ИСТОРИЯ (последнее)
Розгляд справи Віри Засулич у суді присяжних
Актуальные публикации по вопросам истории и смежных наук.
Розгляд справи Віри Засулич у суді присяжних
Суд за участю присяжних засідателів найбільш прогресивне явище як для суду так і для громадськості, був введений до юридичної практики в Російській імперії на підставі Судових установ 1864 року.
Питання діяльності цього інституту приводила суспільство до найбільших дискусій щодо реформування суду. Він вважався кращою формою суду, оскільки забезпечував залучення до відправлення правосуддя представників народу. М. П. Чубинський у працях писав, що суд присяжних сприяв не тільки популярності суду, але й правовому вихованні суспільства, після чого останнє навчилося розуміти, що в особі своїх представників присяжних воно було покликане до важливої справи, яке потребувало напруження совісті та розуміння [1].
Але з початком реакції та контрреформ суд присяжних засідателів зазнав найбільшого утиску зі сторони влади.
У 70-ті рр. ХІХ ст. влада починає згортати судову реформу 1864 року, і не останню роль у цій справі відіграли політичні процеси та зріст революційного руху в середині країни.
Одним з найрезонансніших був судовий процес над Вірою Засулич – 1878 року.який і вирішив долю суду присяжних засідателів.
Замах на життя петербурзького міського начальника Ф. Ф. Трєпова, що було скоєно 24 січня 1878 року Вірою Засулич, не було кваліфіковано не як політичний, а як карний злочин. Розгляд кримінальних справ за участю суду присяжних допускався тільки в окружних судах. Відповідно до ст. 201 Статуту кримінального судочинства до таких справ належали справи "про злочини або провину, за яку в законі покладені покарання, сполучені з позбавленням або обмеженням прав стану" [2]. Справу Засулич було передано на розгляд до Петербурзького судового округу де головував А .Ф. Коні, а справу у суді повинні були розглядати із судом присяжних засидктелів і присяжного повіреного (адвоката).
Суд за участю присяжних засідателів складався з двох колегій - коронною, яка складався з трьох суддів-професіоналів, а також колегії присяжних засідателів («лава присяжних») з 12 чоловік [3]. Останніми могли стати російські піддані, які відповідали встановленим законом вимогам (вік, стан здоров'я, знання російської мови, володіння земельним наділом розміром не менше ста десятини або нерухомістю певної вартості і так далі)[4]. Комісії, що спеціально утворилися, завчасно складали списки всіх, хто в даній місцевості міг бути викликаний до суду як присяжних. Головуючий суддя і священик, що запрошувався для цього, приводили їх до присяги (звідси їх найменування). Давши присягу, вони починали брати участь в розгляді справи.
Основною функцією присяжних того часу було ухвалення рішення з питання про те, винен або невинен підсудний в скоєнні злочину, в якому його звинувачували. У разі визнання підсудного винним вони могли висловити свою думку щодо того, заслуговує або не заслуговує він поблажливості при визначенні міри покарання. Іншими словами, судді-професіонали і засідателі присяг ухвалювали свої рішення роздільно.
Треба зазначити, що справа одразу носила політичний характер у тому плані, що міністерство юстиції на чолі з Палєном навмисно приховувало діяльність Віри Засулич в одеських та петербурзьких революційних гуртках, і той факт, що вбивство було вже давно сплановане і саме Віра Засулич була обрана виконавцем [5]. Міністерство юстиції хотіло використати справу Засулич, щоб наочно продемонструвати владі (Сенату), що суд присяжних є помічником влади у боротьби з наростаючим революційним рухом [].
Під час судового засідання, прокурор судової палати Лопухін приховав від слідчих зв’язок підсудної з одеськими революційними гуртками та її революційну діяльність протягом останніх 10 років.
Але на суді набув великого розголосу знущання та дії Трєпова по відношенню до підсудних. Не останню роль у викриванні влади у злочинах була і адвоката Віри Засулияч – присяжного повіреного П. А. Олександрова, в своїх яскравих промовах він, як пише Б. Б. Глінский не захищав Засулич, а звинувачував всю владу, використовуючи всі можливі прийоми для обурення слухачів проти дій влади та підтримки підсудної [7].
На останньому засіданні,, що відбулося 31 березня 1878 року, Олександров промовив таку яскраву промову, що суд та слухачі аплодували йому. І під цим емоціональним впливом і слабкої підготовки прокурора суд присяжних виніс виправдувальний вирок і головуючий судової палати А .Ф. Коні оголосив його підсудній. А. Ф. Коні зазначив, що виправдувальний вирок був закономірним, бо «громадська думка відмовилась підтримувати уряд у його боротьбі з антигромадськими діями…Суспільство потребувало законності … дій органів уряду». [8]
Одразу після цієї справи противники суду присяжних і інституту адвокатів висловили сумнів потреби у суді присяжних і почали гостро його критикувати. Супротивники суду присяжних свої заперечення мотивували там, що «народ наш недостатньо ще розвинений для того, що б входити в міркування, що вимагає і тонкого аналізу, і логічних висновків» [9]. Серед останніх були не тільки консерватори і реакціонери К. П. Победоносцев, Б. В. Чичеріна, М.Н Катков але і такі визнані всіма видатні мислителі, як Ф.М. Достоєвський і Л.Н. Толстой.
Відразу після процесу стало відомо, що в міністерство юстиції під керівництвом Манасєїна почалась підготовка проекту законодавчих актів, головним завданням яких було зменшення обсягу повноважень суду присяжних засідателів та інструкцій для судових повірених [10].
Виправдання Віри Засулич судом присяжних засідателів почало ідеологічну та законодавчу підготовку судової контр реформи. Ця справи, що вказала на незалежність суду присяжних від влади, призвела до утиску нових інститутів суду з а Судовими установами 20 листопада 1864 дала владі той самий привід, без якого вона не могла ліквідувати демократичні та прогресивні надбання судової реформи.
Список літератури:
1. История России в ХIХ веке в 4-х. т. Т. 3. – СПб.: Издательство Товарищества Бр. А. И. Грансу и К. Репринт. – С. 260
2. Устав уголовного судопроизводства.//Судебные уставы 20 ноября 1864 года с изложением рассуждений на коих они основаны, изданные Государственной канцелярией, чч. I, II, III, IV. – СПб., 1867. – С.27
3. История государства и права СССР. / Под ред. С. С. Юшкова, в 2-х ч. Ч. 1. – М.: Гос. издательство юрид. литературы, 1961. – С.552
4. Учреждение судебнын установлений. Судеьные уставы. 20 ноября 1864 года. –СПб. – С. 81 - 82
5. Кони А. Ф. Воспоминания о деле Веры Засулич. – В кн.: Избранные произведения. – М., 1959. – С. 535
6. Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969. – С. 259.
7. Глинский Б. Б. Революционный период русской истории. В 2-х ч. Ч.1. – СПб., 1913. – С. 227
8. Кони А. Ф. Указ. соч. – С. 540
9. Виленский Б. В Указ. соч. – С .169
10. Кони А. Ф. Указ. соч. – С. 588.
Суд за участю присяжних засідателів найбільш прогресивне явище як для суду так і для громадськості, був введений до юридичної практики в Російській імперії на підставі Судових установ 1864 року.
Питання діяльності цього інституту приводила суспільство до найбільших дискусій щодо реформування суду. Він вважався кращою формою суду, оскільки забезпечував залучення до відправлення правосуддя представників народу. М. П. Чубинський у працях писав, що суд присяжних сприяв не тільки популярності суду, але й правовому вихованні суспільства, після чого останнє навчилося розуміти, що в особі своїх представників присяжних воно було покликане до важливої справи, яке потребувало напруження совісті та розуміння [1].
Але з початком реакції та контрреформ суд присяжних засідателів зазнав найбільшого утиску зі сторони влади.
У 70-ті рр. ХІХ ст. влада починає згортати судову реформу 1864 року, і не останню роль у цій справі відіграли політичні процеси та зріст революційного руху в середині країни.
Одним з найрезонансніших був судовий процес над Вірою Засулич – 1878 року.який і вирішив долю суду присяжних засідателів.
Замах на життя петербурзького міського начальника Ф. Ф. Трєпова, що було скоєно 24 січня 1878 року Вірою Засулич, не було кваліфіковано не як політичний, а як карний злочин. Розгляд кримінальних справ за участю суду присяжних допускався тільки в окружних судах. Відповідно до ст. 201 Статуту кримінального судочинства до таких справ належали справи "про злочини або провину, за яку в законі покладені покарання, сполучені з позбавленням або обмеженням прав стану" [2]. Справу Засулич було передано на розгляд до Петербурзького судового округу де головував А .Ф. Коні, а справу у суді повинні були розглядати із судом присяжних засидктелів і присяжного повіреного (адвоката).
Суд за участю присяжних засідателів складався з двох колегій - коронною, яка складався з трьох суддів-професіоналів, а також колегії присяжних засідателів («лава присяжних») з 12 чоловік [3]. Останніми могли стати російські піддані, які відповідали встановленим законом вимогам (вік, стан здоров'я, знання російської мови, володіння земельним наділом розміром не менше ста десятини або нерухомістю певної вартості і так далі)[4]. Комісії, що спеціально утворилися, завчасно складали списки всіх, хто в даній місцевості міг бути викликаний до суду як присяжних. Головуючий суддя і священик, що запрошувався для цього, приводили їх до присяги (звідси їх найменування). Давши присягу, вони починали брати участь в розгляді справи.
Основною функцією присяжних того часу було ухвалення рішення з питання про те, винен або невинен підсудний в скоєнні злочину, в якому його звинувачували. У разі визнання підсудного винним вони могли висловити свою думку щодо того, заслуговує або не заслуговує він поблажливості при визначенні міри покарання. Іншими словами, судді-професіонали і засідателі присяг ухвалювали свої рішення роздільно.
Треба зазначити, що справа одразу носила політичний характер у тому плані, що міністерство юстиції на чолі з Палєном навмисно приховувало діяльність Віри Засулич в одеських та петербурзьких революційних гуртках, і той факт, що вбивство було вже давно сплановане і саме Віра Засулич була обрана виконавцем [5]. Міністерство юстиції хотіло використати справу Засулич, щоб наочно продемонструвати владі (Сенату), що суд присяжних є помічником влади у боротьби з наростаючим революційним рухом [].
Під час судового засідання, прокурор судової палати Лопухін приховав від слідчих зв’язок підсудної з одеськими революційними гуртками та її революційну діяльність протягом останніх 10 років.
Але на суді набув великого розголосу знущання та дії Трєпова по відношенню до підсудних. Не останню роль у викриванні влади у злочинах була і адвоката Віри Засулияч – присяжного повіреного П. А. Олександрова, в своїх яскравих промовах він, як пише Б. Б. Глінский не захищав Засулич, а звинувачував всю владу, використовуючи всі можливі прийоми для обурення слухачів проти дій влади та підтримки підсудної [7].
На останньому засіданні,, що відбулося 31 березня 1878 року, Олександров промовив таку яскраву промову, що суд та слухачі аплодували йому. І під цим емоціональним впливом і слабкої підготовки прокурора суд присяжних виніс виправдувальний вирок і головуючий судової палати А .Ф. Коні оголосив його підсудній. А. Ф. Коні зазначив, що виправдувальний вирок був закономірним, бо «громадська думка відмовилась підтримувати уряд у його боротьбі з антигромадськими діями…Суспільство потребувало законності … дій органів уряду». [8]
Одразу після цієї справи противники суду присяжних і інституту адвокатів висловили сумнів потреби у суді присяжних і почали гостро його критикувати. Супротивники суду присяжних свої заперечення мотивували там, що «народ наш недостатньо ще розвинений для того, що б входити в міркування, що вимагає і тонкого аналізу, і логічних висновків» [9]. Серед останніх були не тільки консерватори і реакціонери К. П. Победоносцев, Б. В. Чичеріна, М.Н Катков але і такі визнані всіма видатні мислителі, як Ф.М. Достоєвський і Л.Н. Толстой.
Відразу після процесу стало відомо, що в міністерство юстиції під керівництвом Манасєїна почалась підготовка проекту законодавчих актів, головним завданням яких було зменшення обсягу повноважень суду присяжних засідателів та інструкцій для судових повірених [10].
Виправдання Віри Засулич судом присяжних засідателів почало ідеологічну та законодавчу підготовку судової контр реформи. Ця справи, що вказала на незалежність суду присяжних від влади, призвела до утиску нових інститутів суду з а Судовими установами 20 листопада 1864 дала владі той самий привід, без якого вона не могла ліквідувати демократичні та прогресивні надбання судової реформи.
Список літератури:
1. История России в ХIХ веке в 4-х. т. Т. 3. – СПб.: Издательство Товарищества Бр. А. И. Грансу и К. Репринт. – С. 260
2. Устав уголовного судопроизводства.//Судебные уставы 20 ноября 1864 года с изложением рассуждений на коих они основаны, изданные Государственной канцелярией, чч. I, II, III, IV. – СПб., 1867. – С.27
3. История государства и права СССР. / Под ред. С. С. Юшкова, в 2-х ч. Ч. 1. – М.: Гос. издательство юрид. литературы, 1961. – С.552
4. Учреждение судебнын установлений. Судеьные уставы. 20 ноября 1864 года. –СПб. – С. 81 - 82
5. Кони А. Ф. Воспоминания о деле Веры Засулич. – В кн.: Избранные произведения. – М., 1959. – С. 535
6. Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969. – С. 259.
7. Глинский Б. Б. Революционный период русской истории. В 2-х ч. Ч.1. – СПб., 1913. – С. 227
8. Кони А. Ф. Указ. соч. – С. 540
9. Виленский Б. В Указ. соч. – С .169
10. Кони А. Ф. Указ. соч. – С. 588.
Опубликовано 07 марта 2010 года
Новые статьи на library.by:
ИСТОРИЯ:
Комментируем публикацию: Розгляд справи Віри Засулич у суді присяжних
подняться наверх ↑
ССЫЛКИ ДЛЯ СПИСКА ЛИТЕРАТУРЫ
По стандарту ВАК Республики Беларусь
Стандарт используется в белорусских учебных заведениях различного типа.
По ГОСТу Российской Федерации
Для образовательных и научно-исследовательских учреждений РФ
Прямой URL на данную страницу для блога или сайта
Предполагаемый источник
Полностью готовые для научного цитирования ссылки. Вставьте их в статью, исследование, реферат, курсой или дипломный проект, чтобы сослаться на данную публикацию №1267969120 в базе LIBRARY.BY.
подняться наверх ↑
ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!
подняться наверх ↑
ОБРАТНО В РУБРИКУ?
Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.
Добавить статью
Обнародовать свои произведения
Редактировать работы
Для действующих авторов
Зарегистрироваться
Доступ к модулю публикаций