) при реалізації оперативно-розшукової профілактики використовуються можливості агентури та комплексу оперативно-розшукових заходів;
3) оперативно-розшукова профілактика проводиться у випадку коли у діях особи немає складу злочину;
4) профілактика спрямована на те, щоб особа добровільно відмовилась від протиправної поведінки;
5) профілактичні заходи усувають явні та латентні криміногенні фактори, які спонукають особу до скоєння злочину;
6) оперативно-розшукова профілактика здійснюється поза межами кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин.
З вказаних ознак виходить, що оперативна профілактика не обумовлюється стадіями скоєння злочинів, оскільки проводиться до настання будь-якої з них. Об’єктом оперативно-розшукової профілактики є криміногенні фактори-детермінанти злочину.
Слід зазначити, що у інших галузях права та споріднених з ОРД науках поняття профілактики також розглядається у поєднанні з потребою впливу на причини правопорушень та умови, які сприяють скоєнню правопорушень.
Так, Г. М. Міньковський в своїх розмірковуваннях про профілактику правопорушень у якості головного елементу цієї діяльності називав усунення умов, які сприяють скоєнню злочинів [33, с. 19]. В. П. Корж, розглядаючи сутність криміналістичної профілактики зазначала, що ця діяльність пов’язана з виявленням причин та умов злочину, об’єктів криміналістичного впливу [34, с. 377]. М. В. Салтевський писав, що метою профілактики э усунення причин та умов виникнення злочинів [35, с. 137]. У криміналістичній енциклопедії профілактична діяльність також розглядається як процес щодо встановлення причин та умов, які сприятимуть скоєнню злочину та вжиття заходів для їх усунення [36, с. 176].
У галузі адміністративної діяльності ОВС у якості невід’ємних елементів профілактики правопорушень також розглядають заходи щодо усунення причин делікту та умов, які сприяють його вчиненню [37, с. 11].
Разом з тим, деякі автори обсяг профілактичної діяльності розглядають по-іншому. Наприклад, А. О. Михайличенко вважає, що оперативно-розшукова профілактика є «…суто адресною, тобто орієнтованою на конкретних суб’єктів, що потрапили в «поле зору» оперативних розробок» [38, с. 70]. Але, як відомо, оперативна розробка починається лише після заведення оперативно-розшукової справи, яка заводиться вже після того як буде скоєно незакінчений (готування) або закінчений злочин (див. ст. 6 та 91 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Що ж у такому разі буде профілактичним?
С. А. Солодовников пише, що сутністю оперативно-розшукової профілактики є «…виявлення задуманих та тих що підготовлюються злочинів, їх упередження, запобігання та припинення» [39, с. 77]. Таким чином автор суттєво розширює обсяг поняття профілактика, закладаючи у нього предмети інших понятійних категорій – «запобігання», «припинення», «упередження». За логікою, якщо в одному дефінітивному контексті вживаються різні за звучанням та написанням слова вони не можуть бути синонімами, оскільки втрачається сенс повтору. Значить терміни «профілактика», «запобігання» та «припинення» є різними.
Ідея щодо об’єднання понять «попередження», «запобігання» та «припинення» в одному нібито родовому понятті – «профілактика» знайшла своїх прихильників. Наприклад, С. В. Погребняк у своїх дисертаційних дослідженнях також прийшов до висновку, що «…родовим поняттям у діяльності оперуповноваженого та слідчого слів «попередження», «запобігання», «припинення» є термін «профілактика», сутністю якого є недопущення злочинів, а зазначені терміни є різновидами ранньої профілактики» [40, с. 6].
У науках кримінально-правового блоку поняття «запобігання злочину» та «припинення злочину» вченими переважно не ототожнювалось. Ще у перших підручниках з кримінології часів Радянського Союзу, які стали фундаментом для подальших наукових розробок щодо попереджувальної діяльності правоохоронних органів зазначалось, що запобігання злочинів здійснюється на стадії готування до злочину, а припинення відбувається на стадії замаху на злочин [41, с. 27]. Втім поняття «профілактика злочинів» та «попередження злочинів» вченими часто прирівнювалося. Деякі науковці навіть висловлювали думки про шкідливість розмежування цих понять, оскільки це нібито відволікає від суті цієї діяльності – не допустити скоєння злочину випереджальними заходами. Можливо, що у філологічному розумінні зовсім немає сенсу розмежовувати ці поняття. Однак, чи будуть доцільними таки судження в юридичному розумінні?!
Думається навпаки, оскільки очевидним є те, що юридична термінологія потребує уніфікації. До чого б ми прийшли якби ототожнювали «заставу» з «завдатком», або «необхідну оборону» з «крайньою необхідністю», або «арешт» з «затриманням»? Юридична термінологія грає вкрай важливе прикладне значення бо слова, котрі вживаються в правовій нормі, визначають поведінку людини, вони є проводом до дій особи. У юридичній мові, а тим паче в одному і тому ж нормативно-правовому акті не повинно бути синонімів, бо це призводить до юридичних помилок. Порушення пропорційності визначень, тавтологія у дефініціях на практиці призводять до неоднозначного застосування норм права, а це є фактором, який визначає правосвідомість. Галузева термінологія повинна бути уніфікованою за такими ознаками: 1) однозначність (тобто вживання терміну в єдиному розумінні); 2) легітимність (тобто визнання відповідності нормативних або теоретичних дефініцій реаліям суспільних відносин та життєвих явищ); 3) лінгвістична ясність (адекватність слова його соціально-семасіологічному значенню та розумінню).
Усвідомлюючи практичну важливість питання щодо необхідності розмежування понять «профілактика», «попередження», «запобігання» та «припинення» хоча б на фахово-галузевому рівні, вчені висловлювали з цього приводу конструктивні думки.
Так, В. М. Бабакін, з’ясовуючи сутність профілактичної діяльності ОВС з цього приводу писав, що «…виявлення і усунення в процесі профілактичної роботи причин та умов, дозволяє, як правило, запобігти не одному конкретному, а великій кількості можливих правопорушень» [42, с. 136]. Таким чином автор чітко позначив критерії, які дозволяють відрізняти профілактику від попередження. Профілактична діяльність спрямована на «віртуальну» злочинність, на ймовірнісні злочини, які можуть трапитися у майбутньому; профілактична діяльність не характеризується поодинокими випадками злочинів.
І. П. Портнов також не вбачав у понятті «профілактика злочинів» будь-яких окремостей одного випадку, кажучи, що об’єктом профілактичної діяльності є сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі сумісної діяльності з приводу розробки та провадження економічних, соціальних, політичних, правових, організаційно-управлінських заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин та умов існування злочинності [43, с. 110].
П. М. Козубовський, висвітлюючи сутність профілактичної діяльності правоохоронних органів зазначив, що для неї, тобто профілактики, властивим є «безадресність», оскільки вона не стосуються конкретного індивідуума, а спрямована на маргінальний соціальний прошарок [44, с. 47].
Т. В. Миронюк визначає профілактику як «попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину» [45, с. 19].
Як бачите ідея про розмежування понять «профілактика» та «попередження» вже висловлювалась у фаховій літературі і не є авторським зазіханням на оригінальність. Неодноразово були оприлюднені й думки про неспівпадіння понять «запобігання» та «припинення». До прикладу наведемо деякі цитати з останніх публікацій.
О. М. Сура вважає, що «запобігання злочинів полягає у завданні перешкоди доведенню початкових злочинних дій до кінця шляхом виявлення осіб, що готуються до його здійснення і прийняття до них заходів, що не допускають переростання підготовчих дій у замах або закінчений злочин. Припинення злочинів включає в себе створення перешкод доведення до кінця фактично початого або триваючого злочину» [46, с. 207].
Аналогічно запропонував розглядати ці поняття О. О. Черепненко, який вважає, що запобігання злочинів є перешкоджанням здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на злочин». Відповідно, припинення злочинів він розглядає як «вид попереджувальної діяльності, що являє собою сукупність заходів, направлених на ненастання шкідливих наслідків злочинної діяльності, що вже розпочалась» [47, с. 143].
О. О. Юхно визначив «запобігання конкретним злочинам» як «недопущення реалізації замислених злочинів шляхом встановлення осіб, що намагаються їх вчинити, а також вжиття до них необхідних заходів, передбачених законом, поєднане із оздоровленням обстановки в мікросередовищі». Припинення конкретних злочинів Олександр Олександрович розглянув як «перешкодження продовженню розпочатого злочину та доведення його до завершення шляхом встановлення осіб, які намагались його вчинити, та прийняття до них заходів, у тому числі кримінально-правових, а також створення обстановки, яка виключає злочинну діяльність і надалі» [48, с. 17 – 18].
Я. Ю. Кондратьєв розглянув поняття «запобігання злочинів оперативними підрозділами» на двох рівнях. В широкому розумінні під запобіганням він бачив «комплексну підсистему заходів запобіжного впливу в межах державної системи запобігання злочинності, яка, реалізуючи свої специфічні функції, здійснює загальну превенцію (завдяки впливу на свідомість значного кола осіб, як застережний фактор), а також індивідуальну превенцію (щодо конкретних суб’єктів у плані попередження та припинення їх злочинної діяльності в подальшому), а також забезпечує свій самозахист та безпеку інших соціальних систем від злочинних посягань». У вузькому розумінні, в аспекті оперативно-розшукової діяльності, запобігання злочинів розглядалось ним як «спеціальна, чітко урегульована законом та підзаконними актами діяльність оперативних підрозділів щодо протидії кримінальним явищам і процесам та подолання кримінальної активності з боку конкретних осіб (груп, середовищ)» [49, с. 16 – 17].
На думку Я. Ю. Кондратьєва запобігання складається з трьох стадій:
1) профілактика злочинів (загальна та індивідуальна), сутність якої полягає в усуненні, нейтралізації причин та умов (об’єктивних і суб’єктивних), обставин та факторів (внутрішніх і зовнішніх) стосовно імовірного злочинця. Завдяки профілактичному впливу не повинен виникати намір на вчинення злочину чи готування до нього [49, с. 17];
2) попередження злочинів, сутність якого полягає у виявленні осіб, дії яких свідчать про протиправну спрямованість вчинити злочин і можуть перерости в злочинні;
3) припинення злочинів, як остання стадія запобігання характеризується діяльністю щодо упередження або зменшення втрат від розпочатої злочинної діяльності, припинення протиправних дій суб’єктів та недопущення їх поширення у середовищі [49, с. 18].
Дещо по іншому запропонував розглядати поняття «запобігання» та «припинення» злочинів І. О. Крєпаков, який змістивши цільове призначення «запобігання» на більш ранній етап злочинної діяльності запропонував розуміти його як діяльність, яка спрямована суто на недопущення переростання умислу в дії щодо готування до злочину. Зокрема Ігор Олегович здійснив диференціацію понять «профілактика», «попередження», «запобігання», «припинення» та «розкриття» злочинів у залежності від мети цих видів діяльності та стадій скоєння злочинів. Отже наведемо їх сутність для порівняння з міркуваннями інших авторів.
1. «Профілактика має за мету усунення причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів, і відбувається на стадії передування злочинам.
2. Попередження має за мету недопущення переростання умислу в підготовчі дії, а готування в закінчений злочин чи замах на нього. Попереджувальна діяльність, в залежності від стадії на якій перебуває процес скоєння злочину поділяється на дві форми: а) запобігання; б) припинення. Попередження повинно здійснюватися на стадії появи і тривання злочину.
3. Запобігання має за мету недопущення переростання умислу в дії щодо готування до злочину і здійснюється на стадії існування наміру на скоєння злочину, якій супроводжується підготовчими діями, аж до моменту переходу задуму в активні дії щодо готування до злочину.
4. Припинення має за мету недопущення переростання готування в замах на злочин чи замаху у закінчений злочин. Припинення злочину відбувається на стадії активних дій щодо готування до злочину та реалізації дій у вчиненні замаху на злочин.
5. Розкриття злочину має за мету встановлення особи, в діях якої є склад закінченого або незакінченого злочину, а також зібрання доказів скоєння цих злочинів» [50, с. 195].
До речі, завдяки проведеним дослідженням І. О. Крєпаков довів фактичне існування численної кількості випадків такого етапу злочинної діяльності як «незавершене готування» до злочину, яке запропонував розглядати як «передуючі діям, передбаченим ч. 1 ст. 14 КК України, підготовчі діяння особи, які спрямовані на виконання приготувальних до злочину дій (тобто «готування» до готування), а також діяння, яке є спробою вчинити готування до злочину (тобто «замах» на готування), але не доведене до кінця з причин, незалежних від волі особи, яка чинила таку спробу» [50, с. 200]. Саме на етапі «незавершеного готування», на думку І. О. Крєпакова, має відбуватися запобігання злочину. Однак, у своїх судженнях автор не врахував, що «незавершене готування» до злочину є діями (!), і хоча ці дії не охоплюються складом злочину, передбаченого статтею 14 КК України, вони мають матеріальний прояв у певних фактах, подіях. Таким чином етап «голого умислу» враховано не було. Крім цього поза увагою залишився етап «добровільної відмови від злочину» (ст. 17 КК України), а це означає, що запропонована диференціація понять є неповною.
Критично осмислюючи точки зору інших авторів, зокрема й тих, які не згадувалися у цій роботі, слід зазначити на певні неточності у поглядах, які стосуються співвідношення понять «профілактика», «попередження», «запобігання» та «припинення». Обумовлені вони різними чинниками. По-перше, варто враховувати, що факт скоєння незакінченого злочину (готування або замаху) автоматично переводить оперативні підрозділи у іншу площину діяльності – розкриття злочину, оскільки за скоєння незакінченого злочину настає кримінальна відповідальність (ст. 16 КК України). Саме тому, у разі існування складу незакінченого злочину мови про профілактику або попередження злочину бути не може, бо злочин скоєно, кримінальна відповідальність повинна настати. Безумовно, існує якийсь елемент виховного впливу на оточуючих злочинця осіб, коли вони бачать результати кримінального переслідування. Але, ствердження з приводу того, що це є профілактичним або попереджувальним заходом вкрай спірне. Члени певної соціальної групи (та й суспільство в цілому) бачать також, що злочинців випускають з місць позбавлення волі, що ним надають певну підтримку у обсязі так званої соціальної адаптації, бачать і те, що деяким особам взагалі вдається уникнути кримінальної відповідальності, отримати умовно-дострокове звільнення або більш м’яке покарання, аніж передбачене КК України тощо. Якщо мислити в форматах такої логіки виходить, що одночасно правоохоронці вживають і антіпрофілактичні заходи?
По-друге, часто автори не зважають етимологічні та семантичні особливості слів української мови, орієнтуючись на визначення своїх попередників, які переважно здійснювались на російській мові з оперуванням понять «предупреждение», «предотвращение», «пресечение». Звісно, що гніздові та кореневі особливості цих слів, їх національно-культурна самобутність при перекладі на українську мову не враховувалися. Звідси з’явилися деякі непорозуміння, а іноді дефініційна тавтологія у вигляді: «попередження злочинів – комплекс запобіжних дій»; «запобігання злочинам, це сукупність попереджувальних заходів». Слова «профілактика» та «превенція» взагалі іншомовного походження. Вони далекі від мов слов’янської спільності. У зв’язку з цим, при їхньому вживанні та трактуванні можуть допускатися смислові умовності, оскільки іншомовні слова не мають кореляційного зв’язку з національним лексиконом, з психолінгвістичною матрицею рідної мови.
Для розуміння смислу слова слід знати словотвірну парадигму, яка базується на похідності від базового слова. Наприклад, базовим словом «попередження» є «перед», а слово складається з по/перед/...
По – вказує на напрямок дії; вказує об’єкт на який спрямована дія або на мету виконання дії; зокрема уживається у синонімічному співвідношенні як «за»; уживається при вказуванні того, в напрямку руху чого щось відбувається [51, с. 605 – 607].
Перед – буквально «то, що спереду»; означає першість; «раніше за когось»; передусім [6, с. 722].
Відповідно, «попередження злочину» дослівно означає «перед злочином», і у образній уяві це можливо представити таким чином, коли правоохоронці випереджають дієві злочинні прояви особи, йдуть попереду злочинних діянь, тобто діють до моменту вчинення злочину, зокрема незакінченого. Відповідно, «попередження злочинів» відбувається до моменту скоєння будь-якого діяння, яке визнається злочином (тобто до моменту скоєння готування до злочину, замаху на злочин або будь-якого злочину, передбаченого Особливою частиною КК України).
Базовим словом «запобігання» є кореневе слово – біг, а саме слово складається з за/по/біг…
За – вказує на щось, безпосередньо за яким хто-небудь іде; рух за якимось об’єктом; вказує напрямок руху [52, с. 10]; вказує на особу, предмет по які хто-небудь відправляється; означає то, що є об’єктом змагання; уживається як підсилювальна частка [6, с. 279 – 280]; означає «по той бік», ззаду, потім [53, с. 213].
По – окрім значень, які були вказані вище, ще може означати «після, потім, слідом»; рух за кимось, чимось [54, с. 456].
Біг – швидке пересування на ногах. «Бігти» у старослов’янському розумінні означало «утікати з переляку» [55, с. 191]. Раніше наші предки, у прямому смислі цього слова бігли за особою, яка лише намагалась скоїли щось явно неблагонадійне або шкідливе, тобто її переслідували й тоді, коли їй не вдавалося довести свою справу до кінця і звісно, що зловмисник з переляку втікав.
Таким чином «запобігання» можливо уявити в образі того, коли слідом за особою, яка тільки розпочала робити щось злочинне біжать правоохоронці, щоб відвернути її від цих дій. Особа дієво «уходить з табору правослухняних», але ми ще біжимо за нею, щоб вона не зробила більшого зла – злочину.
Базовим словом «припинення» є слово «пинити», яке означає затримку, зупинку, перепону, перешкоду [54, с. 370]. В образній уяві це зупинка злочину, затримка злочинних дій, перешкода розвитку злочинної події, завада злочинним діям. Правоохоронці затримують злочинця або іншим чином перешкоджають йому прийти до бажаного злочинного результату. «Припин» означає припинити щось, припинку чогось [54, с. 575]. Взагалі префікс «при» вживається для означення якогось наближення [56, с. 305] і таким чином «при/пинення» може розумітися як дія (або подія), котра є найближчою до моменту скоєння злочину.
По-третє, авторами не завжди враховувалися усі етапи механізму злочинної діяльності, а інколи й вчення кримінального права про стадії скоєння злочинів. Через це не зовсім чітко окреслюються межі «профілактики» та «попередження», «запобігання» та «припинення»; не визначеним залишається й момент початку та завершення цих вельми динамічних процесів.
Питання щодо механізму злочинної діяльності були досліджені давно, і вченими визнається наявність етапів дозлочинної діяльності суб’єкта злочину. «Механізм злочинної поведінки охоплює не тільки кримінальний проступок (злочин), але й його найближчі (безпосередні) причини. Зовнішній акт вчинку, зокрема й злочину, не відбувається спонтанно; він майже завжди підготовлений періодом мотивів, планування та прийняття рішення щодо його здійснення. Йому передує низка етапів психічної діяльності суб’єкта, яка поступово формує спрямованість вчинку та його фактичне виконання», – пише В. М. Кудрявцев [13, с. 32]. Але неможливо стверджувати, що етапи дозлочинної діяльності є лише психічними субстанціями. Некримінальною стадією поведінки є «незавершене готування» до злочину, яке є актом дієвих вчинків. Слід зазначити, що етапність механізму злочинної діяльності також складає поняття «добровільної відмови від доведення злочину до кінця» (див. ст. 17 КК України), яке з невідомих причин ігнорувалось вченими при співвідношенні понять «запобігання» та «припинення». Крім того, в кримінальному праві, в криміналістиці, а останнім часом і в ОРД вчені виділяють ще одну стадію діяльності – постзлочинну. Таким чином весь механізм діяльності злочинця, який перебуває у каузальному зв’язку зі злочином, можливо розглядати як складову чотирьох фаз діяльності:

1
ДОЗЛОЧИННА
ДІЯЛЬНІСТЬ 2
ПРЕДЗЛОЧИННА
ДІЯЛЬНІСТЬ 3
ЗЛОЧИННА
ДІЯЛЬНІСТЬ 4
ПОСТЗЛОЧИННА
ДІЯЛЬНІСТЬ
Психічна діяльність Фізична
діяльність Добровільна відмова при незакінченому злочині
(ст. 17 КК України) Незакінчена
(незакінчені злочини) Закінчена
(закінчені
злочини) Дієве каяття або сприяння розкриттю злочину. Нейтральна поведінка злочинця. Протидія правоохоронним органам, суду.
Задум на скоєння злочину («голий» умисел), а також інші елементи психо-розумової діяльності, які визначають поведінку людини. Підготовка до злочину
(незавершене готування до злочину). Утримання від вчинення
подальших злочинних дій. Знищення знарядь та засобів злочину. Недопущення настання шкідливих наслідків. Готування до злочину (ст. 14 КК України). Замах на злочин (ст. 15 КК України). Усі склади злочинів, передбачені Особливою частиною КК України.

Зрозуміло, що процес «недопущення» скоєння злочину можливий лише на двох фазах діяльності: дозлочинній та предзлочинній. Оскільки постзлочинна фаза діяльності є похідною від перших трьох фаз її функціональне призначення, в аспекті недопущення скоєння злочину, визначається двома цілями: 1) недопущення рецидивів; 2) недопущення тих злочинів, які детерміновані першим (похідним) злочином , тобто третьою фазою діяльності. В цьому полягає специфіка випереджувальної діяльності правоохоронців у фазі постзлочинної діяльності.
Думається, що в основі гіпотетичної конструкції усього процесу «недопущення» скоєння закінченого злочину повинні бути саме фази механізму діяльності злочинця. До речі, мова повинна йти не про механізм злочинної діяльності, оскільки «злочинна діяльність» охоплюється складом злочину, а про механізм діяльності суб’єкта злочину (тобто потенційного злочинця або злочинця незакінченого злочину).
По-четверте, при визначенні інституційних понять «профілактика» та «попередження» злочинів не всі автори враховують компетенцію суб’єктів, які будуть здійснювати цю діяльність. Хоча цілком очевидним є те, що профілактична та попереджувальна діяльність вищих органів державної влади не може бути порівняна з більш вузькою (обмеженою у компетенції) діяльністю міліції України. Відповідно діяльність міліції буде значно ширшою за обсягом аніж діяльність оперативних підрозділів ОВС України. Тому є алогічними пропозиції з приводу того, щоб розглядати у змісті профілактичної або попереджувальної або запобіжної діяльності міліції чи її оперативних підрозділів виконання заходів впливу на соціальні або економічні явища, які нібито детермінують злочинність. Яким чином оперативний підрозділ може вплинути на стан безробіття, наростаючу соціальну агресію та нетолерантність, процеси класового розшарування суспільства, низку заробітну платню, розповсюдження алкоголізму, недоступність житла для молодих сімей, тенденцію к зростанню цін, відсутність національного солідарізму тощо? Хіба ці явища є незаконними? Хіба вони підпадають під чиюсь юрисдикцію?
З урахуванням вище викладеного пропонується наступна диференціація понять, яка для зручності наведена у формі таблиці під номером 2.
Таблиця № 2.

Ознаки
диференціації Етапи діяльності щодо недопущення вчинення закінченого злочину
Профілактика Превенція Попередження Запобігання Припинення
Фази механізму діяльності суб’єкта
злочину Поза межами механізму діяльності суб’єкта злочину Дозлочинна діяльність Дозлочинна діяльність Предзлочинна діяльність Злочинна діяльність

Етапи діяльності особи поза
межами
стадій злочину
Буденна
життєдіяльність На етапі «голого умислу», зародження та прояву психічних детермінантів злочину (бажань, наміру, установки). На етапі підготовчих до злочину дій або на етапі вчинення незавершеного готування до злочину. На етапі добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

Стадії злочину Готування
до злочину
або
замах на
злочин Готування до злочину
або
замах на злочин

Караність
діяння

Не карається

Не карається

Не карається Не карається
або
карається в окремих випадках (див. ч. 2 ст. 17 КК України). Карається у порядку визначеному ст. 16 КК України.

Об’єкти випереджувального впливу Загальні (неперсоніфіковані), імовірні причини, що можуть породити злочин та умови, які можуть сприяти скоєнню злочинів; психічні явища соціальних груп. Психічна діяльність особи з умислом на скоєння злочину; переважно психічні процеси та психічний стан особистості. Конкретні причини та умови, які сприяють вчиненню задуманого злочину; дієва поведінка особи з умислом на скоєння злочину; психічний стан особистості. Дієва поведінка особи, яка вчиняє готування до злочину або замах на злочин; психічний стан цієї особи. Діяння особи, яка вчинила готування до злочину або замах на злочин.

Період
діяльності З моменту визначення об’єктів, чинників, обставин, явищ, які можуть стати детермінантами злочинну і до моменту виявлення злочинного умислу. З моменту виявлення злочинного умислу і до моменту початку його реалізації у дієвих актах поведінки. З моменту діяння, спрямованого на реалізацію злочинного умислу і до моменту скоєння незакінченого злочину. З моменту початку скоєння незакінченого злочину і до моменту добровільного припинення цих діянь, за умовою, якщо фактично вчинене діяння не містить склад іншого злочину. З моменту скоєння незакінченого злочину у якому не містяться ознаки добровільної відмови і до моменту доведення злочину до кінця.

Суб’єкти діяльності, випереджаючої злочин Державні органи влади та місцевого самоврядування; громадські організації; релігійні конфесії.
Оперативні підрозділи можуть діяти лише в аспекті службової взаємодії з цими суб’єктами, шляхом ініціації відповідної діяльності. Суб’єкти, які наділені правом або мають професійний чи громадський обов’язок та володіють реальною можливістю здійснювати психокорекцію, впливати на поведінку особи.
Оперативні підрозділи діють в аспекті взаємодії або ініціації такої діяльності, зокрема шляхом законного реагування на факти правопорушень; шляхом організації роботи гласних і негласних штатних та позаштатних працівників; завдяки конфіденційному співробітництву; завдяки опосередкованим заходам впливу. Оперативні підрозділи – у межах завдань, прав та обов’язків суб’єктів ОРД в системі ОВС України; оперуповноважені у межах службової та посадової компетенції.
Інші суб’єкти у межах взаємодії з оперативними підрозділами.

Будь яка фаза механізму діяльності суб’єкта злочину потребує своїх, специфічних методів та способів, спрямованих на недопущення вчинення закінченого злочину. Особливої ж уваги потребують імпліцитні (тобто зовні не виражені) механізми психічної діяльності. Щоб не оповідали теорії детермінації злочинності, практика демонструє свої доводи, вказуючи на чільний фактор причини скоєння злочину – свідомість. Виявлення злочинної діяльності у її поетапному розвитку обумовлено не лише недостатністю теоретичних розробок, а й потребами практики. Слід констатувати той факт, що психологічні явища особистості у більшій мірі залишаються поза сферою впливу правоохоронців. У зв’язку з цим психічні прояви людини повинні стати якісно новим напрямком досліджень в теорії ОРД.

Список використаних джерел:
1. Гетманова А. Д. Учебник по логике / А. Д. Гетманова. – М. : ЧеРо, 1996. – 304 с.
2. Новый Завет и Псалтирь / [Христианское общество «Гедеон»] : Gideons, 2003. – 659 с.
3. На латыни, про латынь : Латинская грамматика [Електронний ресурс] / Latin Pro.info. – Електрон. дані, 2012. – Режим доступу: http://www.latinpro.info/latin_grammaticae_casus.php, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова.
4. Латинско-русский словарь / Составил А. М. Малинин. – М. : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1961. – 764 с.
5. Сучасний словник іншомовних слів / Уклали: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2006. – 789 с.
6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
7. Тлумачний словник сучасної української мови / Укладачі Л. П. Коврига, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко. / За ред. доктора філолог. наук, проф. В. С. Калашника. – Харків : Белкар-книга, 2005. – 800 с.
8. Український лінгвістичний портал : Словники України on-line [електронний ресурс] / Український мовно-інформаційний фонд НАН України. – Електрон. дані, 2012. – Режим доступу: http://www.ulif.org.ua/UMIF, вільний. – Заголов. з екрану. – укр. мова.
9. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. – М. : Высш. шк., 1972. – 616 с.
10. Покровский М. М. Избранные работы по языкознанию / М. М. Покровский. – М., 1959 – 142 с.
11. Звегинцев В. А. Семасиология / В. А. Звегинцев. – М. : Отдел литературы и языка АН СССР, 1948. – 116 с.
12. Ошо Раджниш. Пустая лодка / Бхагван Шри Раджниш. – СПб. : Общество Ведической культуры, 1995. – 196 с.
13. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования : Учеб. пособие / В. Н. Кудрявцев. – М. : «Форум-Инфра-М», 1998. – 216 с.
14. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть : Учебник / Под ред. А. И. Рарога. – М. : Юристъ, 2004. – 511 с.
15. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : Навч. посіб / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
16. Бажанов М. И. Уголовное право Украины : учебное пособие / М. И. Бажанов. – Днепропетровск : «Пороги», 1992. – 168 с.
17. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины / Под ред. Н. И. Мельника, Н. И. Хавронюка. – К. : Издательство А.С.К., 2004. – 1216.
18. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник / О. Ф. Скакун. – Харьков : Эспада, 2005. – 840 с.
19. Попередження та викриття злочинів у сфері економіки підрозділами Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України : Навч. посіб., Л. П. Скалозуб, М. Г. Вербенський, В. І. Василипчук та ін. / За ред. проф. О. М. Джужі – К. : РВВ МВС України, 2011. – 520 с.
20. Ольховська С. М. Профілактика злочинів у сфері економічної злочинності / С. М. Ольховська // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 111 – 112.
21. Пчолкін В. Д. Поняття та роль оперативно-розшукової профілактики у запобіганні злочинам / В. Д. Пчолкін // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 15 – 17.
22. Кириченко О. В. Класифікація заходів оперативно-розшукової профілактики / О. В. Кириченко // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 91 – 93.
23. Марков В. В. Попередження злочинів: зміст поняття / В. В. Марков // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 99 – 100.
24. Бандурка А. М. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко // Право і Безпека : науковий вісник. – 2004. – № 3. – С. 7 – 11.
25. Литвинов А. Н. Профилактика преступлений. От теории к практике : научно-практическое пособие / А. Н. Литвинов, Т. С. Гавриш. – М. : ИКФ «ЭКМОС», 2003. – 160 с.
26. Лекарь А. Г. Профилактика преступлений / А. Г. Лекарь. – М. : «Юрид. лит», 1972. – 104 с.
27. Оперативно-розшукова діяльність : Навч. посіб. / Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук та ін. / За заг. ред. проф. О. М. Джужі. – К. : Правова єдність, 2009. – 310 с.
28. Голина В. В. Попередження злочинності правоохоронними органами / В. В. Голина. – К. : НМК ВО, 1991. – 92 с.
29. Литвинова Г. П. Профілактика злочинів: управлінський аспект / Литвинова Г. П., Литвинов О. М. – Херсон : Айлант, 2001. – 88 с.
30. Мельник М. Г. Структура процесу профілактичної діяльності / М. Г. Мельник // Наше право. – 2005. – № 2. – С. 62 – 66.
31. Козаченко И. П. Оперативно-розыскная профилактика / И. П. Козаченко. – К. : КВШ МВД СССР, 1991. – 102 с.
32. Галахов С. С. Концептуальные основы предупреждения преступлений оперативными подразделениями органов внутренних дел / С. С. Галахов, Л. В. Петрушкина // Российский следователь. – 2005. – № 5. – С. 21 – 26.
33. Миньковский Г. М. Проблемы законности в деятельности по предупреждению преступлений / Г. М. Миньковский // Профилактика правонарушений: перспективы исследований. – Рига, 1990. – С. 18 – 21.
34. Корж В. П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности : монография / В. П. Корж. – Харьков : Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. – 412 с.
35. Салтевський М. В. Криміналістика : навчально-довідковий посібник / М. В. Салтевський. – К., 1996. – 159 с.
36. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия. / Р. С. Белкин. – М. : Мегатрон ХХІ, 2000. – 334 с.
37. Флягин А. П. Взаимодействие органов внутренних дел с обществе6нностью в профилактике правонарушений / А. П. Флягин, Д. Ф. Кичатов. – К. : РИО МВД УССР, 1997. – 212 с.
38. Михайличенко А. О. Проблемні питання оперативно-розшукової профілактики злочинів у сучасних умовах / А. О. Михайличенко // Проблеми наукового забезпечення вдосконалення й розвитку оперативно-розшукової діяльності в Україні. – 2008. – № – 4 (ч. 2). – С. 67 – 72.
39. Солодовников С. А. Оперативно-розыскная профилактика: понятие, особенности, сфера функционирования / С. А. Солодовников // Вестник Московского университета МВД России. – 2004. – № 4. – С. 77 – 79.
40. Погребняк С. В. Профілактична діяльність при розкритті та розслідуванні злочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. В. Погребняк. – Одеса, 2010. – 20 с.
41. Горшенич К. М. Деятельность органов расследования, прокурора и суда по предупреждению преступлений / К. М. Горшенич, Г. О. Густов. – М. : ВНИИ криминалистики при Прокуратуре СССР, 1963. – 97 с.
42. Бабакін В. М. Діяльність транспортної міліції України щодо профілактики адміністративних правопорушень у сфері пасажирських та вантажних перевезень : дис. …кан. юрид. наук : 12.00.07 / В. М. Бабакін. – Харків, 2009. – 204 с.
43. Портнов И. П. Теоретические аспекты объекта и предмета профилактики преступлений / И. П. Портнов // Вопросы совершенствования работы подразделений милиции общественной безопасности : Сборник науч. труд. – М., 1996. – С. 108 – 111.
44. Козубовский П. М. Профилактическая деятельность: модель комплексной программы борьбы с преступностью в советском обществе / П. М. Козубовский // Тенденции преступности и их предупреждение : Матер. Всесоюзной науч.-практ. конф. – Одесса, 1975. – С. 45 – 51.
45. Миронюк Т. В. Актуальні проблеми оперативно-розшукової профілактики злочинів / Т. В. Миронюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 2. – С. 17 – 25.
46. Сура О. М. Попереджувально-профілактична спрямованість діяльності ОВС в сучасній теорії ОРД / О. М. Сура // Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах : Вісник ЛАВС МВС ім. 10-річчя незалежності України, спец. вип. – 2004. – № 2, ч. 1 – С. 3 – 18.
47. Черепненко О. О. Поняття, сутність і значення попередження злочинності / О. О. Черепненко // Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах : Вісник ЛАВС МВС ім. 10-річчя незалежності України, спец. вип. – 2005. – № 4, ч. 1 – С. 137 – 142.
48. Юхно О. О. Теорія та практика оперативно-розшукового запобігання злочинам органами внутрішніх справ: монографія / О. О. Юхно. – Одеса : Інтерпринт, 2010. – 368 с.
49. Кондратьєв Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запобігання злочинам оперативними підрозділами кримінальної міліції: монографія / Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 444 с.
50. Крєпаков І. О. Попередження та розкриття вимагання оперативними підрозділами ОВС України: дис. …канд. юрид. наук : 12.00.09 / І. О. Крєпаков. – Харків, 2011. – 236 с.
51. Словник української мови, Т. 6. – К. : Наукова думка, 1975. – 832 с.
52. Словник української мови, Т. 3. – К. : Наукова думка, 1972. – 744 с.
53. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К. : Наукова думка, 1982 – ., Т. 2: Д – Копці., 1985. – 573 с.
54. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К. : Наукова думка, 1982 – ., Т. 4: Н – П., 2003. – 657 с.
55. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К. : Наукова думка, 1982 – ., Т. 1: А – Г., 1982. – 634 с.
56. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання / С. І. Головащук. – К. : Наукова думка, 2004. – 448 с.

Поняття превенції злочинів та її співвідношення з однорідними поняттями

NEW ТЕОРИЯ ПРАВА

Меню для авторов

Добавить статью

Редактировать работы

Зарегистрироваться

Полезные ссылки

Искать похожие?

Скачать мультимедию?

ССЫЛКИ ДЛЯ СПИСКА ЛИТЕРАТУРЫ

По стандарту ВАК Республики Беларусь

По ГОСТу Российской Федерации

URL для сайта, блога (постоянный обратный адрес данной страницы)

Найденный поисковым роботом оригинал

ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!

ОБРАТНО В РУБРИКУ?

ТЕОРИЯ ПРАВА НА LIBRARY.BY

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Вс
01	02	03	04	05	06	07
08	09	10	11	12	13	14
15	16	17	18	19	20	21
22	23	24	25	26	27	28
29	30