ТЕОРИЯ ПРАВА (последнее)
Фактори, які негативно впливають на діяльність оперативних підрозділів ОВС України щодо профілактики та попередження злочинів
Актуальные публикации по вопросам юриспруденции.
УДК 343.988(477)
С. О. Сафронов,
кандидат юридичних наук, доцент,
професор кафедри ОРД навчально-наукового
інституту підготовки фахівців кримінальної міліції
Харківського національного університету внутрішніх справ
В. В. Шендрик,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник,
начальник кафедри оперативно-
розшукової діяльності навчально-наукового
інституту підготовки фахівців кримінальної міліції
Харківського національного університету внутрішніх справ
Фактори, які негативно впливають на діяльність оперативних
підрозділів ОВС України щодо профілактики та попередження злочинів
Здійснено критичний аналіз нормативно-правових актів України, з конс-татацією факторів, які негативно впливають на профілактико-попереджувальну діяльність оперативних підрозділів МВС України.
***
Проведен критический анализ нормативно-правовых актов Украины, с констатацией факторов, которые негативно влияют на профилактико-предупредительную деятельность оперативных подразделений МВД Украины.
***
Critical analysis of the legislation of Ukraine is executed. Factors adversely affecting the preventive activities of operational units of the Ministry of Internal Af-fairs have been identified.
***
В 1990 році у м. Гавана на VIII конгресі ООН з питань, які були присвячені запобіганню злочинності та поводженню з правопорушниками були при-йняти «Рекомендації щодо міжнародного співробітництва у галузі попереджен-ня злочинів та кримінального судочинства в контексті розвитку» [1], а також інші рішення, які спрямовані на профілактику злочинів у всьому Світі. На Україну, як на члена ООН, покладається низька зобов’язань з приводу реаліза-ції рішень міжнародного співтовариства. Слід відзначити, що ООН, а також ін-ші міжнародні правоохоронні організації визнають попередження злочинності найпріоритетнішим напрямком діяльності будьякої держави. У зв’язку з цим, побудова ефективної системи заходів щодо попередження злочинів є для Укра-їни найважливішим стратегічним завданням – в аспекті гармонійного міждер-жавного співіснування. Відповідно, що це обґрунтовує актуальність питань з приводу удосконалення існуючих та розроблення нових шляхів та способів що-до профілактики злочинності та попередження злочинів.
Проблема щодо профілактики та попередження злочинів на протязі бага-тьох століть займала уми державних діячів, філософів, а пізніше кримінологів та інших фахівців у галузі юриспруденції. Так, наприклад, ще у Римський імпе-рії був розроблений організаційно-правовий механізм попередження корупції [2]. Відомі мислителі древньої Греції Платон та Аристотель в контексті своїх філософій торкалися питань щодо існування причин, які породжують злочини і пропонували способи, які б дозволили позбавиться їх [3]. На Русі, ще в 1397 р. у «Двінський статутній грамоті» вперше передбачалося більш сурове покарання у якості способу попередження повторних злочинів [4]. У XVI столітті в Росій-ській імперії з метою попередження розбоїв старостам селищ ставилось в обов’язок затримувати всіх приїжджих підозрілих осіб [5]. У XIX столітті роз-почалася активна діяльність щодо попередження злочинів серед неповнолітніх, яка була переважно спрямована на організацію навчання та виховання підліт-ків. З цією метою організовувались спеціальні робітні будинки, корабельні при-тулки, а пізніше трудові колонії [6].
Справжнім історичним пам’ятником превентивного права Російської ім-перії став «Статут про попередження і припинення злочинів» (1832 р.) [7]. Цей унікальний за своїм змістом історичний нормативно-правовий акт детально ре-гламентував дії щодо попередження злочинів у всій імперії, встановлюючи права і обов’язки суб’єктів попереджувальної діяльності. Зокрема, такими суб’єктами були визнані не лише поліцейські а й особи, які перебували на циві-льній та військовій державній службі.
Першою докладною працею щодо попередження злочинів саме право-охоронцями була робота «Поліцейське право» (1871 р.) за авторством І. Є. Ан-дрієвського [8]. Саме з того часу в системі МВС почало розвиватися вчення про профілактику та попередження злочинів. З цього питання було розроблено чи-мало праць, число яких нараховує кілька сотень, з приводу чого неможливо ви-світлити усі авторські роботи. З даної тематики найвідомішими працями в Україні стали роботи таких вчених як Волчков В. Р., Суслов В. М., Тузов Л. Л. [9], Дидоренко Е. А., Овчинский С. С. [10], Козаченко І. П. [11], Кондратьєв Я. Ю. [12], Негодченко В. О. [13], Омельченко О. Є. [14], Форостяний А. В. [15] тощо.
З метою ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень МВС України були розроблені відповідні нормативно-правові акти, які спрямовані на формальне урегулювання питань з приводу криміналь-но-превентивної діяльності усіх служб та підрозділів ОВС України. Основним і загальним актом МВС України є «Настанова про діяльність органів і підрозді-лів внутрішніх справ України з попередження злочинів» [16]. Але, майже за де-сять років дії цієї Настанови стан профілактичної та попереджувальної діяльно-сті підрозділів ОВС України фактично не змінився і залишається на низькому рівні.
Турбує й той факт, що «в Україні процес криміналізації населення здійс-нюється на фоні різкого зниження його чисельності» [17, с. 3]. Нажаль і чис-ленні наукові праці, присвячені профілактиці та попередженню злочинів теж не дали очікуваного результату. Саме ці обставини актуалізують наявність неви-рішеної проблеми, визначають напрямок та предмет перспективного дослі-дження. Метою цієї статті є висвітлення сучасних чинників, котрі перешко-джають налагоджуванню ефективної системи профілактики та попередження злочинів оперативними підрозділами ОВС України. Для досягнення поставле-ної мети було вивчено та проаналізовано 100 кримінальних та оперативно-розшукових справ, порушених та заведених за ознаками різних видів злочинів; здійснено аналіз даних анкетування оперуповноважених ОВС України та ін-терв’ювання начальників оперативних підрозділів – 100 осіб. Крім того було проведено системне дослідження чинних нормативно-правових актів, які регу-люють попереджувальну роботу суб’єктів оперативно-розшукової діяльності ОВС України.
Отримані в ході дослідження результати дозволяють зробити висновок про існування правових прогалин та юридично-колізійних чинників, які пере-шкоджають повноцінній профілактичній та попереджувальній діяльності опе-ративних підрозділів ОВС України і не дозволяють застосовувати адекватні криміногенному стану заходи превентивного характеру.
До першого негативного фактору належить недосконалість одного із ос-новних нормативно-правових актів, який складає правову основу діяльності усієї міліції України, тобто Закону України «Про міліцію». По-перше, слід від-значити, що попередження злочинів, а також їх профілактика не охоплюється змістом основних завдань міліції, які визначені у ст. 2 згаданого Закону. По-друге, законодавець не передбачив попередження злочинів у якості функції мі-ліції, зазначивши лише профілактику (див. ст. 7 Закону «Про міліцію»). По-третє, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» здійснення певних оперативно-розшукових заходів із застосуванням фото-, кіно-, відеозйомки і звукозапису, прослуховування телефонних розмов можливо проводити лише з метою розкриття злочинів. Проведення ж кіно-, фото- і звукофіксації розгля-дається законодавцем як допоміжний засіб попередження протиправних дій (див. п. 12 ч. 1 ст. 11 Закону «Про міліцію»). Тобто використання допоміжних технічних засобів, з властивою для них формою фіксації є можливим тільки при застосуванні відповідних основних оперативно-розшукових заходів, проведен-ня яких здійснюється лише після заведення оперативно-розшукової справи (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). У зв’язку з цим виникає правова прогалина з питань щодо урегулювання порядку застосування технічних засобів при здійсненні профілактичних та попереджувальних заходів оперативними підрозділами ОВС України. Обумовлено це не лише недоскона-лістю певних правових норм Закону України «Про міліцію» (до речі він складає правову основу оперативно-розшукової діяльності, про що зазначено у ст. 3 За-кону «Про оперативно-розшукову діяльність»), а й безпосередньо недосконалі-стю відповідних норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Так наприклад, незважаючи на те, що профілактика та попередження зло-чинів є обов’язком підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяль-ність (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність») окремі правові норми цього ж Закону не дозволяють проводити ОРД з метою профіла-ктики злочинів, оскільки випадки, які потребують проведення превентивно-профілактичної діяльності не зазначені у якості підстав для проведення ОРД (див. ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Більш того, у першій статті цього ж Закону вказано, що «завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук та фіксація фактичних даних про протиправні діяння…, від-повідальність за які передбачена Кримінальним кодексом… з метою припинен-ня правопорушень…». Але, якщо відповідальність за скоєне діяння передбаче-но КК України, то припускається, що злочин вже скоєно, а якщо метою є при-пинення правопорушень, то презумується скоєння незакінченого злочину (ч. 2 ст. 13 КК України), оскільки припинення відбувається на стадії замаху на зло-чин (ст. 15 КК України). У такому разі, про яку профілактику злочинів може йти мова?
Паралогізмом по відношенню до профілактичної та попереджувальної ді-яльності оперативних підрозділів є положення ч. 1 ст. 8 Закону «Про оператив-но-розшукову діяльність» у якій зазначено, що права оперативних підрозділів надаються «…для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених ст. 6 цього Закону підстав…». Як вказувалося вище, ані профілактика, ані попередження злочинів не розглядається у якості завдань ОРД, а факти, які можуть свідчити про потребу проведення заходів профілак-тичного характеру не є підставою для проведення ОРД. З цього виходить, що оперативні підрозділи ОВС України є неправоздатними суб’єктами у діяльності щодо профілактики злочинів.
Заслуговує на увагу й питання щодо терміну ведення оперативно-розшукових справ, які були заведені за фактом підготовки до злочину. Так, від-повідно до п. 4 ч. 1 ст. 91 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль-ність» у випадках заведення оперативно-розшукової справи стосовно осіб, які підготовлюються до злочину, первинний строк ведення такої справи – до шести місяців, а у разі участі особи у підготовці тяжкого та особливо тяжкого злочину строк може бути продовжений до 18 місяців (див. ч. 2, 3 ст. 91 того ж Закону). У чому ж сенс таких термінів і до чого така правова норма призводить на практи-ці?
По-перше, виходячи з суто профілактико-превентивних міркувань вста-новлення таких термінів є антіпрофілактичним кроком, оскільки відбувається календарно-добове обчислення, без урахування існуючих стадій злочину, що є вкрай важливим аспектом у профілактичній та попереджувальній діяльності. За результатами проведених досліджень лише для 17 % злочинів характерним бу-ло наявність етапу підготовки до злочину, який тривав понад двох місяців. До речі, мова йде саме про підготовку до злочину (тобто діяння не охоплювалось складом злочину) ані про готування, що вже є злочином, передбаченим ст. 14 КК України. Таким чином у 83 % заведених оперативно-розшукових справ фак-тично відбувалося переростання злочинного задуму або стадії підготовки до злочину у більш пізні стадії злочинної діяльності, зокрема у стадію готування, замаху на злочин та доведення злочину до кінця.
По-друге, при такій логіко-юридичній конструкції правового припису не враховується ані мета, ані обсяг профілактичної та попереджувальної діяльнос-ті. Мета профілактики злочинів полягає у недопущенні зародження злочинного умислу та реалізації його у діях, які будуть вважатися злочином. Метою ж по-передження є недопущення переходу незакінчених стадій злочину (готування до злочину, замах на злочин) у подальшу, більш небезпечну стадію закінченого злочину. Саме через це термін ведення таких справ повинен обмежуватися не астрономічними вимірами часу, а суто юридичними категоріями певного факту. Доцільніше б було встановити обчислення строків ведення таких справ гіпоте-зо-диспозиційними вимогами правової норми з урахуванням вчень про види та стадії злочинів. Наприклад, строк ведення оперативно-розшукових справ, заве-дених на осіб, які підготовлюються до скоєння злочину або беруть участь у йо-го готуванні повинен закінчуватися у разі вчинення діяння, яке перетворює під-готовчі до злочину дії у готування до злочину (ст. 14 КК України) і, відповідно, готування до злочину у стадію замаху на злочин (ст. 15 КК України). Це забез-печить більшу ступінь мотиваційних чинників для реалізації профілактичної та попереджувальної діяльності суб’єктів ОРД, встановить критерії розмежування профілактики та попередження; дозволить здійснювати ретельний контроль та нагляд за превентивною діяльністю оперативних підрозділів. Безумовно, закін-чення строку ведення такої справи повинно призводити до необхідності продо-вження її строку посадовою особою вищого рівня, яка й буде з’ясовувати пи-тання щодо причин незастосування профілактичних або попереджувальних за-ходів.
Не сприятимуть профілактичній та попереджувальній діяльності опера-тивних підрозділів ОВС імперативні приписи «Настанови про діяльність орга-нів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів» (далі На-станова) [16]. Наприклад, у третьому розділі цієї Настанови на деякі підрозділи кримінальної міліції покладено обов’язок: 1) вживати заходи для усунення умов, які сприяють готуванню до злочину (див. п. 3.1.4. Настанови); 2) прово-дити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, вживати заходи для відмови їх від вчинення злочину (див. п. 3.1.2. На-станови); 3) здійснювати заходи щодо роз’єднання злочинних груп підлітків (див. п. 3.1.6. Настанови); 4) вживати заходи нейтралізації криміногенних про-цесів у господарських сферах (див. п. 3.2.1. Настанови); 5) здійснювати індиві-дуальну профілактику відносно осіб, які незаконно вживають наркотичні засо-би (див. п. 3.3.14. Настанови); 6) вживати заходи виховного характеру (див. п. 3.3.15. Настанови); 7) відвідувати правопорушників за місцем проживання, на-вчання та роботи і проводити з ними профілактичні бесіди (див. п. 3.4.4. Наста-нови) тощо.
На перший погляд здається, що Настановою передбачені вельми ефекти-вні профілактико-попереджувальні способи. Проте на практиці вжиття цих за-ходів є вкрай проблематичним, а інколи неможливим через імовірність визнан-ня їх незаконними. Наприклад, які саме заходи може вжити оперативний під-розділ, якщо сприятливі для злочину умови не є деліктом і знаходяться у сфері правових відносин, котрі регулюються нормами цивільного, фінансового, або трудового права за умовою, що правоздатними суб’єктом, спроможним вирі-шити питання профілактично-превентивного характеру є приватна фізична або юридична особа? З цього приводу у літературі надаються поради спрямовані на ініціацію таких компетентних суб’єктів шляхом: 1) інформування відповідних органів та посадових осіб про наявність умов, які сприятимуть скоєнню злочи-ну; 2) внесення подання про необхідність усунення причин та умов, що сприя-ють злочину. Нажаль таки поради є вкрай застарілими з соціальної точки зору та невідповідають сучасному законодавству. Минув час радянської епохи, коли переважна частина населення за своїм менталітетом була готова посприяти мі-ліції. Пішли в небуття організаційно-партійні та ідеологічні механізми налаго-дження співпраці міліції з громадськістю. Запозичені ж з тих часів правові нор-ми, які нібито зобов’язують громадян сприяти оперативно-розшуковій діяльно-сті (див. ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та ст. 6 Закону України «Про міліцію») насправді є суто декларативними, оскільки за-конодавством не передбачено відповідальності за невиконання цих обов’язків.
Порада щодо внесення оперативними підрозділами подання про необхід-ність усунення причин та умов, що сприятимуть вчиненню злочину також не забезпечує вдалої оперативно-профілактичної роботи. Пояснюється це тим, що передбачена п. 19 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» можливість подава-ти такі подання є правом міліції, тобто органу. Права державного органу деле-гуються повноважному представникові (посаді) – начальнику органу. Відповід-но, що права визначені ст. 11 Закону України «Про міліцію» є його правами, а не правами оперативного підрозділу. Крім того, слід зазначити, що у ст. 11 За-кону мова йде про право, а не про обов’язок. Характерною ознакою реалізації прав є можливість діяти певним чином, тобто це міра можливої поведінки, яка самостійно, за власним розсудом обирається суб’єктом правовідносин. З цього виходить, що начальник органу внутрішніх справ взагалі може не скористатися таким способом профілактики. Доречи, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» у якості прав оперативного підрозділу не передбачено можливість внесення подання про усунення причин та умов, що сприяють вчи-ненню злочину. Стаття 231 КПК України не визначає оперативні підрозділи ОВС як правоздатних суб’єктів, які можуть вносити подання про вжиття захо-дів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Таким чином, навіть ці поради є вкрай віддаленими від реальних життєвих ситуацій, виника-ючих у практичній діяльності оперативних підрозділів.
Непорозуміння викликають інші обов’язки, вказані у згаданій вище На-станові МВС, які покладаються на підрозділи з метою попередження злочинів. Їх парадоксальність пов’язана з суперечливим співвідношенням деяких норм Настанови з правовими нормами Закону «Про оперативно-розшукову діяль-ність» та з Конституцією України. Наприклад, п. 3.1.2. Настанови зобов’язує підрозділи кримінальної міліції проводити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, хоча наявність лише умислу на злочин не є деліктом і не карається Кримінальним кодексом. Відповідно, під-став для проведення оперативно-розшукової діяльності немає, оперативно-розшукова справа заведена бути не може, а без її заведення проведення опера-тивно-розшукових заходів забороняється (див. ст. 6, ч. 1 та 3 ст. 9 Закону Укра-їни «Про оперативно-розшукову діяльність»). Які ж тоді заходи може здійсню-вати оперативний підрозділ? Або, наприклад, пунктом. 3.4.4. Настанови на під-розділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх покладено обов’язок «від-відувати правопорушників за місцем проживання…, і проводити з ними профі-лактичні бесіди». Яким чином ця вимога узгоджується зі ст. 30 (недоторканість житла) та ст. 19 (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством) Конституції України? В реаліях сучасної субкультури право-порушників з міліціянтами не бажають ані бачитись, ані спілкуватися, не кажу-чи вже про допущення їх у житло. Законодавством не покладено на правопо-рушника обов’язок вступати з правоохоронцями у бесіду або слухати їхні про-філактичні промови. Фактично виходить вкрай абсурдна ситуація у який для застосування попереджувальних заходів правоохоронці повинні очікувати то-лерантності з боку правопорушників.
В колізію з вимогами ст. ст. 6, 8, 19 Конституції України вступають ви-значені у Настанові обов’язки підрозділів ОВС щодо вжиття заходів з нейтралі-зації криміногенних процесів у господарській сфері (див. п. 3.2.1. Настанови), здійснення індивідуальної профілактики відносно наркоманів (див. п. 3.3.14. Настанови), вжиття заходів виховного характеру (див. п. 3.3.15. Настанови) то-що.
Відповідно до ст. 6 Конституції України усі органи державної влади по-винні здійснювати свої повноваження відповідно до законів України та у межах Конституції. Стаття 19 Конституції України зобов’язує кожну посадову особу діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено зако-нами України. По суті, ці конституційні норми повинні виключати імовірність існування декларативних норм права у сфері регулювання процесу діяльності державних органів та їх посадових осіб. Під сумнів законності можуть бути по-ставлені дії посадових осіб, які встановлені диспозиційними правовими норма-ми.
З цього приводу вкрай актуальним для організації і удосконалення нор-мативно-правової бази з питань профілактично-попереджувальної діяльності правоохоронних органів є питання щодо створення процесуальних норм, тобто таких правових приписів, які будуть регулювати безпосередньо порядок і про-цедуру використання та застосування конкретних профілактичних та попере-джувальних заходів, превентивних способів та засобів.
Література:
1. ООН в борьбе за права человека: материалы восьмого Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями [Текст] / Состав.: Г. В. Бердов, А. М. Ищенко, А. М. Купчишин, В. И. Пешехонов. – К.: МВД Украины, 1991. – С. 50 – 60.
2. Куракин А. В. Административно-правовые средства предупреждения и пресечения коррупции в системе государственной службы (история и со-временность) / А. В. Курагин // Государство и право. – 2002. – № 9. – С. 35 – 41.
3. Тюнин В. И., Мусеибов А. Г. Идеи о предупреждении преступлений в ан-тичной и последующей философской и современной зарубежной кримино-логической литературе / В. И. Тюнин, А. Г. Мусеибов // История государст-ва и права. – 2003. – № 4. – С. 61 – 64.
4. Шигина Н. В. О некоторых аспектах предупреждения рецидивной преступ-ности / Н. В. Шигина // Российский следователь. – 2004. – № 11. – С. 29 – 31.
5. Иванов И. И. Превенция преступлений в свете истории отечественного го-сударства и права / И. И. Иванов // Российский судья. – 2003. – № 4. – С. 43 – 45.
6. Данилова С. И. Предупреждение преступности несовершеннолетних: исто-рия и современность / С. И. Данилова // Российский следователь. – 2003. –№ 6. – С. 15 – 17.
7. Устав о предупреждении и пресечении преступлений (издание 1857 года) [ред. О. В. Старков] // Российский криминологический взгляд. – 2008. – № 3. – С. 83 – 102.
8. Полицейское право. Введение и ч. 1. Полиция безопасности. Т. 1 / Иван Ефимович Андреевский, орд. проф. С.-Петерб. ун-та. – 2-е изд., испр. и доп. – СПб. : Э. Праца, 1874. – 667 с.
9. Волчков В.Р. Предупреждение и раскрытие преступлений аппаратами уго-ловного розыска и розыск скрывшихся преступников : метод. указания / В. Р. Волчков, В. М. Суслов, Л. Л. Тузов ; под ред. В. И. Тихоненко. – М.: Академия МВД СССР, 1986. – 92 с.
10. Дидоренко Э. А. Оперативно-профилактическое наблюдение / Э. А. Дидо-ренко, С. С. Овчинский. – К. : МВД УССР, 1982. – 96 с.
11. Козаченко И. П. Правовые и организационно-тактические основы опера-тивно-розыскной профилактики преступлений : афтореф. дис. на соискание научной степени док. юрид. наук / И. П. Козаченко. – М. : ВНИИ МВД РФ, 1992. – 48 с.
12. Кондратьєв Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запо-бігання злочинам оперативними підрозділами кримінальної міліції : [моно-графія] / Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 444 с.
13. Негодченко В. О. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вадим Олександрович Негодченко. – Харків, 2003. – 216 с.
14. Омельченко О. Є. Процесуальна діяльність слідчого щодо запобігання зло-чинам : навч. посіб. / О. Є. Омельченко. – К. : Вид. Паливода А.В., 2008. – 216 с.
15. Форостяний, А.В. Профілактична функція міліції як органу дізнання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. В. Форостяний. – К., 2010. – 215 с.
16. Наказ МВС України від 25.06.2001 р. № 507 «Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попере-дження злочинів» [Текст] / Міністерство внутрішніх справ України. – К., 2001. – 14 с.
17. Шакун В. І. Влада і злочинність / В. І. Шакун. – К. : «Пам’ять століть», 1997. – 226 с.
С. О. Сафронов,
кандидат юридичних наук, доцент,
професор кафедри ОРД навчально-наукового
інституту підготовки фахівців кримінальної міліції
Харківського національного університету внутрішніх справ
В. В. Шендрик,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник,
начальник кафедри оперативно-
розшукової діяльності навчально-наукового
інституту підготовки фахівців кримінальної міліції
Харківського національного університету внутрішніх справ
Фактори, які негативно впливають на діяльність оперативних
підрозділів ОВС України щодо профілактики та попередження злочинів
Здійснено критичний аналіз нормативно-правових актів України, з конс-татацією факторів, які негативно впливають на профілактико-попереджувальну діяльність оперативних підрозділів МВС України.
***
Проведен критический анализ нормативно-правовых актов Украины, с констатацией факторов, которые негативно влияют на профилактико-предупредительную деятельность оперативных подразделений МВД Украины.
***
Critical analysis of the legislation of Ukraine is executed. Factors adversely affecting the preventive activities of operational units of the Ministry of Internal Af-fairs have been identified.
***
В 1990 році у м. Гавана на VIII конгресі ООН з питань, які були присвячені запобіганню злочинності та поводженню з правопорушниками були при-йняти «Рекомендації щодо міжнародного співробітництва у галузі попереджен-ня злочинів та кримінального судочинства в контексті розвитку» [1], а також інші рішення, які спрямовані на профілактику злочинів у всьому Світі. На Україну, як на члена ООН, покладається низька зобов’язань з приводу реаліза-ції рішень міжнародного співтовариства. Слід відзначити, що ООН, а також ін-ші міжнародні правоохоронні організації визнають попередження злочинності найпріоритетнішим напрямком діяльності будьякої держави. У зв’язку з цим, побудова ефективної системи заходів щодо попередження злочинів є для Укра-їни найважливішим стратегічним завданням – в аспекті гармонійного міждер-жавного співіснування. Відповідно, що це обґрунтовує актуальність питань з приводу удосконалення існуючих та розроблення нових шляхів та способів що-до профілактики злочинності та попередження злочинів.
Проблема щодо профілактики та попередження злочинів на протязі бага-тьох століть займала уми державних діячів, філософів, а пізніше кримінологів та інших фахівців у галузі юриспруденції. Так, наприклад, ще у Римський імпе-рії був розроблений організаційно-правовий механізм попередження корупції [2]. Відомі мислителі древньої Греції Платон та Аристотель в контексті своїх філософій торкалися питань щодо існування причин, які породжують злочини і пропонували способи, які б дозволили позбавиться їх [3]. На Русі, ще в 1397 р. у «Двінський статутній грамоті» вперше передбачалося більш сурове покарання у якості способу попередження повторних злочинів [4]. У XVI столітті в Росій-ській імперії з метою попередження розбоїв старостам селищ ставилось в обов’язок затримувати всіх приїжджих підозрілих осіб [5]. У XIX столітті роз-почалася активна діяльність щодо попередження злочинів серед неповнолітніх, яка була переважно спрямована на організацію навчання та виховання підліт-ків. З цією метою організовувались спеціальні робітні будинки, корабельні при-тулки, а пізніше трудові колонії [6].
Справжнім історичним пам’ятником превентивного права Російської ім-перії став «Статут про попередження і припинення злочинів» (1832 р.) [7]. Цей унікальний за своїм змістом історичний нормативно-правовий акт детально ре-гламентував дії щодо попередження злочинів у всій імперії, встановлюючи права і обов’язки суб’єктів попереджувальної діяльності. Зокрема, такими суб’єктами були визнані не лише поліцейські а й особи, які перебували на циві-льній та військовій державній службі.
Першою докладною працею щодо попередження злочинів саме право-охоронцями була робота «Поліцейське право» (1871 р.) за авторством І. Є. Ан-дрієвського [8]. Саме з того часу в системі МВС почало розвиватися вчення про профілактику та попередження злочинів. З цього питання було розроблено чи-мало праць, число яких нараховує кілька сотень, з приводу чого неможливо ви-світлити усі авторські роботи. З даної тематики найвідомішими працями в Україні стали роботи таких вчених як Волчков В. Р., Суслов В. М., Тузов Л. Л. [9], Дидоренко Е. А., Овчинский С. С. [10], Козаченко І. П. [11], Кондратьєв Я. Ю. [12], Негодченко В. О. [13], Омельченко О. Є. [14], Форостяний А. В. [15] тощо.
З метою ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень МВС України були розроблені відповідні нормативно-правові акти, які спрямовані на формальне урегулювання питань з приводу криміналь-но-превентивної діяльності усіх служб та підрозділів ОВС України. Основним і загальним актом МВС України є «Настанова про діяльність органів і підрозді-лів внутрішніх справ України з попередження злочинів» [16]. Але, майже за де-сять років дії цієї Настанови стан профілактичної та попереджувальної діяльно-сті підрозділів ОВС України фактично не змінився і залишається на низькому рівні.
Турбує й той факт, що «в Україні процес криміналізації населення здійс-нюється на фоні різкого зниження його чисельності» [17, с. 3]. Нажаль і чис-ленні наукові праці, присвячені профілактиці та попередженню злочинів теж не дали очікуваного результату. Саме ці обставини актуалізують наявність неви-рішеної проблеми, визначають напрямок та предмет перспективного дослі-дження. Метою цієї статті є висвітлення сучасних чинників, котрі перешко-джають налагоджуванню ефективної системи профілактики та попередження злочинів оперативними підрозділами ОВС України. Для досягнення поставле-ної мети було вивчено та проаналізовано 100 кримінальних та оперативно-розшукових справ, порушених та заведених за ознаками різних видів злочинів; здійснено аналіз даних анкетування оперуповноважених ОВС України та ін-терв’ювання начальників оперативних підрозділів – 100 осіб. Крім того було проведено системне дослідження чинних нормативно-правових актів, які регу-люють попереджувальну роботу суб’єктів оперативно-розшукової діяльності ОВС України.
Отримані в ході дослідження результати дозволяють зробити висновок про існування правових прогалин та юридично-колізійних чинників, які пере-шкоджають повноцінній профілактичній та попереджувальній діяльності опе-ративних підрозділів ОВС України і не дозволяють застосовувати адекватні криміногенному стану заходи превентивного характеру.
До першого негативного фактору належить недосконалість одного із ос-новних нормативно-правових актів, який складає правову основу діяльності усієї міліції України, тобто Закону України «Про міліцію». По-перше, слід від-значити, що попередження злочинів, а також їх профілактика не охоплюється змістом основних завдань міліції, які визначені у ст. 2 згаданого Закону. По-друге, законодавець не передбачив попередження злочинів у якості функції мі-ліції, зазначивши лише профілактику (див. ст. 7 Закону «Про міліцію»). По-третє, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» здійснення певних оперативно-розшукових заходів із застосуванням фото-, кіно-, відеозйомки і звукозапису, прослуховування телефонних розмов можливо проводити лише з метою розкриття злочинів. Проведення ж кіно-, фото- і звукофіксації розгля-дається законодавцем як допоміжний засіб попередження протиправних дій (див. п. 12 ч. 1 ст. 11 Закону «Про міліцію»). Тобто використання допоміжних технічних засобів, з властивою для них формою фіксації є можливим тільки при застосуванні відповідних основних оперативно-розшукових заходів, проведен-ня яких здійснюється лише після заведення оперативно-розшукової справи (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). У зв’язку з цим виникає правова прогалина з питань щодо урегулювання порядку застосування технічних засобів при здійсненні профілактичних та попереджувальних заходів оперативними підрозділами ОВС України. Обумовлено це не лише недоскона-лістю певних правових норм Закону України «Про міліцію» (до речі він складає правову основу оперативно-розшукової діяльності, про що зазначено у ст. 3 За-кону «Про оперативно-розшукову діяльність»), а й безпосередньо недосконалі-стю відповідних норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Так наприклад, незважаючи на те, що профілактика та попередження зло-чинів є обов’язком підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяль-ність (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність») окремі правові норми цього ж Закону не дозволяють проводити ОРД з метою профіла-ктики злочинів, оскільки випадки, які потребують проведення превентивно-профілактичної діяльності не зазначені у якості підстав для проведення ОРД (див. ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Більш того, у першій статті цього ж Закону вказано, що «завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук та фіксація фактичних даних про протиправні діяння…, від-повідальність за які передбачена Кримінальним кодексом… з метою припинен-ня правопорушень…». Але, якщо відповідальність за скоєне діяння передбаче-но КК України, то припускається, що злочин вже скоєно, а якщо метою є при-пинення правопорушень, то презумується скоєння незакінченого злочину (ч. 2 ст. 13 КК України), оскільки припинення відбувається на стадії замаху на зло-чин (ст. 15 КК України). У такому разі, про яку профілактику злочинів може йти мова?
Паралогізмом по відношенню до профілактичної та попереджувальної ді-яльності оперативних підрозділів є положення ч. 1 ст. 8 Закону «Про оператив-но-розшукову діяльність» у якій зазначено, що права оперативних підрозділів надаються «…для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених ст. 6 цього Закону підстав…». Як вказувалося вище, ані профілактика, ані попередження злочинів не розглядається у якості завдань ОРД, а факти, які можуть свідчити про потребу проведення заходів профілак-тичного характеру не є підставою для проведення ОРД. З цього виходить, що оперативні підрозділи ОВС України є неправоздатними суб’єктами у діяльності щодо профілактики злочинів.
Заслуговує на увагу й питання щодо терміну ведення оперативно-розшукових справ, які були заведені за фактом підготовки до злочину. Так, від-повідно до п. 4 ч. 1 ст. 91 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль-ність» у випадках заведення оперативно-розшукової справи стосовно осіб, які підготовлюються до злочину, первинний строк ведення такої справи – до шести місяців, а у разі участі особи у підготовці тяжкого та особливо тяжкого злочину строк може бути продовжений до 18 місяців (див. ч. 2, 3 ст. 91 того ж Закону). У чому ж сенс таких термінів і до чого така правова норма призводить на практи-ці?
По-перше, виходячи з суто профілактико-превентивних міркувань вста-новлення таких термінів є антіпрофілактичним кроком, оскільки відбувається календарно-добове обчислення, без урахування існуючих стадій злочину, що є вкрай важливим аспектом у профілактичній та попереджувальній діяльності. За результатами проведених досліджень лише для 17 % злочинів характерним бу-ло наявність етапу підготовки до злочину, який тривав понад двох місяців. До речі, мова йде саме про підготовку до злочину (тобто діяння не охоплювалось складом злочину) ані про готування, що вже є злочином, передбаченим ст. 14 КК України. Таким чином у 83 % заведених оперативно-розшукових справ фак-тично відбувалося переростання злочинного задуму або стадії підготовки до злочину у більш пізні стадії злочинної діяльності, зокрема у стадію готування, замаху на злочин та доведення злочину до кінця.
По-друге, при такій логіко-юридичній конструкції правового припису не враховується ані мета, ані обсяг профілактичної та попереджувальної діяльнос-ті. Мета профілактики злочинів полягає у недопущенні зародження злочинного умислу та реалізації його у діях, які будуть вважатися злочином. Метою ж по-передження є недопущення переходу незакінчених стадій злочину (готування до злочину, замах на злочин) у подальшу, більш небезпечну стадію закінченого злочину. Саме через це термін ведення таких справ повинен обмежуватися не астрономічними вимірами часу, а суто юридичними категоріями певного факту. Доцільніше б було встановити обчислення строків ведення таких справ гіпоте-зо-диспозиційними вимогами правової норми з урахуванням вчень про види та стадії злочинів. Наприклад, строк ведення оперативно-розшукових справ, заве-дених на осіб, які підготовлюються до скоєння злочину або беруть участь у йо-го готуванні повинен закінчуватися у разі вчинення діяння, яке перетворює під-готовчі до злочину дії у готування до злочину (ст. 14 КК України) і, відповідно, готування до злочину у стадію замаху на злочин (ст. 15 КК України). Це забез-печить більшу ступінь мотиваційних чинників для реалізації профілактичної та попереджувальної діяльності суб’єктів ОРД, встановить критерії розмежування профілактики та попередження; дозволить здійснювати ретельний контроль та нагляд за превентивною діяльністю оперативних підрозділів. Безумовно, закін-чення строку ведення такої справи повинно призводити до необхідності продо-вження її строку посадовою особою вищого рівня, яка й буде з’ясовувати пи-тання щодо причин незастосування профілактичних або попереджувальних за-ходів.
Не сприятимуть профілактичній та попереджувальній діяльності опера-тивних підрозділів ОВС імперативні приписи «Настанови про діяльність орга-нів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів» (далі На-станова) [16]. Наприклад, у третьому розділі цієї Настанови на деякі підрозділи кримінальної міліції покладено обов’язок: 1) вживати заходи для усунення умов, які сприяють готуванню до злочину (див. п. 3.1.4. Настанови); 2) прово-дити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, вживати заходи для відмови їх від вчинення злочину (див. п. 3.1.2. На-станови); 3) здійснювати заходи щодо роз’єднання злочинних груп підлітків (див. п. 3.1.6. Настанови); 4) вживати заходи нейтралізації криміногенних про-цесів у господарських сферах (див. п. 3.2.1. Настанови); 5) здійснювати індиві-дуальну профілактику відносно осіб, які незаконно вживають наркотичні засо-би (див. п. 3.3.14. Настанови); 6) вживати заходи виховного характеру (див. п. 3.3.15. Настанови); 7) відвідувати правопорушників за місцем проживання, на-вчання та роботи і проводити з ними профілактичні бесіди (див. п. 3.4.4. Наста-нови) тощо.
На перший погляд здається, що Настановою передбачені вельми ефекти-вні профілактико-попереджувальні способи. Проте на практиці вжиття цих за-ходів є вкрай проблематичним, а інколи неможливим через імовірність визнан-ня їх незаконними. Наприклад, які саме заходи може вжити оперативний під-розділ, якщо сприятливі для злочину умови не є деліктом і знаходяться у сфері правових відносин, котрі регулюються нормами цивільного, фінансового, або трудового права за умовою, що правоздатними суб’єктом, спроможним вирі-шити питання профілактично-превентивного характеру є приватна фізична або юридична особа? З цього приводу у літературі надаються поради спрямовані на ініціацію таких компетентних суб’єктів шляхом: 1) інформування відповідних органів та посадових осіб про наявність умов, які сприятимуть скоєнню злочи-ну; 2) внесення подання про необхідність усунення причин та умов, що сприя-ють злочину. Нажаль таки поради є вкрай застарілими з соціальної точки зору та невідповідають сучасному законодавству. Минув час радянської епохи, коли переважна частина населення за своїм менталітетом була готова посприяти мі-ліції. Пішли в небуття організаційно-партійні та ідеологічні механізми налаго-дження співпраці міліції з громадськістю. Запозичені ж з тих часів правові нор-ми, які нібито зобов’язують громадян сприяти оперативно-розшуковій діяльно-сті (див. ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та ст. 6 Закону України «Про міліцію») насправді є суто декларативними, оскільки за-конодавством не передбачено відповідальності за невиконання цих обов’язків.
Порада щодо внесення оперативними підрозділами подання про необхід-ність усунення причин та умов, що сприятимуть вчиненню злочину також не забезпечує вдалої оперативно-профілактичної роботи. Пояснюється це тим, що передбачена п. 19 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» можливість подава-ти такі подання є правом міліції, тобто органу. Права державного органу деле-гуються повноважному представникові (посаді) – начальнику органу. Відповід-но, що права визначені ст. 11 Закону України «Про міліцію» є його правами, а не правами оперативного підрозділу. Крім того, слід зазначити, що у ст. 11 За-кону мова йде про право, а не про обов’язок. Характерною ознакою реалізації прав є можливість діяти певним чином, тобто це міра можливої поведінки, яка самостійно, за власним розсудом обирається суб’єктом правовідносин. З цього виходить, що начальник органу внутрішніх справ взагалі може не скористатися таким способом профілактики. Доречи, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» у якості прав оперативного підрозділу не передбачено можливість внесення подання про усунення причин та умов, що сприяють вчи-ненню злочину. Стаття 231 КПК України не визначає оперативні підрозділи ОВС як правоздатних суб’єктів, які можуть вносити подання про вжиття захо-дів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Таким чином, навіть ці поради є вкрай віддаленими від реальних життєвих ситуацій, виника-ючих у практичній діяльності оперативних підрозділів.
Непорозуміння викликають інші обов’язки, вказані у згаданій вище На-станові МВС, які покладаються на підрозділи з метою попередження злочинів. Їх парадоксальність пов’язана з суперечливим співвідношенням деяких норм Настанови з правовими нормами Закону «Про оперативно-розшукову діяль-ність» та з Конституцією України. Наприклад, п. 3.1.2. Настанови зобов’язує підрозділи кримінальної міліції проводити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, які висловлюють намір вчинити злочин, хоча наявність лише умислу на злочин не є деліктом і не карається Кримінальним кодексом. Відповідно, під-став для проведення оперативно-розшукової діяльності немає, оперативно-розшукова справа заведена бути не може, а без її заведення проведення опера-тивно-розшукових заходів забороняється (див. ст. 6, ч. 1 та 3 ст. 9 Закону Укра-їни «Про оперативно-розшукову діяльність»). Які ж тоді заходи може здійсню-вати оперативний підрозділ? Або, наприклад, пунктом. 3.4.4. Настанови на під-розділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх покладено обов’язок «від-відувати правопорушників за місцем проживання…, і проводити з ними профі-лактичні бесіди». Яким чином ця вимога узгоджується зі ст. 30 (недоторканість житла) та ст. 19 (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством) Конституції України? В реаліях сучасної субкультури право-порушників з міліціянтами не бажають ані бачитись, ані спілкуватися, не кажу-чи вже про допущення їх у житло. Законодавством не покладено на правопо-рушника обов’язок вступати з правоохоронцями у бесіду або слухати їхні про-філактичні промови. Фактично виходить вкрай абсурдна ситуація у який для застосування попереджувальних заходів правоохоронці повинні очікувати то-лерантності з боку правопорушників.
В колізію з вимогами ст. ст. 6, 8, 19 Конституції України вступають ви-значені у Настанові обов’язки підрозділів ОВС щодо вжиття заходів з нейтралі-зації криміногенних процесів у господарській сфері (див. п. 3.2.1. Настанови), здійснення індивідуальної профілактики відносно наркоманів (див. п. 3.3.14. Настанови), вжиття заходів виховного характеру (див. п. 3.3.15. Настанови) то-що.
Відповідно до ст. 6 Конституції України усі органи державної влади по-винні здійснювати свої повноваження відповідно до законів України та у межах Конституції. Стаття 19 Конституції України зобов’язує кожну посадову особу діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено зако-нами України. По суті, ці конституційні норми повинні виключати імовірність існування декларативних норм права у сфері регулювання процесу діяльності державних органів та їх посадових осіб. Під сумнів законності можуть бути по-ставлені дії посадових осіб, які встановлені диспозиційними правовими норма-ми.
З цього приводу вкрай актуальним для організації і удосконалення нор-мативно-правової бази з питань профілактично-попереджувальної діяльності правоохоронних органів є питання щодо створення процесуальних норм, тобто таких правових приписів, які будуть регулювати безпосередньо порядок і про-цедуру використання та застосування конкретних профілактичних та попере-джувальних заходів, превентивних способів та засобів.
Література:
1. ООН в борьбе за права человека: материалы восьмого Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями [Текст] / Состав.: Г. В. Бердов, А. М. Ищенко, А. М. Купчишин, В. И. Пешехонов. – К.: МВД Украины, 1991. – С. 50 – 60.
2. Куракин А. В. Административно-правовые средства предупреждения и пресечения коррупции в системе государственной службы (история и со-временность) / А. В. Курагин // Государство и право. – 2002. – № 9. – С. 35 – 41.
3. Тюнин В. И., Мусеибов А. Г. Идеи о предупреждении преступлений в ан-тичной и последующей философской и современной зарубежной кримино-логической литературе / В. И. Тюнин, А. Г. Мусеибов // История государст-ва и права. – 2003. – № 4. – С. 61 – 64.
4. Шигина Н. В. О некоторых аспектах предупреждения рецидивной преступ-ности / Н. В. Шигина // Российский следователь. – 2004. – № 11. – С. 29 – 31.
5. Иванов И. И. Превенция преступлений в свете истории отечественного го-сударства и права / И. И. Иванов // Российский судья. – 2003. – № 4. – С. 43 – 45.
6. Данилова С. И. Предупреждение преступности несовершеннолетних: исто-рия и современность / С. И. Данилова // Российский следователь. – 2003. –№ 6. – С. 15 – 17.
7. Устав о предупреждении и пресечении преступлений (издание 1857 года) [ред. О. В. Старков] // Российский криминологический взгляд. – 2008. – № 3. – С. 83 – 102.
8. Полицейское право. Введение и ч. 1. Полиция безопасности. Т. 1 / Иван Ефимович Андреевский, орд. проф. С.-Петерб. ун-та. – 2-е изд., испр. и доп. – СПб. : Э. Праца, 1874. – 667 с.
9. Волчков В.Р. Предупреждение и раскрытие преступлений аппаратами уго-ловного розыска и розыск скрывшихся преступников : метод. указания / В. Р. Волчков, В. М. Суслов, Л. Л. Тузов ; под ред. В. И. Тихоненко. – М.: Академия МВД СССР, 1986. – 92 с.
10. Дидоренко Э. А. Оперативно-профилактическое наблюдение / Э. А. Дидо-ренко, С. С. Овчинский. – К. : МВД УССР, 1982. – 96 с.
11. Козаченко И. П. Правовые и организационно-тактические основы опера-тивно-розыскной профилактики преступлений : афтореф. дис. на соискание научной степени док. юрид. наук / И. П. Козаченко. – М. : ВНИИ МВД РФ, 1992. – 48 с.
12. Кондратьєв Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запо-бігання злочинам оперативними підрозділами кримінальної міліції : [моно-графія] / Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 444 с.
13. Негодченко В. О. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вадим Олександрович Негодченко. – Харків, 2003. – 216 с.
14. Омельченко О. Є. Процесуальна діяльність слідчого щодо запобігання зло-чинам : навч. посіб. / О. Є. Омельченко. – К. : Вид. Паливода А.В., 2008. – 216 с.
15. Форостяний, А.В. Профілактична функція міліції як органу дізнання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. В. Форостяний. – К., 2010. – 215 с.
16. Наказ МВС України від 25.06.2001 р. № 507 «Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попере-дження злочинів» [Текст] / Міністерство внутрішніх справ України. – К., 2001. – 14 с.
17. Шакун В. І. Влада і злочинність / В. І. Шакун. – К. : «Пам’ять століть», 1997. – 226 с.
Опубликовано 28 января 2012 года
Новые статьи на library.by:
ТЕОРИЯ ПРАВА:
Комментируем публикацию: Фактори, які негативно впливають на діяльність оперативних підрозділів ОВС України щодо профілактики та попередження злочинів
подняться наверх ↑
ССЫЛКИ ДЛЯ СПИСКА ЛИТЕРАТУРЫ
По стандарту ВАК Республики Беларусь
Стандарт используется в белорусских учебных заведениях различного типа.
По ГОСТу Российской Федерации
Для образовательных и научно-исследовательских учреждений РФ
Прямой URL на данную страницу для блога или сайта
Предполагаемый источник
Полностью готовые для научного цитирования ссылки. Вставьте их в статью, исследование, реферат, курсой или дипломный проект, чтобы сослаться на данную публикацию №1327758286 в базе LIBRARY.BY.
подняться наверх ↑
ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!
подняться наверх ↑
ОБРАТНО В РУБРИКУ?
Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.
Добавить статью
Обнародовать свои произведения
Редактировать работы
Для действующих авторов
Зарегистрироваться
Доступ к модулю публикаций