БЕЛАРУСЬ (последнее)
ЧИТАЦЬКІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ НА ПОЧАТКУ XVI ст. ТА РЕЦЕПЦІЯ ПРОЧИТАНОГО (НА МАТЕРІАЛІ ВІДЕНСЬКОГО СПИСКУ ХРОНОГРАФА 1262 р.)
Актуальные публикации по истории и культуре Беларуси.
Стаття присвячена дослідженню читацьких зацікавлень у Великому князівстві Литовському початку XVI ст. Розглядаються не тільки певні інтереси читачів рукопису Віленського списку Хронографа 1262 р., але й сприйняття прочитаного та моделювання на цьому матеріалі власного історичного наративу.
Тема читання як процесу, читацьких зацікавлень та сприйняття прочитаного отримує все більше визнання у студіюваннях інтелектуальної історії середньовіччя та раннього нового часу. До списку книг, який можна знайти на спеціальній, постійно оновлюваній, інтернет-сторінці Відкритого університету (Великобританія) "The Reading Experience Database 1450 - 1945. Selected publications on reading: history, practice and theory"1, слід додати кілька праць, котрі допоможуть розкрити проблему співвідношення читача та книги. Наприклад, студію Дж. Даґене про етику читання у культурі рукописної книги на матеріалі рукописів "Libro de buen amor"2, працю, присвячену читанню в добу середньовіччя "Роману про троянду"3, або дослідження В. Шерманом системи приміток у ренесансній Англії4.
"Діалог" читача й книги - одна з найбільш цікавих тем для дослідника культури. Безсумнівно, кожному читачеві відомо, що процес читання - це, перш за все, співучасть у тексті. Інколи вона ніяк не виражається зовні - тоді ми нічого не можемо сказати про читача. Однак залежно від того, наскільки текст зачіпає читача, співучасть може виявлятися як у використанні текстів у власній творчості (рецепція), так і у прямому "діалозі" з текстом, яким
Кириченко Катерина Віталіївна - молодший науковий співробітник сектору досліджень з історії Київської Русі Інституту історії України НАНУ.
E-mail: kvk@bigmir.net
1 [Електронний ресурс] http://www.open.ac.uk/Arts/RED/publications.htm
2 Dagenais J. Ethics of Reading in Manuscript Culture: Glossing the Libro de buen amor. - Princeton, 1994.
3 Huot S. The Romance of the Rose and its medieval readers: interpretation, reception, manuscript transmission. - Cambridge, 1993.
4 Sherman W.H. Used Books. Marking Readers in Renaissance England. - Pennsylvania, 2007.
стр. 4
можна назвати читацькі примітки (ґлоси, підкреслення, манікули5 тощо) і коментарі до написаного. Примітки та коментарі, звісно, також можуть бути і "діалогом" із наступним читачем (особливо це стосується саме рукописної книги, яка не мала географічних, іменних та предметних покажчиків, і найчастіше за все перебувала у "співвласності"). Однак навіть у такому випадку звертання одного читача до іншого, використовуючи примітки до тексту, говорить про цікавість теми, звернення уваги на певні моменти, які близькі коментаторові.
Процес дослідження читацького інтересу до певної книги може йти кількома шляхами. Перший - це вивчення відображення досліджуваного тексту в інших пам'ятках; другий (умовно кажучи - зовнішній) представляє собою кодикологічне та палеографічне дослідження книги, її долі6. Ідеальним варіантом можна вважати можливість об'єднання цих двох шляхів.
У випадку рукописної книги доцільно згадати про ще одного читача, якого друкована не мала. Ідеться про переписувача - якщо, звісно, це список, а не абсолютно новий твір. Нерідко переписувачі занадто вільно поводилися з текстом, вносячи свої правки й роблячи коментарі по ходу роботи. Зрозуміло, що вже сам акт переписування певного твору може говорити про його актуалізацію у конкретний період.
Було б перебільшенням стверджувати, що в дослідженні проблеми читацьких інтересів у Великому князівстві Литовському наявні істотні прогалини. Безумовно, кожен дослідник історії культури цієї середньовічної держави у тій чи іншій мірі торкається вказаної теми7. Є й чимало праць, де використовуються маргіналії рукописів8. Книжковій культурі присвячено навіть спеціальний часопис, що його видає Вільнюський університет - "Knygotyra". Останнім часом саме на його шпальтах з'являються нові статті з тематики сприйняття книжок у ВКЛ9.
5 Манікула (лат. manicula - маленька рука) - термін, яким позначають намальовану на берегах навпроти певного місця у тексті руку з "указуючим перстом". Про історію цього значка у західноєвропейській рукописній традиції див.: Sherman W.H. Toward a History of the Manicule. Posted online: March 2005 [Електронний ресурс] http://www.livesandletters.ac.uk/
6 Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі у X-XVIII стагоддзях. - Мінск, 1993. - С. 198 - 200; Potkowski E. Ksiazka retopismienna w kulturze Polski. - Warszawa, 1984. - S. 12 - 16; Апанович Е. М. Исторические записки // История СССР. - 1979. - N 2. - С. 151 - 161; Topolska M.B. Czytelnik і ksiazka w Wielkim Ksiestwie Litewskim w dobie Renesansu і Baroku. - Wroclaw, 1984.
7 Gudmantas К Alberto Gostauto biblioteka ir Lietuvos metrasciai // Knygotyra. - 2003. - T. 41. - P. 1 - 16; Idem. Apie kai kurias 1510 m. Aleksandrijos ir legendines Lietuvos metrasciu dalies sasajas // Archivum Lithuanicum. - 2003. - N 5. - P. 207 - 226; Idem. Vilnius ir Krokuva. Keletas XVI amziaus pirmosios puses Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes literaturinio gyvenimo strichu// Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha. Staripsniu rinkinys. - Vilnius, 2005. - P. 284 - 300; Jablonskis K. 1510 m. Albrechto Gostauto biblioteka // Mokslines bibliotekos Metrastis. 1958 - 1959. - Vilnius, 1961. - P. 21 - 25; Kuolys D. Asmuo, tauta, valstybe Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes istorineje literaturoje. Renesansas. Barokas. - Vilnius, 1992; Морозова Н., Темчин С. Об изучении церковнославянской письменности Великого княжества Литовского // Krakowsko-Wilenskie Studia slawistyczne. - 1997. - N 2. - С. 7 - 39; Topolska M.B. Czytelnik і ksiazka w Wielkim Ksiestwie Litewskim... - S. 277; Idem. Spoleczenstwo і kultura w Wielkim Ksiestwie Litewskim od XV do XVIII wieku. - Poznan; Zielona Gora, 2002.
8 Див., напр.: Анисимова Т. В. Супрасльский список Хроники Георгия Амартола // Лингвистическое источниковедение и история русского языка. - Москва, 2003. - С. 192 - 227; Алексеев А. А., Лихачёва О. П. Супрасльский сборник 1507 г. // Материалы и сообщения по фондам отдела рукописной и редкой книги БАН СССР. - Ленинград, 1978. - С. 54 - 88.
9 Ciceniene R. Rankrastine knyga Lietuvos Didziojoje Kunigaikstysteje XIV a. pradzioje - XVI a viduryje: sklaidos ir funkcionavimo salygos // Knygotyra. - 2009. - T. 53. - P. 7 - 37; Gudmantas K. Alberto Gostauto biblioteka... - P. 1 - 16.
стр. 5
Рукопис, про який ітиметься, дає змогу дослідити всі елементи книжкової історії. Отже, сама по собі пам'ятка, що її ми називаємо Хронографом 1262 р.10, актуалізується наприкінці XV ст. саме у Великому князівстві Литовському, звідки й походять існуючі списки (за винятком пізніх Забєлінських уривків XVII ст.). Це й не дивно, адже у період, коли створювалися власні історичні твори (т.зв. літописи Великого князівства Литовського) та власна версія "римської леґенди" походження литовців, текст, який містив виклад усесвітньої історії11 та одну із ранніх згадок про литовське язичництво12, просто був "приречений" актуалізуватися. Таким чином, можна було б передбачати рецепцію прочитаного в оригінальних творах, що походять з території ВКЛ.
Віденський список Хронографа 1262 P. , який нині зберігається у Бібліотеці Академії наук Литви13, переписаний акуратним півуставом у першій третині XVI ст.14 Текст супроводжують розлогі коментарі та примітки. Саме вони й видають неабияку цікавість до змісту пам'ятки, починаючи інтересом переписувача і закінчуючи численними польськомовними маргіналіями ймовірно XVIII ст. За попередніми підрахунками (було враховано всі примітки, позначки на берегах і деякі виправлення, крім маргіналій XVIII ст.), у рукопису зустрічається близько 450 знаків "діалогу" читачів із твором. Крім того, є 330 манікул (на 736 арк. 15), розміщених на берегах (у т.ч. одна - навіть у середині тексту). Присутність манікул - це не виняткова особливість саме Віленського списку. Подібні знаки зустрічаються в інших рукописах. Наприклад, у 3-й Книзі посольств Коронної метрики їх 7 (на 151 арк. )16, у супрасльських списку "Хроніки" Георгія Амартола -12 (на 248 арк. )17, збірці біблейських книг Матвія Десятого - 9 (на 545 арк. )18. Проте, унікальність Віленського списку Хронографа 1262 р. полягає в їх кількості. Причому функційне призначення цих значків тут таке ж, як і у західноєвропейських рукописах, починаючи з XII ст. - позначення важливих для читача моментів19. Про це свідчать і прямі вказівки, уміщені в рукописі. Наприклад, маргіналії починаються словами: "Там гдє указуєть
10 У літературі Хронограф 1262 р. також відомий як "Іудейський хронограф" (див.: Истрин В. М. Александрия русских хронографов. Исследование и текст. - Москва, 1893. - С. 348, 353).
11 Творогов О. В. Древнерусские хронографи. - Ленинград, 1975 - С. 16 - 18; Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Вып. 1. - С. 475 - 477; Истрин В. М. Александрия русских хронографов... - С. 347 - 349.
12 Остання праця: Lemeskin I. Sovijaus sakme ir 1262 m. chronografas. - Vilnius, 2009. - 332 P. (тут же й бібліографія питання).
13 Chronografas is Supraslio vienuolyno. XVI a. 20 m. // Lietuvos Mokslu Akademijos biblioteka. - Rankrasciu skyrius. - F. 19 (Slavu knygos). - R. 109. - 1 - 3 tomai. - 736 1.
14 Морозова Н., Темчин С. Древнейшие рукописи Супрасльского Благовещенского монастиря (1500 - 1532 гг.) // Z dziejow monasteru supraskiego: Materialy miedzynarodowej konferencji naukowej "Supraski monaster Zwiastowania Przenajswietszej Bogarodzicy і jego historyczna rola w rozwoju spolecznosci lokalnej і dziejach panstwa" (Suprasl - Bialystok, 10 - 11 czerwca 2005 r.). - Bialystok, 2005. - S. 120, 131 - 132.
15 У розділеному на три томи Хронографі манікули розподіляються так: 1 т. - 181 (у т.ч. одна затерта й чотири кіноварні); 2 т. - 42; 3 т. - 107 (у т.ч. одна кіноварна).
16 Archiwum Glowne Akt Dawnych. Metryka Koronna. Ksiegi poselstw (Libri Legationum). - N 3.
17 Анисимова Т. В. Супрасльский список Хроники Георгия Амартола. - С. 192 - 227.
18 Алексеев А. А., Лихачева О. П. Супрасльский сборник 1507 г. - С. 54 - 88; Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі... - С. 72 - 74, 175, 209.
19 Sherman W.H. Toward a History of the Manicule; Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі... - С. 208 - 209.
стр. 6
рука в солнцю знамєния" (арк. 6), "Смотри где указуєть рука, о мсєци знаменья" (арк. 6 зв.), "То первыи городъ по потопе гдє рука указуєть" (арк. 26) і т.д. (тут і далі підкреслення - К. К.) Відмінність віденських манікул від західноєвропейських полягає лише у тому, що вони ще мають додаткове маркування в тексті.
Судячи з приміток у творі, а також за типами манікул, читачів рукопису в XVI ст. було декілька. Встановити точне їх число досить проблематично, оскільки хтось із них залишив лише пару нотаток. По суті, активних читачів було всього двоє (у тому числі й один із переписувачів, про що говорить, зокрема, наявність кіноварних манікул). Причому іноді другий читач коментував примітки першого. Промовистими прикладами можуть служити вже наведені маргіналії зі словами, що зроблені другим читачем "руки" вказують на певні місця у тексті. Оскільки, наприклад, першого читача також зацікавили слова про те, що "будет загорєвся н()бо. мятєжь бо назнамєнующь" (арк. 6), і він намалював "руку" до цих слів, а от другий цю позначку ніяк не прокоментував.
Інтереси читачів, як можна судити з їхніх нотаток, були дуже різноманітними. Окрім наведених приміток про знамення (які цікавили їх обох), також увагу привертали звістки про "першості": створення першої людини (арк. 10 зв.), перший гріх (арк. 12), першу зірку (арк. 17), перше місто (арк. 26). Першого читача також цікавило питання божественного благословення й прокляття. Починаючи від арк. 10 через весь рукопис ідуть манікули, що вказують на місця, де згадується благословення (напр., арк. 184, 195 зв. тощо). Безсумнівний інтерес викликала тема людської природи (арк. 10, 14 зв.) та людських відносин: сусідських (арк. 196), сімейних (арк. 10, 139), ставлення до жінки (арк. 12, 532) і навіть гомосексуалізм (арк. 546). Також першим читачем у тексті досить послідовно простежено теми християнства й церкви - від позначок до місць у тексті зі згадуванням Христа (арк. 10, 532) до відомої вставки про "негідне святительство" (арк. 632). Натомість другого читача цікавили цілком світські проблеми. Наприклад, влада й територія, про що свідчить зафіксований на берегах навпроти слів про поділ Іудейського царства на п'ять властей (арк. 516) емоційний вигук: "Смотрими безумных люди чму ся радуюти". Також він проявляв пильну увагу до титулатури, згаданої в тексті (іноді "виправленої" за реаліями XVI ст.: "игемон"="гетьман"). Другому читачеві була близька й військова тематика (арк. 623, 631 зв.).
Загалом "діалог" читача з текстом Хронографа 1262 р. - надзвичайно цікава тема для подальших студіювань, у результаті яких цілком можна вирахувати, ким були перший і другий читачі рукопису. Судячи з того, що подібні позначки та коментування зустрічаються у трьох, відомих авторові цієї статті, рукописах, що походять із Супрасльського монастиря та відносяться до початку XVI ст., логічно припустити, що читач мав стосунок до цієї обителі. Був він монахом чи переписувачем-мирянином (як Матвій Десятий), очевидно, можна буде сказати тільки після комплексного аналізу всіх позначок на вказаних вище рукописах. Манера читання першого і другого читачів дуже різнилася, адже перший тяжів до манікул, а другий - до
стр. 7
власних коментарів. Оскільки в тексті, який можна назвати рецепцією (легендарна частина літописів ВКЛ) прочитаного у Хронографі, немає прямих текстуальних запозичень, то можна говорити про те, що сприйняття написаного (виражене у позначках на берегах) було емоційним, а не "науковим". Безумовно, для встановлення більш детального і точного співвідношення між досліджуваним рукописом і складанням леґендарної частини літописів ВКЛ (тобто, її рецепцією) необхідне всебічне дослідження рукописної традиції Хронографа 1262 р.
Подібне дослідження тим більш важливе, що другий читач неабияк цікавився ще однією темою, найбільше відображеною в "Історії іудейської війни" Иосифа Флавія, яка також входить до складу Хронографа 1262 р. А саме римським панування над іншими народами (див., наприклад, арк. 596 зв., де на берегах приписано: "Толико римляном" до слів "[македоны] єдиномоу кланяются игмону +"). Інтерес до цієї теми, кілька текстуальних запозичень із близьких до зазначених другим читачем фрагментів (арк. 418 зв., 599 та ін.), а також запозичення імені Полемон (див. нижче) говорить про те, що саме досліджуваний рукопис (а не його протограф) послужив "матеріалом" для укладачів легендарної частини літописів ВКЛ. Іншими словами, ми маємо справу з унікальним випадком відображення "діалогу" читач - текст в іншому творі. Тобто, рецепцією пам'ятки.
* * *
Як уже зазначалося, судячи із приписок та коментарів, Хронограф 1262 р. вплинув на розвиток місцевої версії походження литовців від римлян. Римська легенда на момент складання 2-го зводу літописів ВКЛ уже мала певну історію існування20. "Батьком" її в історіографії вважається Ян Длуґош, який наприкінці XV ст. у 10-й книзі своєї "Історії Польщі" сформулював основні положення21. Зокрема, він уважав, "що під час громадянських війн, які спалахнули спочатку між Марієм та Суллою, а потім між Юлієм Цезарем і великим Помпеєм та їх наступниками, вони (майбутні литовці - К. К.) залишили давні місця свого мешкання та батьківську землю через впевненість, що вся Італія загине у взаємному знищенні. Разом із жінками, худобою та домочадцями литовці прийшли на широкі й порожні,
20 Zachara-Wawrzynczyk M. Geneza legendy о rzymskim pochodzeniu Litwinow // Zeszyty Historyczne Uniwersytetu Warszawskiego. - 1963. - N 3. - S. 5 - 35; Kulicka E. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow і jej stosunek do mitu sarmackiego // Przeglad Historyczny. -1980. - T. 71. - Zesz. 1. - S. 1 - 21; Suchocki J. Geneza litewskiej legendy etnogenetycznej. Aspekty polityczne і narodowe // Zapiski Historyczne. - 1987. - T. LII. - Zesz. 1. - S. 27 - 65; Jucas M. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow // Przeglad Wschodni. - 1997. - T. IV. - Zesz. 2 (14). - S. 289 - 297; Narbutas S. Lietuviu kilmes is romenu legenda kulturines integracijos sviesoje // Senoji Lietuvos literatura. 17 knyga: Literaturos istorija ir jos kurejai. - Vilnius, 2004. - P. 286 - 315.
21 Ioannis Dlugossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. Quorum sex posteriores nondum editi, nunc simul cum prioribus ex mscipto rarissimo in lucem prodeunt ex bibliotheca et cum praefatione Henrici L.B. Ab Huyssen russorum caesari a consiliisinimis, bellicis et iustitiae & с praemittitur praeter vitam autoris et doctorum de eo testimonia Samuelis Ioachimi Hoppii, schediasma de scriptoribus historiae polonicae, plurimus annotationibus augtum Gabrielis Groddeckii P.P. ac bibliothecarii Gedanensis accedunt utrobique indices locupletissimi. - Lipsiae, 1711. - P. 113 - 117.
стр. 8
доступні одним звірям, простори, що називаються у тих, хто пише "пущі", які майже постійно підвладні тріскучим морозам, у північну країну, яку вони, за батьківським і давнім іменем [Італія] назвали Літалією (тепер вона, унаслідок певної зміни, називається поляками і руськими Литвою), племені ж вони дали ім'я літалів, додавши на початку одну тільки букву "л", яку ще й нині додають італійці у своїй народній мові"22. Для аргументування власних тверджень польський історик удається до латино-литовських лінґвістичних викладок, а також порівнянь звичаїв давніх римлян і литовців-язичників.
Я. Длуґош був першим історіографом, який зафіксував теорію про римське походження литовців. Але він жодним словом не згадав про джерела, з яких почерпнув свої відомості. Відтак існує дві версії виникнення длугошевих думок. Перша, найбільш поширена в історіографії, уважає його "транслятором" або "редактором"23. Згідно з нею, Я. Длуґош почув гіпотезу походження литовців від студентів із Великого князівства Литовського, які навчалися наприкінці XV ст. у Краківському університеті. Обробивши її літературно, він і виклав її у своїй праці. Причиною ж виникнення такої теорії серед литовської шляхти вважається напруження у литовсько-польських стосунках наприкінці XV ст.24 Інша версія походження "римської теорії" у Я. Длуґоша більш переконлива, оскільки до її аргументації залучене коло читання історика, а також враховано загальноєвропейські тенденції гуманістичної історіографії, які у той час поширилися і в Польщі. Так, реальними авторами "римської леґенди" А. Бочковська називає представників краківської професури, що зналися на творах римських істориків та вільно володіли латиною. Саме в такому середовищі провести паралелі між литовським і римським язичництвом, литовською та латинською мовами було досить нескладно. Така теорія, згідно з А. Бочковською, була "своєрідним антидотом" проти загрозливої антигеллонської та антилитовської пропаганди, що її вели німецькі хрестоносці при європейських дворах25. Відтак, автором "римської теорії" походження литовців був сам краківський канонік та історик Ян Длуґош, який для наведеного вище фрагменту запозичив уривок із праці Леонарда Бруні "Історія флорентійського народу" ("Historiarum Florentini Populi")26.
Переконливості останній гіпотезі надає й наукова суперечка, що точилася у краківському інтелектуальному колі. Її відгомін зустрічаємо у Філіпа Буонакорсі Каллімаха, який у праці "Життя та звички кардинала Збіґнева" ("Vita et mores Sbignei cardinalis", 1480-ті рр. ) на противагу римському пропонував теорію кельтського походження литовців27. Із весни 1472 р.
22 Ioarmis Dlugossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. - P. 322.
23 Kulicka E. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow... - S. 6 - 7.
24 Ibid.
25 Boczkowska A. Jan Dlugosz a legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow // Rocznnik Muzeum Narodowego w Warszawie. - XXXVI. - Warszawa, 1992. - S. 309; Idem. Herkules і Dawid z rodu Jagiellonow. - Warszawa, 1993. - S. 108.
26 Boczkowska A. Jan Dlugosz a legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow. - S. 316.
27 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. - Warszawa, 1962. - P. 38. Про теорію Ф. Каллімаха див.: Tumelis J. Pilypo Kalimacho zinios apie lietuviu kilme // Lietuvos istorijos metrastis. 1985 metai. - Vilnius, 1986. - P. 94 - 100.
стр. 9
Ф. Каллімах був записаний до Краківської академії, і з цього часу ввійшов до кола місцевої професури, до якої належав і Я. Длуґош28.
Отже, можна вважати, що із "римською теорією походження" литовські інтелектуали познайомилися у Краківському університеті. Однак, попри те, що гіпотеза Я. Длуґоша була популяризована Мацеєм Меховським (уперше длуґошева "Історія Польщі" вийшла друком 1615р.) у 1518 (у своїй "Хроніці Польщі") та 1521 р. (у "Трактаті про дві Сарматії"), укладачі легендарної частини літописів ВКЛ майже не послуговувалися працями попередників, створивши цілком окрему традицію. І в першу чергу, як видається, через ті джерела, що їх мали під руками, і які послужили матеріалом для написання власної ранньої історії. Однак немає жодних сумнівів, що укладачі були знайомі із західною версією "римської леґенди", хоча б тому, що й у легендарній частині використовується мовна аргументація походження: "А в тот час, где Кернус пановал на Завелеискои сторон, люди тыи его, што за Велею посели, игрывали на трубах дубасных, и прозвал тот Кернус берег по вълоску, гд ся люди его множать, литус, а труба, што на них играють, - туба. И дал имя тым людем своим по-латине, зложивши берег - Литус а труба - Туба, и дал им имя Литустуба. То пак простые люди не вмли звати по-латине и почали звати Литва"29. За версією М. Меховського: "Деякі необізнані в історії люди намислили виводити назву Литви від lituo, тобто рога чи мисливської сурми, бо, нібито, у тій області багато полюють, але це скоріше створює зовнішнє враження, ніж говорить про історичне походження"30.
Повертаючись до предмета нашого розгляду, додамо, що "римська ідея", яку ми спостерігаємо у легендарній частині літописів ВКЛ, дуже цікавила і читачів Віленського списку Хронографа 1262 р. Крім уже зазначених вище фрагментів, уявлення про покору римлянам, запозичені з Хронографа 1262 P. , вплинули і на текстуальне оформлення леґендарної частини.
Уривок про римську силу "по всеи вселенй" (арк. 598 зв.) читається майже безпосередньо після фраґменту із кіноварним заголовком "О Петр ап(о)с(то)л" (арк. 592), і входить до тексту, озаглавленого "О Агрипин повсти къ іюдомъ да не зарадется з римляны" (арк. 596 зв. - 599). У цьому тексті перелічено народи, які підкорюються римлянам, а кінець історії закінчується дуже схоже на формули леґендарної частини літописів ВКЛ:
Примітка: 1. Список Рачинського - це найбільш повний список 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського (2звВКЛ); тут і далі цит. за: ПСРЛ. - Т.35. - Москва, 1980.
28 Garbacik J. Kallimach Filip Buonaccorsi // Polski slownik biograficzny. - T. XI/4 - Zesz. 51. - 1965. -S. 497.
29 Летопись Красинского // Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - Т. 35. - Москва, 1980. - С. 129.
30 Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. - Москва: Ленинград. 1936. - С. 98 - 99.
стр. 10
Неявними запозиченнями з Хронографа 1262 р. є формули заснування міст, що досить щільно зустрічаються у тексті "Хроніки" Іоанна Малали. Наприклад: "Никто же бо, зиждя града, въ имя мрътваго нарицяеть, оукоризна бо есть, но во имя живаго. се же градъ Антиохию нарєче въ имя с(ы)на свого" (кн.VIII, c. 517 - 20)31.
На сьогодні існує два погляди на причини складання леґендарної частини у літописах ВКЛ, тобто власної візії походження литовців. Перший відштовхується від існування напруги між польською та литовською елітами, і тоді створення подібної леґенди легітимізувало окремішність литовської шляхти32. Згідно з другим, легенда римського походження литовців була спрямована проти московських версій початків литовської династії, сформульованих у "Посланні Спиридона-Сави" (згодом перейшли до "Сказання про князів владимирських")33.
Одним із головних джерел, що використовувалися при моделюванні леґендарної частини, був Галицько-Волинський літопис, запозичення з якого доповнювалися інформацією з інших джерел. До безпосередньо "римського" блоку леґендарної частини з останнього ввійшов тільки "Довспрункг с Китаврус", якого названо одним зі "шляхты чотыры рожай, навышшые"34. "Прешпор с Колюмнов" та "Ульян з Урсин", як досить переконливо довів К. Ґудмантас, були реальними "римськими" (італійськими) вельможами і потрапили до леґендарної частини через те, що входили до почту королеви Бони35. Однак у цій частині (та "римській леґенді" загалом) незрозуміле походження імені Палемон. Воно взяте з якоїсь писемної пам'ятки: "Palemono kalnas" ("Палемонова гора") та район Palemonas (Палемонас) у Каунасі з'являються, скоріше за все, дуже пізно, під впливом "Хроніки" Мацея Стрийковського, або навіть праці Т. Нарбута "Історія литовського народу" ("Dzieje narodu litewskiego", 1830-ті рр.). У ранніх джерелах таких топонімів немає. На писемну пам'ятку, з якої був запозичений "Полемон", указує система доповнення найпершої версії леґендарної частини.
Судячи з усього, перша генеалогія (яка і стала основою леґендарної частини 2-го зводу літописів ВКЛ (ЛЧ)) складалася цілком з епонімів (Борк, Кунас, Спера, Кернус, Поята, Кгирус, Кгрумпь, Немонос, Куковойт, Утянус, Швинторог, Трабус). Згодом до неї було додано імена з писемних пам'яток
31 Истрин В. М. "Хроника" Иоанна Малалы в славянском переводе. Репринтное издание материалов В. М. Истрина. - Москва, 1994. Перша арабська цифра позначає сторінку, у нижньому індексі подано рядки.
32 Kulicka E. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow... - S. 16; Suchocki J. Geneza litewskiej legendy etnogenetycznej... - S. 30.
33 Jucas M. Lietuvos metrasciai ir kronikos. - Vilnius, 2002. - P. 50 - 51; Морозова Н. Вопросы языка и текстологии летописей Великого княжества Литовского: Хроника Быховца: ДисС. ... д-ра гуманит. наук, филология, балтийские и славянские языки и литература (Н 590). - Вильнюс, 2001 = Morozova N. Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes metrasciu kalbos ir tekstologijos problemos: Bychovco kronika: Daktaro disertacija humanitariniai mokslai, filologija, baltu ir slavu. kalbos ir literature (H 590). - Vilnius, 2001. - P. 42 - 60.
34 Летопись Рачинского // ПСРЛ. - T. 35. - С. 145.
35 Gudmantas К. Lietuviu kilmes is romenu teorijos geneze ir ankstyvosios Lietuvos vardo etimologijos // Senoji Lietuvos Literature. 17 knyga: Literaturos istorija ir jos kurejai. - Vilnius, 2004. - P. 255; Idem. Velyvuju Lietuvos metrasciu veikejai ir ju prototipai: "Romenai" // Ibid. 18 knyga: Istorijos rasymo horizontal. -Vilnius, 2005. - P. 113 - 139.
стр. 11
(Полемон, Довспрункг, Минґайло). Відблиск "до-Полемонової" традиції можна побачити в одному родослів'ї, а саме "35 Rod Litowskich Kniaзeij" зі збірки Бібліотеки Чарторийських, яке починається словами: "Kniaзeij Prisзli Із Ryma trij Bratij odin Zerslous druhi Kernus Tretij wilkus"36. Відповідно, перший заснував Заслав (?), другий - Кернаве, третій - Вількомир (Укмерґе).
Тож однією з нерозгаданих загадок леґенди про римське походження литовців є особа протопласта великокнязівської династії - Палемона37. "Полемон" з'являється в леґенді на початку XVI ст. - у першій редакції леґендарної частини (ЛЧ-1) 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського (2звВКЛ). На цей момент сама римська теорія вже існувала й навіть мала постать ватажка римлян, які згодом розселилися в Литві. Однак жодна рання версія не називає цю особу "Полемоном". Я. Длуґош пропонував уважати ватажком Вілія, по імені якого було назване місто Вільно38. Цю ж версію, слідом за Я. Длуґошем, повторив і М. Меховський39. Таким чином, спочатку персонаж, що вводився як ватажок римлян, був "реконструйований" автором (Я. Длуґошем) як епонім.
Ближчим за звучанням до "Полемона" ЛЧ-1 є "duce Lemonio" Філіпа Буонакорсі Каллімаха (1437 - 1496 рр. ). "Duce Lemonio" як вождь литовців виступає у праці "Життя і звички кардинала Збіґнева" (1480-ті рр.)40. Походження цього імені у самого Каллімаха незрозуміле. Можна припускати зіпсовану назву племені "lemovii", що зустрічається у Тацита41. Ф. Каллімах також "реконструює" якогось ватажка литовців, щоправда використовуючи більш витончений метод, ототожнюючи ґерманське плем'я лемовіїв (згадане Тацитом) з литовцями, а територію їх первісного заселення - з Лівонією (за співзвучністю: "Вважаю, що Лівонія від викривленого імені князя Лемонія називається" ("Quae mox Liuonia corrupto uocabulo a Lemonio duce, ut credi par est, nominate")42. Єдина відмінність "Лемоніуса" Каллімаха від "Вілія" Длуґоша - об'єкт, обраний для "реконструкції" імені вождя. У першому випадку таким стає столиця Великого князівства Литовського, у другому - "gens lithuanorum"43.
Однак незважаючи на подібність звучання імен Лемоніус і Полемон, припускати запозичення з "Життя і звичок кардинала Збіґнева" можна тільки з багатьма застереженнями, оскільки на даний момент існує лише два списки цієї пам'ятки: 1555 р. й XVII ст. (обидва - польські)44. Отже, пряме використання автором леґендарної частини якоїсь певної версії "римської леґенди", як видається, досить складно встановити.
36 Rodowod ksiazat ruskich і litewskich do pol. wieku XVI w jez. Ruskim // Biblioteka Czartoryskich (Krakow). - Rkps. 2211.IV. - S. 100.
37 Надалі форма імені "Полемон" уживатиметься там, де йтиметься про першопочаткове запозичення; натомість "Палемон" - там, де мається на увазі усталена в історіографії форма.
38 Ioannis Dlugossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. - P. 115.
39 Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. - С. 98, 176.
40 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. - P. 38.
41 Ibid.
42 Ibid.
43 Шляхом Ф. Каллімаха пішов згодом Мартин Кромер: Kronika Polska Marcina Kromera biskupa Warminskiego. Ksiag XXX. Dotard w trzech jezykach, a mianowicie w lacinskim, polskim і niemieckim wydana, na jezyk polski z lacinskiego przelozona przez Marcina z Blazowa Blazowskiego. Wyd. 2. - Sanok, 1857. - S. 128.
44 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. - P. 7.
стр. 12
Автор ЛЧ-1 не використав методи Длуґоша й Каллімаха для "реконструкції" імені першопредка. Для особи протопласта литовських князів було обране ім'я, що його носили цілком історичні персонажі. Зрозуміло, що у цьому випадку саме джерело, котре потрапило в руки середньовічного автора, і формує образ першопредка. І все-таки є деякі правила, згідно з якими перший із роду має особливу значимість у леґенді, а сам образ протопласта не може бути випадковим. Відомо, наприклад, що мода на троянських героїв поширювалася в Європі; у XV-XVI ст. популярністю користувалася "римська леґенда" походження правителів45. У тому числі оригінальна польська версія, в якій стверджувалося про тотожність леґендарного Крака (героя "Хроніки" Вінцентія Кадлубека) з римлянином Ґракхом46. "Пошуки" біблійних прабатьків народів характерні майже для всіх середньовічних історіографій, зокрема на Русі - починаючи з "Повісті временних літ".
Однак із "Полемоном" все не так просто. Виникає закономірне питання: а чому саме Полемона обрали для початку литовської князівської династії? Історичні й міфологічні персонажі під іменами Полемон (так само, як і Палемон) не можуть претендувати на першорядність. Можливо, тут присутня гра із семантичним наповненням слів47, подібна до тієї, яку пропонує автор для пояснення етноніма "Литва": від латинських слів "litus" (берег) і "tuba" (труба)48?
Загадка "Полемона" давно привертала увагу дослідників, хоча прямого джерела запозичення ніхто так і не запропонував49. Першим, хто спробував пояснити загадкового "римського князя", був А. Ротунд, автор трактату "Розмова поляка з литвином..." ("Rozmowa Polaka z Litwinem..."; 1564 P. , опубліковано в 1565 або 1566 рр.)50, а також "Короткої історії литовських князів..." ("Epitome principum Lituaniae...", 1576 р.)51. А. Ротунд знав другу редакцію леґендарної частини, оскільки вже використав другу форму імені - "Палемон" (про різниці в написанні Полемон/Палемон у різних редакціях леґендарної частини див. нижче). Він пропонує читати не "Palemon",
45 Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада / Пер. с фр. Е. В. Баевской, Э. М. Береговской. - Москва, 2002. - С. 377 - 392.
46 Macej de Mechovia. Chronica Polonorum. - Cracoviae, MDXXI [1521]. - P. CCCLXXIX [примітка видавця].
47 Gudmantas К. Velyvuju. Lietuvos metrasciu veikejai ir ju prototipai: "Romenai" // Senoji Lietuvos Literatura. 18 knyga: Istorijos rasymo horizontal. - Vilnius, 2005. - P. 114.
48 ПСРЛ. - Т. 35. - С. 129, 146, 174, 194, 215.
49 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. Latopis Wielkiego Ksiestwa Litewskiego і Zmudzkiego a przeszlosc Litwy w dzielach Augustyna Rotundusa // Z dziejow kultury prawnej: Studia ofiarowane Profesorowi Juliuszowi Bardachowi w dziewiecdziesieciolecie urodzin. -Warszawa, 2004. - S. 505 - 538; Raila E. Lietuvos atradimas, arba Palemono prolegomenai // Naujasis Zidinys-Aidai. - 1995. - N4. - P. 298 - 303; Idem. Palemono legenda: istoriografines teksto istakos // Lietuvos istorijos studijos. - 1997. - N4. - P. 130 - 134; Jasas J. Bychovco kronika. - P. 193 - 194; Rowell S.C. Amzinos pretenzijos arba kaip turime skaityti elitine literature // Seminarai. - 1998. - P. 19 - 20; Petrauskas R. Istoriskumas // Lietuvos Didziosios Kunigaikstijos kultura. Tyrinejimai ir vaizdai. - Vilnius, 2001. - P. 211; Beresnevicius G. Palemono mazgas. Palemono legendos perifirinis turinys. Religine istorine studija. -Vilnius, 2003.
50 Rozmowa Polaka z Litwinem. - Krakow, 1890. - S. VI; Rozmowa Polaka z Litwinem z ktorej tu snajdnie kazdy obaczyc moze co jest prawa wolnosc abo swoboda і jakoby unija korona polska z ksiejstwem litewskim przyjac miala przeciw sromotnemu і omylnemu Stanislawa Orzechowskiego pisaniu ktorym niewinnie slawne ksiestwo litewskie zelzyc chcial uczyniona // Sesioliktojo amziaus rastija. - Vilnius, 2000. - P. 263.
51 Epitome principum Lituaniae a migratione Italorum P. Libone vel, ut Lituanica historia scribit, Palemone duce usque ad Jagellones // Sesioliktojo amziaus rastija. - P. 296 - 297.
стр. 13
a "P.Libone", можливо, контамінуючи версії літописів ВКЛ і "Хроніки" Мартіна Кромера52: "П. Лібон, якого наші, помиляючись у літерах, змінивши ім'я, Палемоном зовуть" ("P.Libo kthorego naszy omilkiem liter w podobne litery imie przemieniwszy Palemonem zowa", "[...] duce P.Libo, quern Palemonem corrupto nomine historia vocat")53. Ідентифікація Палемона з Либоном була популярною скоріше за все через своє політичне звучання, дозволяючи підтверджувати литовські претензії на Лівонію у другій половині XVI ст.54 М. Стрийковський також прийняв читання "Palemon albo P.Libon", хоча і не без зауважень55.
Це пояснення імені може насторожити: адже А. Ротунд, М. Стрийковський і сама леґендарна частина належать одному сторіччю. Більше того, А. Ротунд мав доступ до бібліотеки великокнязівської канцелярії у Вільні56. Належність до культурного оточення, в якому був відомий прототип засновника литовської великокнязівської династії, повинна була дати "зміцнення" і розвиток образу "Полемона" (у тому числі, у А. Ротунда). Однак ми бачимо зворотне. "Полемон" у другій редакції легендарної частини стає "Палемоном", а останній, своєю чергою, одержує все нові й нові пояснення.
Це, швидше за все, говорить про те, що майже відразу після створення першої версії леґендарної частини, де "Полемон" уперше виступає як першопредок, зв'язок із безпосереднім джерелом запозичення імені втрачається, а разом із цим зв'язком втрачається й логіка найменування. Крім того, політична ситуація другої половини XVI ст. (Лівонська війна) вимагала певних ідеологічних обґрунтувань литовських претензій на Лівонію.
У списках 2звВКЛ немає єдності в написанні імені цього персонажа. Вони розподіляються в такий спосіб: варіант "Полемон" містить список Євреїновський (Є); варіант "Палемон" - списки Рачинського (Р), Археологічного товариства (Арх.), Румянцевський (Рум.), Ольшевський (О), Вільнюський 2 (В2)57 і Краківський (Кр.)58. Список Красинського (К) містить обидва варіанти написання імені: "Где ж одно княже римское именем Полемон (в Є: Послесмон), которыи же цесару Нерону был кровныи, забралъся з жоною и з дтми, и з скарбы своими, и подъданными своими, с которым жо княжетем собралося пятсот шляхты з жонами и з дтми и з многыми людми", "тут ся доконал род княжати римского Полемона"59; "А потом вышереченое княже Палемон (в Є: Полемон) вродил трех сынов"60.
52 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. Latopis Wiejelkiego Ksiestwa Litewskiego і Zmudzkiego... - S. 505 - 538.
53 Rozmowa Polaka z Litwinem. - P. 263: "[...] P.Libo kthorego naszy omilkiem liter w podobne litery imie przemieniwszy Palemonem zowa"; Epitome... - P. 296 - 297: "[...] duce P. Libo, quem Palemonem corrupto nomine historia vocat". Про версію А. Ротунда див.: Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina... - S. 505 - 538.
54 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. - S. 512 - 513.
55 Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Zmodzka і wszystkiej Rusi. - T. 1. - Warszawa, 1846. - S. 48 - 50, 65 - 73. У першому вид. (Krolewec, 1582) див.: S. 77.
56 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina... - S. 505 - 538.
57 Список XVIII ст. зі списку О: Lietuvos Mokslu Akademijos Biblioteka. Rankrasciu. skyrius. - F. 17 - 29. - P. 1 - 11.
58 Список сер. XVI ст. з О: Biblioteka Jagiellonska (Krakow). - Cod.6135.
59 ПСРЛ. - Т. 35. - С. 128, 130.
60 Там же. - С. 128.
стр. 14
У всіх списках 2звВКЛ Полемон/Палемон згадується в одних і тих самих місцях легендарної частини (у деяких списках ім'я зустрічається ще у заголовках: "О княжати Полемоне и о трх сынех его" (Є); "О xiazeciv Palemonie і о iego trzech sinyeh" (О); "О княжати Палемоне и о трех сынов его" (Р); "О княжати Палемоне и о трех сынх его" (Рум.)61, різниця лише в написанні імені. Друга редакція легендарної частини (що відбилася в Р, Рум., О, Арх.) відрізняється пильною увагою до імен героїв і тенденцією до їх зміни. "Полемон" з'являється в першій редакції, а "Палемон" - після її редагування, тобто у другій (на даний момент відомо більше списків другої редакції, а не першої). Первинність або вторинність варіантів імені - досить важливий момент, якщо намагатися встановити, звідки саме було взято це ім'я. Адже імена Полемон (Polemon, Ρολεμον) і Палемон (Palaemon, Ρολιαμον) носили різні історичні діячі й міфологічні персонажі в різний час.
"Палемон", що з'явився у другій редакції леґендарної частини, швидше за все - свідома зміна імені, коли перший варіант перестав задовольняти редакторів, або ж коли загубився зв'язок між джерелом імені й самим ім'ям. Зараз уже складно визначити, коли саме леґендарна частина 2звВКЛ піддалася редагуванню й чому "Полемон" перетворився в "Палемона".
Від часів А. Ротунда й М. Стрийковського версій про те, ким же міг бути "Полемон" 2звВКЛ, стало набагато більше. Ближче всього до розгадки підійшов М. Рочка, який підтримав думку Р. Сілі62, що під ім'ям "Полемон" мався на увазі понтійський цар Полемон II63. Гіпотезу М. Рочки підтримали московські видавці трактату Михалона Литвина64. Цієї ж версії дотримується й Ґ. Береснявичюс65. Дійсно, пропозиція вважати "Полемона" леґендарної частини понтійським правителем Полемоном має документальне підтвердження.
Як уже зазначалося, імена, запозичені з письмових джерел, "розбавляли" епонімічні генеалогії леґендарної частини. Причому (як це видно на матеріалі запозичень імен із Галицько-Волинського літопису) письмові джерела відобразилися у ЛЧ певними блоками. Ім'я Полемон стоїть "на межі" між запозиченнями з Хронографа та Галицько-Волинського літопису (перед Довспрунґом). У другому творі ім'я "Полемон" не зустрічається. Відтак можна припустити, що воно було взяте з хронографа.
Якщо враховувати тільки час написання, авторові першої редакції леґендарної частини (початок XVI ст.) могли бути доступні такі зводи: Хронограф за Великим викладом (ХрВв, імовірно XI ст.), Літописець еллінський і римський (ЛЕР) 1-ї та 2-ї редакцій (до середини XV ст.), Хронограф 1262 р. (ВХр.), Троїцький хронограф (Тр., початок XV ст.), Хронограф 1512 (Хр. 1512,
61 Там же. - С. 215 (Є); 173 (О); 145 (Р); 193 (Рум.).
62 Sealey R. Bendros mintys apie lietuviu kalbos kilme // Tautos Praeitis. - Chicago, 1961. - T. 1. - Kn. 3. - P. 336 - 337.
63 Rocka M. Mykolas Lietuvis. - Vilnius, 1988. - P. 78 - 80.
64 Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и москвитян / Пер. В. И. Матузовой, отв. ред. А. Л. Хорошкевич. - Москва, 1994. - С. 45.
65 Beresnevicius G. Palemono mazgas... - Р. 14 - 20.
стр. 15
кінець XV ст.)66. Отже, укладач легендарної частини міг мати списки будь-якої з цих пам'яток. Однак сума запозичень із Віленського списку Хронографа 1262 р. досить переконливо говорить на користь запозичення саме з нього. Відтак, і ім'я Полемон також запозичене із Хронографа 1262 р.
У хронографічній традиції ім'я Полемон тісно пов'язане з Нероном. У хронографах Полемон з'являється у складі фрагменту "Хроніки" Іоанна Малали (Мал., Х, 1919 - 234), який читається в ЛЕР-167, ЛЕР-268, а також у Хронографі 1262 р.69: "Прїа жє си нєронъ црь въ црство своє, страноу иноу. на понsтє пωлємона70 стратїга71 своего, і сътвори ю єпархъ прозва ю понsть72 полємоньски73. Сиж нєронъ любш внеты sлω:-" (арк. 593). Однак цих фрагментів немає ані у Тр., ані у хронографічних палеях74, що може говорити про відсутність його й у ХрВв. Немає цього фрагмента й у Хр. 151275. Таким чином, із пошуків джерела можна виключити: ХрВв (і висхідні до нього пам'ятки), Тр. і Хр. 1512.
Згадка Полемона у хронографах дає нам три варіанти, звідки могло бути запозичене ім'я: 1. запозичення безпосередньо зі слов'янського перекладу Мал., який би не входив у який-небудь хронограф, а був окремою пам'яткою; 2. запозичення з ЛЕР; 3. запозичення із Хронографа 1262 р. Причому, останній варіант доцільно розбити на два підпункти - запозичене ім'я з протографа або безпосередньо з Віленського списку Хронографа 1262 р. (ВХр.).
Можливість використання окремого (не хронографічного) тексту перекладу "Хроніки" І. Малали видається досить сумнівною. Рукописна традиція міцно пов'язує її саме із хронографами. Списків окремо переписаних книг у давньоруському перекладі поки не знайдено - усі вони входять до складу хронографів76. На використання саме хронографічного тексту може вказувати й те, що поряд з "Хронікою" І. Малали була використана інша пам'ятка, що, також входила до складу хронографів - "Історія Іудейської війни" Й. Флавія. Можна було б прийняти, що й перша, і друга кожні окремо послужили джерелом леґендарної частини 2звВКЛ, якби не розташування тексту.
Однією з найяскравіших рис римської теорії походження литовців була мотивація втечі Полемона з Риму. Леґендарна частина 2звВКЛ пропонує таку її причину: ніхто не був упевнений у безпеці свого майна та життя, оскільки Нерон "княжатом і паном рымским, шляхті й всьому посполству
66 Див.: Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - Ленинград, 1975. Як зазначав О. В. Твороґов, точне датування складання хронографів установити не вдається. Однак на початок XVI ст. всі ці тексти вже існували.
67 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 279 (фр. 145).
68 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 294 (фр. 195); Летописец Еллинский и Римский. - Т. 1: Текст. - Санкт-Петербург, 1999. - С. 221.
69 Цит. за ВХр., різночитання за Арх. (Исторический сборник, XV в., Российский государственный архив древних актов. - Ф. 181 (МГАМИД). - Оп. 1. - N 279. - 540 л.).
70 Арх.: полεмона.
71 Арх.: стратига.
72 Арх.: Пóнтъ.
73 Арх.: Полεмонsскыи.
74 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 262 - 274, 239 - 262.
75 ПСРЛ. - Т. 22: Русский хронограф. - Ч. 1: Хронограф 1512. - Санкт-Петербург, 1911.
76 Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Вып. 1 (XI-XIV вв.). - Ленинград, 1987. - С. 472; Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 16; Истрин В. М. "Хроника" Иоанна Малалы... - С. 3 (предисловие М. И. Чернышёвой).
стр. 16
крывды й втиски великі чынил"77. У самому місці розташування опису "окрутенств Нерона" у тексті хронографа можна знайти вказівки на конкретну пам'ятку, що послужила джерелом леґендарної частини. Так, після слів "сиж нєронъ любш внєты sлω:-" у всіх хронографах читається різний текст. У ЛЕР-1 після цього йде фраґмент із "Хроніки" Георгія Амартола (Ам.) про Петра й Симона (Ам., 2572- 2586)78; в ЛЕР-2 - "Про Иаков", теж з Ам. (26113 - 26214)79. Тільки Хронограф 1262 р. дає зовсім інше читання, а саме: фраґмент з "Історії Іудейської війни" Й. Флавія (кн. ІІ, гл. 13, 1 - 3)80. При порівнянні уривку з Хронограф 1262 р. та легендарною частиною очевидне використання тут першого (підкреслено місця, які зближуються; курсивом виділено фраґменти, запозичені з іншого джерела):
Примітки: 1. Цит. за Списком Рачинського (ПСРЛ. - Т. 35. - С. 145) із наведенням найважливіших різночитань за іншими списками (Там же. - С. 128 (К), 173 (О), 193 (Рум.), 214 (Є)).
2. У Хронографі 1262 р. у цьому місці пропущене слово "послал" (пропуск був уже у протографі, оскільки в обох списках варіант однаковий). Відновлюється за ЛЕР та грецьким списком Мал. (див.: Летописец Еллинский и Римский. - Т. 1. - С. 221; Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы. - X. - 24. - Прим. 7).
3. З "Історії Іудейської війни" Й. Флавія: Мещерский Н. А. "История иудейской войны" Иосифа Флавия в древнерусском переводе. - С. 267 (кн.II, XIII, 1 - 3).
4. Є: Тои убо царь Нерон.
5. К: замість "Сэноку" - "своею рукою забил".
6. К: панятом.
7. К: Полемон; Є: Послесмон.
8. К, Є, О, Рум.: цесарю.
77 Цит. за списком Рачинського: ПСРЛ. - Т. 35. - С. 145; в ін. списках змін немає: ПСРЛ. - Т. 35. - 128 (К), 173 (О), 193 (Рум.), 214 (Е).
78 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 279 (фр. 146). Тут і далі посилання на вид.: Истрин В. М. "Хроника" Георгия Амартола в древнем славянорусском переводе. - Т. 1. -Петроград, 1920. Перше число позначає сторінку, у нижньому індексі подано рядки.
79 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 294 (фр. 196); Летописец Еллинский и Римский. - Т. 1. - С. 222.
80 Розбивка на книги та глави за вид.: Мещерский НА. "История Иудейской войны" Иосифа Флавия в древнерусском переводе. - Москва; Ленинград, 1958. - С. 2679 - 28 (видано за Віденським хронографом).
стр. 17
Ми не знайдемо у цих двох фраґментах прямої текстуальної подібності. Відсутність точних збігів, однак, не говорить про те, що текст хронографа не був використаний. Автор легендарної частини й не прагнув до дослівного переписування своїх джерел, а переказував їх. І це корелюється із системою читання рукопису Хронографа 1262 р.
Порівнюючи обидва уривки, побачимо, що майже всі мотиви втечі від Нерона прочитуються вже в "Історії Іудейської війни" Й. Флавія. Відбирання "маєтків", безпричинні вбивства Нероном близьких й (що, напевно, головне) "шляхетних моуж", зумовлені цим страх і втеча. Доказом запозичення Полемона саме із Хронографа 1262 р., а не з іншого подібного твору, може також служити й уривок із Мал., що передує Флавію. Причому саме у зв'язку цих двох уривків. У протографі ВХр. і Арх., в уривку, запозиченому із Мал., було пропущене слово "пославши" (відновлюється за ЛЕР81 та грецьким текстом)82. У наведеній таблиці пропуск позначено квадратними дужками. Без цього слова зміст фраґмента радикально змінюється. Якщо спочатку (у грецькому тексті й давньоруському перекладі) йшлося про те, що Нерон посилає свого "стратига" у новопридбану "страноу", то у протографі ВХр. і Арх. (Хронограф 1262 р.) ситуація змінюється з точністю до навпаки: Нерон забирає "страноу иноу. на понsтє пωлεмона стратїга своєго". У контексті подальшого викладу подій ця втрата слова й надає той зміст, що відбився в легендарній частині.
Хронограф 1262 р. від самого свого виникнення непрямим образом пов'язується з Литвою. Найвідомішим фрагментом із нього є вставка в текст "Хроніки" І. Малали83, що містить одну з найбільш ранніх згадок про балтійських язичницьких богів, а також пояснення походження обряду трупоспалення у литовців, ятвяґів, прусів, ємі та лібі (арк. 27 а - 28 а)84. Ця ґлоса (т.зв. вставка про Совія) не залишилася без уваги й при переписуванні хронографа на початку XVI ст. У списках його вона має різні заголовки. В Арх.: "Оуказъ жє поганскои прєльсти сицє ижє Сови бгомъ нарицают"85; у ВХр.: "Скажем +86 [вамъ]87 поганьскы прлести быти сїцεво и в литв нашεи.:- слова. ні" (27 b) (підкреслені фраґменти загальні для обох списків).
Можна припустити, що різниця між заголовками викликана нерозумінням переписувачем ВХр. почерку протографа й спробою пояснити незрозумілий текст. Додання до заголовку протографа уточнення "и в литв нашεи.:-" треба віднести до часу переписування ВХр., а не до самого протографа, як уважав В. Істрін88. На особливий інтерес до цієї ґлоси у ВХр.
81 Летописец Еллинский и Римский. - T. 1. - С. 221.
82 Истрин В. М. "Хроника" Иоанна Малалы... - Х, 24, прим.7.
83 За нею і датують укладення протографа.
84 Ця ґлоса багато разів публікувалася. Остання праця, присвячена цій проблематиці: Lemeskin I. Sovijaus sakme ir 1262 m. chronografas. - Vilnius, 2009. - 332 P. Цікаво, що укладач Хронографа пропонує еллінську версію походження литовського язичництва ("си ж прєлεсть сквεsрна прїидє в н ω Єлинъ" (арк. 27 b.)).
85 Истрин В. М. Александрия русских хронографов... - С. 359.
86 Після слова "скажем" тим самим чорнилом проставлено хрест.
87 Слово "вамъ" дописане над рядком, іншим чорнилом, почерком, схожим на основний.
88 Истрин В. М. Александрия русских хронографов... - С. 360 - 361.
стр. 18
вказують і маргіналії: на лівому березі проставлений хрест (що означає відношення маргіналії до тексту після слова "скажем", де також стоїть хрест), а у хреста - пояснення до тексту: "Се Єсть прелесть І поганъска І и в нашои ли тв то с водило злоЄ діло и до вито вта" (чорнило інше, але почерк схожий на основний - К. К.); "[Т]о витовтовужон воирколє сожь гли посмєрти Є и по томъ почли пєрєставати жєчис" (основний почерк - К. К.) (27 b). Маргіналія тим цікавіша, що у великокнязівській канцелярії за Ґаштольда було вироблено ідеологему, пов'язану з особливим статусом Вітовта як рівноапостольного хрестителя Литви. Це відобразилося, наприклад, у "Похвалі" Жиґимонту Старому89. Позначка на берегах, яка пояснювала, що після Вітовта "почли переставати жєчис", можливо, говорить про належність переписувача ВХр. до великокнязівської канцелярії.
Усі ці зауваження до ґлоси про Совія вкрай важливі, якщо врахувати, що текст Хронографа 1262 р. читався дуже уважно, про що говорять численні маргіналії, підкреслення та пояснення до тексту; а також те, що Совій згадувався в тексті хронографа ще раз. Про смерть у Римі "боярина Августа" Совія говориться перед розповіддю про королів-волхвів: "Въ та же лта Сави (у ВХр.: Совїи - К. К.) нкто, болринъ Антиωхи, пришєдь съ Авгоустомъ въ Римъ, оумре въ Римъ, пороучивъ памть свою градоу своємоу творити на все приходщєє .є. лтъ .л. всю дні ипєрєтїа мсц игры скомрашьскы и скоуколны и всхъ борїи, сноузныхъ и пшихъ оу ристанїи" (537 а, Мал. IX, 177_12). Написання імені в обох випадках збігається. Уважний читач цілком міг зіставити ці два фраґменти й підтвердити версію римського походження литовців.
Хронограф 1262 р. не був єдиним джерелом "римської леґенди" за версією 2звВКЛ. Так, наприклад, ім'я Сенеки, історія його смерті "й розповідь про римські пожежі за Нерона були почерпнуті автором з іншої пам'ятки. Контамінація двох або декількох джерел - прийом, що досить часто зустрічається у леґендарній частині. У даному випадку із Хронографа 1262 р. було запозичено головного героя, а також цілком упізнавані хронологічні маркери. Те, що саме Хронограф 1262 р. послугував джерелом для хронографічного введення до леґендарної частини, верифікуеться не тільки наявністю у тексті Полемона.
Складно сказати, що ж це був за текст. Судячи зі збігу оціночних характеристик учинків Нерона (і послідовності викладу) у леґендарній частині та у Светонія90: смерть Клавдія, убивство матері, тітки, дружин (Октавії та Поппеї), приречення на смерть кращих мужів держави (VI, 36), безпричинна пожежа у Римі (VI, 38), можна погодитися із припущенням С. Ровелла, що авторові було відоме "Життя Цезаря" ("Vitae Cesarum")91. Треба також
89 Alberto Gostauto Pagyrimas Zygimantui Senajam (1529) // Sesioliktojo amziaus rastija. -Vilnius, 2000. - P. 59 - 60; Варонін В. "Пахвала караля Жыгімонта" Войцеха (Альбрэхта) Гаштаута і выданне Першага статута Вялікага княства Літоускага // Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha. Straipsniu rinkinys. - P. 21 - 34. .
90 Svetonivs Tranqvillus. De vita caesarum. De poetis. VI. 33 - 38. Перші видання: Romae, 1470, 1471, 1472; Mediolanum, 1480; Bononia, 1488, 1493, 1506; Venetia, 1490.
91 Rowell S.C. Amzinos pretenzijos arba kaip turime skaityti elitine literatura - P. 19 - 20.
стр. 19
відзначити, що Полемон присутній у Светонія, однак контекст, в якому він згадується, зовсім не узгоджується з контекстом легендарної частини92.
Як видається, вибір першопредка литовської династії зумовило завдання автора пов'язати Різдво й Римську імперію з литовською історією. Перші два компоненти мали велике значення для моделювання "origo lithuanorum". Різдво знаменувало початок історії, а Римська імперія була останньою зі світових держав, відповідно до середньовічної історіографії, що відобразилося й у Хронографі 1262 р. : "А ωних же сила (тобто римлян - К. К.) по всεи всεлεни и нεпобдїма Єсть иж изыскаша всю Європ под въсточною страною и под полунощными строуи ижε Єсть Доунаи [...] и до Вртанїиских ωстрововъ" (пит. за: ВХр., арк. 598 зв.). "Полемон" опинився у дуже зручному місці тексту. Якщо подивитися на рукопис Віленського списку, ми побачимо, що принципи роботи із джерелами, які можна було простежити на матеріалі Галицько-Волинського літопису, підтверджуються і хронографічним матеріалом. Відтак, можна допустити, що текст Хронографа 1262 р. був відомий у тому колі, де створювалася леґендарна частина 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського, і використовувався для конструювання власної історії.
The article researches the interests of readers in Grand Duchy of Lithuania in early XVI. Besides certain interests of Chronograph of 1262 Vilna's Copy author reviews the perception of delivered material and modeling own historical narrative on it.
92 "Розширяти та збільшувати державу у нього (Нерона - К. К.) не було ані бажання, ані надії. Навіть з Британії він думав вивести війська і не зробив цього лише з сорому показатися заздрісником батьківської слави. Тільки Понтійське царство зі згоди Полемона й Альпійське після смерті Коттія він зробив провінціями" (Svetonii. VI. 18).
Тема читання як процесу, читацьких зацікавлень та сприйняття прочитаного отримує все більше визнання у студіюваннях інтелектуальної історії середньовіччя та раннього нового часу. До списку книг, який можна знайти на спеціальній, постійно оновлюваній, інтернет-сторінці Відкритого університету (Великобританія) "The Reading Experience Database 1450 - 1945. Selected publications on reading: history, practice and theory"1, слід додати кілька праць, котрі допоможуть розкрити проблему співвідношення читача та книги. Наприклад, студію Дж. Даґене про етику читання у культурі рукописної книги на матеріалі рукописів "Libro de buen amor"2, працю, присвячену читанню в добу середньовіччя "Роману про троянду"3, або дослідження В. Шерманом системи приміток у ренесансній Англії4.
"Діалог" читача й книги - одна з найбільш цікавих тем для дослідника культури. Безсумнівно, кожному читачеві відомо, що процес читання - це, перш за все, співучасть у тексті. Інколи вона ніяк не виражається зовні - тоді ми нічого не можемо сказати про читача. Однак залежно від того, наскільки текст зачіпає читача, співучасть може виявлятися як у використанні текстів у власній творчості (рецепція), так і у прямому "діалозі" з текстом, яким
Кириченко Катерина Віталіївна - молодший науковий співробітник сектору досліджень з історії Київської Русі Інституту історії України НАНУ.
E-mail: kvk@bigmir.net
1 [Електронний ресурс] http://www.open.ac.uk/Arts/RED/publications.htm
2 Dagenais J. Ethics of Reading in Manuscript Culture: Glossing the Libro de buen amor. - Princeton, 1994.
3 Huot S. The Romance of the Rose and its medieval readers: interpretation, reception, manuscript transmission. - Cambridge, 1993.
4 Sherman W.H. Used Books. Marking Readers in Renaissance England. - Pennsylvania, 2007.
стр. 4
можна назвати читацькі примітки (ґлоси, підкреслення, манікули5 тощо) і коментарі до написаного. Примітки та коментарі, звісно, також можуть бути і "діалогом" із наступним читачем (особливо це стосується саме рукописної книги, яка не мала географічних, іменних та предметних покажчиків, і найчастіше за все перебувала у "співвласності"). Однак навіть у такому випадку звертання одного читача до іншого, використовуючи примітки до тексту, говорить про цікавість теми, звернення уваги на певні моменти, які близькі коментаторові.
Процес дослідження читацького інтересу до певної книги може йти кількома шляхами. Перший - це вивчення відображення досліджуваного тексту в інших пам'ятках; другий (умовно кажучи - зовнішній) представляє собою кодикологічне та палеографічне дослідження книги, її долі6. Ідеальним варіантом можна вважати можливість об'єднання цих двох шляхів.
У випадку рукописної книги доцільно згадати про ще одного читача, якого друкована не мала. Ідеться про переписувача - якщо, звісно, це список, а не абсолютно новий твір. Нерідко переписувачі занадто вільно поводилися з текстом, вносячи свої правки й роблячи коментарі по ходу роботи. Зрозуміло, що вже сам акт переписування певного твору може говорити про його актуалізацію у конкретний період.
Було б перебільшенням стверджувати, що в дослідженні проблеми читацьких інтересів у Великому князівстві Литовському наявні істотні прогалини. Безумовно, кожен дослідник історії культури цієї середньовічної держави у тій чи іншій мірі торкається вказаної теми7. Є й чимало праць, де використовуються маргіналії рукописів8. Книжковій культурі присвячено навіть спеціальний часопис, що його видає Вільнюський університет - "Knygotyra". Останнім часом саме на його шпальтах з'являються нові статті з тематики сприйняття книжок у ВКЛ9.
5 Манікула (лат. manicula - маленька рука) - термін, яким позначають намальовану на берегах навпроти певного місця у тексті руку з "указуючим перстом". Про історію цього значка у західноєвропейській рукописній традиції див.: Sherman W.H. Toward a History of the Manicule. Posted online: March 2005 [Електронний ресурс] http://www.livesandletters.ac.uk/
6 Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі у X-XVIII стагоддзях. - Мінск, 1993. - С. 198 - 200; Potkowski E. Ksiazka retopismienna w kulturze Polski. - Warszawa, 1984. - S. 12 - 16; Апанович Е. М. Исторические записки // История СССР. - 1979. - N 2. - С. 151 - 161; Topolska M.B. Czytelnik і ksiazka w Wielkim Ksiestwie Litewskim w dobie Renesansu і Baroku. - Wroclaw, 1984.
7 Gudmantas К Alberto Gostauto biblioteka ir Lietuvos metrasciai // Knygotyra. - 2003. - T. 41. - P. 1 - 16; Idem. Apie kai kurias 1510 m. Aleksandrijos ir legendines Lietuvos metrasciu dalies sasajas // Archivum Lithuanicum. - 2003. - N 5. - P. 207 - 226; Idem. Vilnius ir Krokuva. Keletas XVI amziaus pirmosios puses Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes literaturinio gyvenimo strichu// Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha. Staripsniu rinkinys. - Vilnius, 2005. - P. 284 - 300; Jablonskis K. 1510 m. Albrechto Gostauto biblioteka // Mokslines bibliotekos Metrastis. 1958 - 1959. - Vilnius, 1961. - P. 21 - 25; Kuolys D. Asmuo, tauta, valstybe Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes istorineje literaturoje. Renesansas. Barokas. - Vilnius, 1992; Морозова Н., Темчин С. Об изучении церковнославянской письменности Великого княжества Литовского // Krakowsko-Wilenskie Studia slawistyczne. - 1997. - N 2. - С. 7 - 39; Topolska M.B. Czytelnik і ksiazka w Wielkim Ksiestwie Litewskim... - S. 277; Idem. Spoleczenstwo і kultura w Wielkim Ksiestwie Litewskim od XV do XVIII wieku. - Poznan; Zielona Gora, 2002.
8 Див., напр.: Анисимова Т. В. Супрасльский список Хроники Георгия Амартола // Лингвистическое источниковедение и история русского языка. - Москва, 2003. - С. 192 - 227; Алексеев А. А., Лихачёва О. П. Супрасльский сборник 1507 г. // Материалы и сообщения по фондам отдела рукописной и редкой книги БАН СССР. - Ленинград, 1978. - С. 54 - 88.
9 Ciceniene R. Rankrastine knyga Lietuvos Didziojoje Kunigaikstysteje XIV a. pradzioje - XVI a viduryje: sklaidos ir funkcionavimo salygos // Knygotyra. - 2009. - T. 53. - P. 7 - 37; Gudmantas K. Alberto Gostauto biblioteka... - P. 1 - 16.
стр. 5
Рукопис, про який ітиметься, дає змогу дослідити всі елементи книжкової історії. Отже, сама по собі пам'ятка, що її ми називаємо Хронографом 1262 р.10, актуалізується наприкінці XV ст. саме у Великому князівстві Литовському, звідки й походять існуючі списки (за винятком пізніх Забєлінських уривків XVII ст.). Це й не дивно, адже у період, коли створювалися власні історичні твори (т.зв. літописи Великого князівства Литовського) та власна версія "римської леґенди" походження литовців, текст, який містив виклад усесвітньої історії11 та одну із ранніх згадок про литовське язичництво12, просто був "приречений" актуалізуватися. Таким чином, можна було б передбачати рецепцію прочитаного в оригінальних творах, що походять з території ВКЛ.
Віденський список Хронографа 1262 P. , який нині зберігається у Бібліотеці Академії наук Литви13, переписаний акуратним півуставом у першій третині XVI ст.14 Текст супроводжують розлогі коментарі та примітки. Саме вони й видають неабияку цікавість до змісту пам'ятки, починаючи інтересом переписувача і закінчуючи численними польськомовними маргіналіями ймовірно XVIII ст. За попередніми підрахунками (було враховано всі примітки, позначки на берегах і деякі виправлення, крім маргіналій XVIII ст.), у рукопису зустрічається близько 450 знаків "діалогу" читачів із твором. Крім того, є 330 манікул (на 736 арк. 15), розміщених на берегах (у т.ч. одна - навіть у середині тексту). Присутність манікул - це не виняткова особливість саме Віленського списку. Подібні знаки зустрічаються в інших рукописах. Наприклад, у 3-й Книзі посольств Коронної метрики їх 7 (на 151 арк. )16, у супрасльських списку "Хроніки" Георгія Амартола -12 (на 248 арк. )17, збірці біблейських книг Матвія Десятого - 9 (на 545 арк. )18. Проте, унікальність Віленського списку Хронографа 1262 р. полягає в їх кількості. Причому функційне призначення цих значків тут таке ж, як і у західноєвропейських рукописах, починаючи з XII ст. - позначення важливих для читача моментів19. Про це свідчать і прямі вказівки, уміщені в рукописі. Наприклад, маргіналії починаються словами: "Там гдє указуєть
10 У літературі Хронограф 1262 р. також відомий як "Іудейський хронограф" (див.: Истрин В. М. Александрия русских хронографов. Исследование и текст. - Москва, 1893. - С. 348, 353).
11 Творогов О. В. Древнерусские хронографи. - Ленинград, 1975 - С. 16 - 18; Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Вып. 1. - С. 475 - 477; Истрин В. М. Александрия русских хронографов... - С. 347 - 349.
12 Остання праця: Lemeskin I. Sovijaus sakme ir 1262 m. chronografas. - Vilnius, 2009. - 332 P. (тут же й бібліографія питання).
13 Chronografas is Supraslio vienuolyno. XVI a. 20 m. // Lietuvos Mokslu Akademijos biblioteka. - Rankrasciu skyrius. - F. 19 (Slavu knygos). - R. 109. - 1 - 3 tomai. - 736 1.
14 Морозова Н., Темчин С. Древнейшие рукописи Супрасльского Благовещенского монастиря (1500 - 1532 гг.) // Z dziejow monasteru supraskiego: Materialy miedzynarodowej konferencji naukowej "Supraski monaster Zwiastowania Przenajswietszej Bogarodzicy і jego historyczna rola w rozwoju spolecznosci lokalnej і dziejach panstwa" (Suprasl - Bialystok, 10 - 11 czerwca 2005 r.). - Bialystok, 2005. - S. 120, 131 - 132.
15 У розділеному на три томи Хронографі манікули розподіляються так: 1 т. - 181 (у т.ч. одна затерта й чотири кіноварні); 2 т. - 42; 3 т. - 107 (у т.ч. одна кіноварна).
16 Archiwum Glowne Akt Dawnych. Metryka Koronna. Ksiegi poselstw (Libri Legationum). - N 3.
17 Анисимова Т. В. Супрасльский список Хроники Георгия Амартола. - С. 192 - 227.
18 Алексеев А. А., Лихачева О. П. Супрасльский сборник 1507 г. - С. 54 - 88; Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі... - С. 72 - 74, 175, 209.
19 Sherman W.H. Toward a History of the Manicule; Нікалаеу М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі... - С. 208 - 209.
стр. 6
рука в солнцю знамєния" (арк. 6), "Смотри где указуєть рука, о мсєци знаменья" (арк. 6 зв.), "То первыи городъ по потопе гдє рука указуєть" (арк. 26) і т.д. (тут і далі підкреслення - К. К.) Відмінність віденських манікул від західноєвропейських полягає лише у тому, що вони ще мають додаткове маркування в тексті.
Судячи з приміток у творі, а також за типами манікул, читачів рукопису в XVI ст. було декілька. Встановити точне їх число досить проблематично, оскільки хтось із них залишив лише пару нотаток. По суті, активних читачів було всього двоє (у тому числі й один із переписувачів, про що говорить, зокрема, наявність кіноварних манікул). Причому іноді другий читач коментував примітки першого. Промовистими прикладами можуть служити вже наведені маргіналії зі словами, що зроблені другим читачем "руки" вказують на певні місця у тексті. Оскільки, наприклад, першого читача також зацікавили слова про те, що "будет загорєвся н()бо. мятєжь бо назнамєнующь" (арк. 6), і він намалював "руку" до цих слів, а от другий цю позначку ніяк не прокоментував.
Інтереси читачів, як можна судити з їхніх нотаток, були дуже різноманітними. Окрім наведених приміток про знамення (які цікавили їх обох), також увагу привертали звістки про "першості": створення першої людини (арк. 10 зв.), перший гріх (арк. 12), першу зірку (арк. 17), перше місто (арк. 26). Першого читача також цікавило питання божественного благословення й прокляття. Починаючи від арк. 10 через весь рукопис ідуть манікули, що вказують на місця, де згадується благословення (напр., арк. 184, 195 зв. тощо). Безсумнівний інтерес викликала тема людської природи (арк. 10, 14 зв.) та людських відносин: сусідських (арк. 196), сімейних (арк. 10, 139), ставлення до жінки (арк. 12, 532) і навіть гомосексуалізм (арк. 546). Також першим читачем у тексті досить послідовно простежено теми християнства й церкви - від позначок до місць у тексті зі згадуванням Христа (арк. 10, 532) до відомої вставки про "негідне святительство" (арк. 632). Натомість другого читача цікавили цілком світські проблеми. Наприклад, влада й територія, про що свідчить зафіксований на берегах навпроти слів про поділ Іудейського царства на п'ять властей (арк. 516) емоційний вигук: "Смотрими безумных люди чму ся радуюти". Також він проявляв пильну увагу до титулатури, згаданої в тексті (іноді "виправленої" за реаліями XVI ст.: "игемон"="гетьман"). Другому читачеві була близька й військова тематика (арк. 623, 631 зв.).
Загалом "діалог" читача з текстом Хронографа 1262 р. - надзвичайно цікава тема для подальших студіювань, у результаті яких цілком можна вирахувати, ким були перший і другий читачі рукопису. Судячи з того, що подібні позначки та коментування зустрічаються у трьох, відомих авторові цієї статті, рукописах, що походять із Супрасльського монастиря та відносяться до початку XVI ст., логічно припустити, що читач мав стосунок до цієї обителі. Був він монахом чи переписувачем-мирянином (як Матвій Десятий), очевидно, можна буде сказати тільки після комплексного аналізу всіх позначок на вказаних вище рукописах. Манера читання першого і другого читачів дуже різнилася, адже перший тяжів до манікул, а другий - до
стр. 7
власних коментарів. Оскільки в тексті, який можна назвати рецепцією (легендарна частина літописів ВКЛ) прочитаного у Хронографі, немає прямих текстуальних запозичень, то можна говорити про те, що сприйняття написаного (виражене у позначках на берегах) було емоційним, а не "науковим". Безумовно, для встановлення більш детального і точного співвідношення між досліджуваним рукописом і складанням леґендарної частини літописів ВКЛ (тобто, її рецепцією) необхідне всебічне дослідження рукописної традиції Хронографа 1262 р.
Подібне дослідження тим більш важливе, що другий читач неабияк цікавився ще однією темою, найбільше відображеною в "Історії іудейської війни" Иосифа Флавія, яка також входить до складу Хронографа 1262 р. А саме римським панування над іншими народами (див., наприклад, арк. 596 зв., де на берегах приписано: "Толико римляном" до слів "[македоны] єдиномоу кланяются игмону +"). Інтерес до цієї теми, кілька текстуальних запозичень із близьких до зазначених другим читачем фрагментів (арк. 418 зв., 599 та ін.), а також запозичення імені Полемон (див. нижче) говорить про те, що саме досліджуваний рукопис (а не його протограф) послужив "матеріалом" для укладачів легендарної частини літописів ВКЛ. Іншими словами, ми маємо справу з унікальним випадком відображення "діалогу" читач - текст в іншому творі. Тобто, рецепцією пам'ятки.
* * *
Як уже зазначалося, судячи із приписок та коментарів, Хронограф 1262 р. вплинув на розвиток місцевої версії походження литовців від римлян. Римська легенда на момент складання 2-го зводу літописів ВКЛ уже мала певну історію існування20. "Батьком" її в історіографії вважається Ян Длуґош, який наприкінці XV ст. у 10-й книзі своєї "Історії Польщі" сформулював основні положення21. Зокрема, він уважав, "що під час громадянських війн, які спалахнули спочатку між Марієм та Суллою, а потім між Юлієм Цезарем і великим Помпеєм та їх наступниками, вони (майбутні литовці - К. К.) залишили давні місця свого мешкання та батьківську землю через впевненість, що вся Італія загине у взаємному знищенні. Разом із жінками, худобою та домочадцями литовці прийшли на широкі й порожні,
20 Zachara-Wawrzynczyk M. Geneza legendy о rzymskim pochodzeniu Litwinow // Zeszyty Historyczne Uniwersytetu Warszawskiego. - 1963. - N 3. - S. 5 - 35; Kulicka E. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow і jej stosunek do mitu sarmackiego // Przeglad Historyczny. -1980. - T. 71. - Zesz. 1. - S. 1 - 21; Suchocki J. Geneza litewskiej legendy etnogenetycznej. Aspekty polityczne і narodowe // Zapiski Historyczne. - 1987. - T. LII. - Zesz. 1. - S. 27 - 65; Jucas M. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow // Przeglad Wschodni. - 1997. - T. IV. - Zesz. 2 (14). - S. 289 - 297; Narbutas S. Lietuviu kilmes is romenu legenda kulturines integracijos sviesoje // Senoji Lietuvos literatura. 17 knyga: Literaturos istorija ir jos kurejai. - Vilnius, 2004. - P. 286 - 315.
21 Ioannis Dlugossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. Quorum sex posteriores nondum editi, nunc simul cum prioribus ex mscipto rarissimo in lucem prodeunt ex bibliotheca et cum praefatione Henrici L.B. Ab Huyssen russorum caesari a consiliisinimis, bellicis et iustitiae & с praemittitur praeter vitam autoris et doctorum de eo testimonia Samuelis Ioachimi Hoppii, schediasma de scriptoribus historiae polonicae, plurimus annotationibus augtum Gabrielis Groddeckii P.P. ac bibliothecarii Gedanensis accedunt utrobique indices locupletissimi. - Lipsiae, 1711. - P. 113 - 117.
стр. 8
доступні одним звірям, простори, що називаються у тих, хто пише "пущі", які майже постійно підвладні тріскучим морозам, у північну країну, яку вони, за батьківським і давнім іменем [Італія] назвали Літалією (тепер вона, унаслідок певної зміни, називається поляками і руськими Литвою), племені ж вони дали ім'я літалів, додавши на початку одну тільки букву "л", яку ще й нині додають італійці у своїй народній мові"22. Для аргументування власних тверджень польський історик удається до латино-литовських лінґвістичних викладок, а також порівнянь звичаїв давніх римлян і литовців-язичників.
Я. Длуґош був першим історіографом, який зафіксував теорію про римське походження литовців. Але він жодним словом не згадав про джерела, з яких почерпнув свої відомості. Відтак існує дві версії виникнення длугошевих думок. Перша, найбільш поширена в історіографії, уважає його "транслятором" або "редактором"23. Згідно з нею, Я. Длуґош почув гіпотезу походження литовців від студентів із Великого князівства Литовського, які навчалися наприкінці XV ст. у Краківському університеті. Обробивши її літературно, він і виклав її у своїй праці. Причиною ж виникнення такої теорії серед литовської шляхти вважається напруження у литовсько-польських стосунках наприкінці XV ст.24 Інша версія походження "римської теорії" у Я. Длуґоша більш переконлива, оскільки до її аргументації залучене коло читання історика, а також враховано загальноєвропейські тенденції гуманістичної історіографії, які у той час поширилися і в Польщі. Так, реальними авторами "римської леґенди" А. Бочковська називає представників краківської професури, що зналися на творах римських істориків та вільно володіли латиною. Саме в такому середовищі провести паралелі між литовським і римським язичництвом, литовською та латинською мовами було досить нескладно. Така теорія, згідно з А. Бочковською, була "своєрідним антидотом" проти загрозливої антигеллонської та антилитовської пропаганди, що її вели німецькі хрестоносці при європейських дворах25. Відтак, автором "римської теорії" походження литовців був сам краківський канонік та історик Ян Длуґош, який для наведеного вище фрагменту запозичив уривок із праці Леонарда Бруні "Історія флорентійського народу" ("Historiarum Florentini Populi")26.
Переконливості останній гіпотезі надає й наукова суперечка, що точилася у краківському інтелектуальному колі. Її відгомін зустрічаємо у Філіпа Буонакорсі Каллімаха, який у праці "Життя та звички кардинала Збіґнева" ("Vita et mores Sbignei cardinalis", 1480-ті рр. ) на противагу римському пропонував теорію кельтського походження литовців27. Із весни 1472 р.
22 Ioarmis Dlugossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. - P. 322.
23 Kulicka E. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow... - S. 6 - 7.
24 Ibid.
25 Boczkowska A. Jan Dlugosz a legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow // Rocznnik Muzeum Narodowego w Warszawie. - XXXVI. - Warszawa, 1992. - S. 309; Idem. Herkules і Dawid z rodu Jagiellonow. - Warszawa, 1993. - S. 108.
26 Boczkowska A. Jan Dlugosz a legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow. - S. 316.
27 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. - Warszawa, 1962. - P. 38. Про теорію Ф. Каллімаха див.: Tumelis J. Pilypo Kalimacho zinios apie lietuviu kilme // Lietuvos istorijos metrastis. 1985 metai. - Vilnius, 1986. - P. 94 - 100.
стр. 9
Ф. Каллімах був записаний до Краківської академії, і з цього часу ввійшов до кола місцевої професури, до якої належав і Я. Длуґош28.
Отже, можна вважати, що із "римською теорією походження" литовські інтелектуали познайомилися у Краківському університеті. Однак, попри те, що гіпотеза Я. Длуґоша була популяризована Мацеєм Меховським (уперше длуґошева "Історія Польщі" вийшла друком 1615р.) у 1518 (у своїй "Хроніці Польщі") та 1521 р. (у "Трактаті про дві Сарматії"), укладачі легендарної частини літописів ВКЛ майже не послуговувалися працями попередників, створивши цілком окрему традицію. І в першу чергу, як видається, через ті джерела, що їх мали під руками, і які послужили матеріалом для написання власної ранньої історії. Однак немає жодних сумнівів, що укладачі були знайомі із західною версією "римської леґенди", хоча б тому, що й у легендарній частині використовується мовна аргументація походження: "А в тот час, где Кернус пановал на Завелеискои сторон, люди тыи его, што за Велею посели, игрывали на трубах дубасных, и прозвал тот Кернус берег по вълоску, гд ся люди его множать, литус, а труба, што на них играють, - туба. И дал имя тым людем своим по-латине, зложивши берег - Литус а труба - Туба, и дал им имя Литустуба. То пак простые люди не вмли звати по-латине и почали звати Литва"29. За версією М. Меховського: "Деякі необізнані в історії люди намислили виводити назву Литви від lituo, тобто рога чи мисливської сурми, бо, нібито, у тій області багато полюють, але це скоріше створює зовнішнє враження, ніж говорить про історичне походження"30.
Повертаючись до предмета нашого розгляду, додамо, що "римська ідея", яку ми спостерігаємо у легендарній частині літописів ВКЛ, дуже цікавила і читачів Віленського списку Хронографа 1262 р. Крім уже зазначених вище фрагментів, уявлення про покору римлянам, запозичені з Хронографа 1262 P. , вплинули і на текстуальне оформлення леґендарної частини.
Уривок про римську силу "по всеи вселенй" (арк. 598 зв.) читається майже безпосередньо після фраґменту із кіноварним заголовком "О Петр ап(о)с(то)л" (арк. 592), і входить до тексту, озаглавленого "О Агрипин повсти къ іюдомъ да не зарадется з римляны" (арк. 596 зв. - 599). У цьому тексті перелічено народи, які підкорюються римлянам, а кінець історії закінчується дуже схоже на формули леґендарної частини літописів ВКЛ:
Примітка: 1. Список Рачинського - це найбільш повний список 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського (2звВКЛ); тут і далі цит. за: ПСРЛ. - Т.35. - Москва, 1980.
28 Garbacik J. Kallimach Filip Buonaccorsi // Polski slownik biograficzny. - T. XI/4 - Zesz. 51. - 1965. -S. 497.
29 Летопись Красинского // Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - Т. 35. - Москва, 1980. - С. 129.
30 Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. - Москва: Ленинград. 1936. - С. 98 - 99.
стр. 10
Неявними запозиченнями з Хронографа 1262 р. є формули заснування міст, що досить щільно зустрічаються у тексті "Хроніки" Іоанна Малали. Наприклад: "Никто же бо, зиждя града, въ имя мрътваго нарицяеть, оукоризна бо есть, но во имя живаго. се же градъ Антиохию нарєче въ имя с(ы)на свого" (кн.VIII, c. 517 - 20)31.
На сьогодні існує два погляди на причини складання леґендарної частини у літописах ВКЛ, тобто власної візії походження литовців. Перший відштовхується від існування напруги між польською та литовською елітами, і тоді створення подібної леґенди легітимізувало окремішність литовської шляхти32. Згідно з другим, легенда римського походження литовців була спрямована проти московських версій початків литовської династії, сформульованих у "Посланні Спиридона-Сави" (згодом перейшли до "Сказання про князів владимирських")33.
Одним із головних джерел, що використовувалися при моделюванні леґендарної частини, був Галицько-Волинський літопис, запозичення з якого доповнювалися інформацією з інших джерел. До безпосередньо "римського" блоку леґендарної частини з останнього ввійшов тільки "Довспрункг с Китаврус", якого названо одним зі "шляхты чотыры рожай, навышшые"34. "Прешпор с Колюмнов" та "Ульян з Урсин", як досить переконливо довів К. Ґудмантас, були реальними "римськими" (італійськими) вельможами і потрапили до леґендарної частини через те, що входили до почту королеви Бони35. Однак у цій частині (та "римській леґенді" загалом) незрозуміле походження імені Палемон. Воно взяте з якоїсь писемної пам'ятки: "Palemono kalnas" ("Палемонова гора") та район Palemonas (Палемонас) у Каунасі з'являються, скоріше за все, дуже пізно, під впливом "Хроніки" Мацея Стрийковського, або навіть праці Т. Нарбута "Історія литовського народу" ("Dzieje narodu litewskiego", 1830-ті рр.). У ранніх джерелах таких топонімів немає. На писемну пам'ятку, з якої був запозичений "Полемон", указує система доповнення найпершої версії леґендарної частини.
Судячи з усього, перша генеалогія (яка і стала основою леґендарної частини 2-го зводу літописів ВКЛ (ЛЧ)) складалася цілком з епонімів (Борк, Кунас, Спера, Кернус, Поята, Кгирус, Кгрумпь, Немонос, Куковойт, Утянус, Швинторог, Трабус). Згодом до неї було додано імена з писемних пам'яток
31 Истрин В. М. "Хроника" Иоанна Малалы в славянском переводе. Репринтное издание материалов В. М. Истрина. - Москва, 1994. Перша арабська цифра позначає сторінку, у нижньому індексі подано рядки.
32 Kulicka E. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinow... - S. 16; Suchocki J. Geneza litewskiej legendy etnogenetycznej... - S. 30.
33 Jucas M. Lietuvos metrasciai ir kronikos. - Vilnius, 2002. - P. 50 - 51; Морозова Н. Вопросы языка и текстологии летописей Великого княжества Литовского: Хроника Быховца: ДисС. ... д-ра гуманит. наук, филология, балтийские и славянские языки и литература (Н 590). - Вильнюс, 2001 = Morozova N. Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes metrasciu kalbos ir tekstologijos problemos: Bychovco kronika: Daktaro disertacija humanitariniai mokslai, filologija, baltu ir slavu. kalbos ir literature (H 590). - Vilnius, 2001. - P. 42 - 60.
34 Летопись Рачинского // ПСРЛ. - T. 35. - С. 145.
35 Gudmantas К. Lietuviu kilmes is romenu teorijos geneze ir ankstyvosios Lietuvos vardo etimologijos // Senoji Lietuvos Literature. 17 knyga: Literaturos istorija ir jos kurejai. - Vilnius, 2004. - P. 255; Idem. Velyvuju Lietuvos metrasciu veikejai ir ju prototipai: "Romenai" // Ibid. 18 knyga: Istorijos rasymo horizontal. -Vilnius, 2005. - P. 113 - 139.
стр. 11
(Полемон, Довспрункг, Минґайло). Відблиск "до-Полемонової" традиції можна побачити в одному родослів'ї, а саме "35 Rod Litowskich Kniaзeij" зі збірки Бібліотеки Чарторийських, яке починається словами: "Kniaзeij Prisзli Із Ryma trij Bratij odin Zerslous druhi Kernus Tretij wilkus"36. Відповідно, перший заснував Заслав (?), другий - Кернаве, третій - Вількомир (Укмерґе).
Тож однією з нерозгаданих загадок леґенди про римське походження литовців є особа протопласта великокнязівської династії - Палемона37. "Полемон" з'являється в леґенді на початку XVI ст. - у першій редакції леґендарної частини (ЛЧ-1) 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського (2звВКЛ). На цей момент сама римська теорія вже існувала й навіть мала постать ватажка римлян, які згодом розселилися в Литві. Однак жодна рання версія не називає цю особу "Полемоном". Я. Длуґош пропонував уважати ватажком Вілія, по імені якого було назване місто Вільно38. Цю ж версію, слідом за Я. Длуґошем, повторив і М. Меховський39. Таким чином, спочатку персонаж, що вводився як ватажок римлян, був "реконструйований" автором (Я. Длуґошем) як епонім.
Ближчим за звучанням до "Полемона" ЛЧ-1 є "duce Lemonio" Філіпа Буонакорсі Каллімаха (1437 - 1496 рр. ). "Duce Lemonio" як вождь литовців виступає у праці "Життя і звички кардинала Збіґнева" (1480-ті рр.)40. Походження цього імені у самого Каллімаха незрозуміле. Можна припускати зіпсовану назву племені "lemovii", що зустрічається у Тацита41. Ф. Каллімах також "реконструює" якогось ватажка литовців, щоправда використовуючи більш витончений метод, ототожнюючи ґерманське плем'я лемовіїв (згадане Тацитом) з литовцями, а територію їх первісного заселення - з Лівонією (за співзвучністю: "Вважаю, що Лівонія від викривленого імені князя Лемонія називається" ("Quae mox Liuonia corrupto uocabulo a Lemonio duce, ut credi par est, nominate")42. Єдина відмінність "Лемоніуса" Каллімаха від "Вілія" Длуґоша - об'єкт, обраний для "реконструкції" імені вождя. У першому випадку таким стає столиця Великого князівства Литовського, у другому - "gens lithuanorum"43.
Однак незважаючи на подібність звучання імен Лемоніус і Полемон, припускати запозичення з "Життя і звичок кардинала Збіґнева" можна тільки з багатьма застереженнями, оскільки на даний момент існує лише два списки цієї пам'ятки: 1555 р. й XVII ст. (обидва - польські)44. Отже, пряме використання автором леґендарної частини якоїсь певної версії "римської леґенди", як видається, досить складно встановити.
36 Rodowod ksiazat ruskich і litewskich do pol. wieku XVI w jez. Ruskim // Biblioteka Czartoryskich (Krakow). - Rkps. 2211.IV. - S. 100.
37 Надалі форма імені "Полемон" уживатиметься там, де йтиметься про першопочаткове запозичення; натомість "Палемон" - там, де мається на увазі усталена в історіографії форма.
38 Ioannis Dlugossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. - P. 115.
39 Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. - С. 98, 176.
40 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. - P. 38.
41 Ibid.
42 Ibid.
43 Шляхом Ф. Каллімаха пішов згодом Мартин Кромер: Kronika Polska Marcina Kromera biskupa Warminskiego. Ksiag XXX. Dotard w trzech jezykach, a mianowicie w lacinskim, polskim і niemieckim wydana, na jezyk polski z lacinskiego przelozona przez Marcina z Blazowa Blazowskiego. Wyd. 2. - Sanok, 1857. - S. 128.
44 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. - P. 7.
стр. 12
Автор ЛЧ-1 не використав методи Длуґоша й Каллімаха для "реконструкції" імені першопредка. Для особи протопласта литовських князів було обране ім'я, що його носили цілком історичні персонажі. Зрозуміло, що у цьому випадку саме джерело, котре потрапило в руки середньовічного автора, і формує образ першопредка. І все-таки є деякі правила, згідно з якими перший із роду має особливу значимість у леґенді, а сам образ протопласта не може бути випадковим. Відомо, наприклад, що мода на троянських героїв поширювалася в Європі; у XV-XVI ст. популярністю користувалася "римська леґенда" походження правителів45. У тому числі оригінальна польська версія, в якій стверджувалося про тотожність леґендарного Крака (героя "Хроніки" Вінцентія Кадлубека) з римлянином Ґракхом46. "Пошуки" біблійних прабатьків народів характерні майже для всіх середньовічних історіографій, зокрема на Русі - починаючи з "Повісті временних літ".
Однак із "Полемоном" все не так просто. Виникає закономірне питання: а чому саме Полемона обрали для початку литовської князівської династії? Історичні й міфологічні персонажі під іменами Полемон (так само, як і Палемон) не можуть претендувати на першорядність. Можливо, тут присутня гра із семантичним наповненням слів47, подібна до тієї, яку пропонує автор для пояснення етноніма "Литва": від латинських слів "litus" (берег) і "tuba" (труба)48?
Загадка "Полемона" давно привертала увагу дослідників, хоча прямого джерела запозичення ніхто так і не запропонував49. Першим, хто спробував пояснити загадкового "римського князя", був А. Ротунд, автор трактату "Розмова поляка з литвином..." ("Rozmowa Polaka z Litwinem..."; 1564 P. , опубліковано в 1565 або 1566 рр.)50, а також "Короткої історії литовських князів..." ("Epitome principum Lituaniae...", 1576 р.)51. А. Ротунд знав другу редакцію леґендарної частини, оскільки вже використав другу форму імені - "Палемон" (про різниці в написанні Полемон/Палемон у різних редакціях леґендарної частини див. нижче). Він пропонує читати не "Palemon",
45 Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада / Пер. с фр. Е. В. Баевской, Э. М. Береговской. - Москва, 2002. - С. 377 - 392.
46 Macej de Mechovia. Chronica Polonorum. - Cracoviae, MDXXI [1521]. - P. CCCLXXIX [примітка видавця].
47 Gudmantas К. Velyvuju. Lietuvos metrasciu veikejai ir ju prototipai: "Romenai" // Senoji Lietuvos Literatura. 18 knyga: Istorijos rasymo horizontal. - Vilnius, 2005. - P. 114.
48 ПСРЛ. - Т. 35. - С. 129, 146, 174, 194, 215.
49 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. Latopis Wielkiego Ksiestwa Litewskiego і Zmudzkiego a przeszlosc Litwy w dzielach Augustyna Rotundusa // Z dziejow kultury prawnej: Studia ofiarowane Profesorowi Juliuszowi Bardachowi w dziewiecdziesieciolecie urodzin. -Warszawa, 2004. - S. 505 - 538; Raila E. Lietuvos atradimas, arba Palemono prolegomenai // Naujasis Zidinys-Aidai. - 1995. - N4. - P. 298 - 303; Idem. Palemono legenda: istoriografines teksto istakos // Lietuvos istorijos studijos. - 1997. - N4. - P. 130 - 134; Jasas J. Bychovco kronika. - P. 193 - 194; Rowell S.C. Amzinos pretenzijos arba kaip turime skaityti elitine literature // Seminarai. - 1998. - P. 19 - 20; Petrauskas R. Istoriskumas // Lietuvos Didziosios Kunigaikstijos kultura. Tyrinejimai ir vaizdai. - Vilnius, 2001. - P. 211; Beresnevicius G. Palemono mazgas. Palemono legendos perifirinis turinys. Religine istorine studija. -Vilnius, 2003.
50 Rozmowa Polaka z Litwinem. - Krakow, 1890. - S. VI; Rozmowa Polaka z Litwinem z ktorej tu snajdnie kazdy obaczyc moze co jest prawa wolnosc abo swoboda і jakoby unija korona polska z ksiejstwem litewskim przyjac miala przeciw sromotnemu і omylnemu Stanislawa Orzechowskiego pisaniu ktorym niewinnie slawne ksiestwo litewskie zelzyc chcial uczyniona // Sesioliktojo amziaus rastija. - Vilnius, 2000. - P. 263.
51 Epitome principum Lituaniae a migratione Italorum P. Libone vel, ut Lituanica historia scribit, Palemone duce usque ad Jagellones // Sesioliktojo amziaus rastija. - P. 296 - 297.
стр. 13
a "P.Libone", можливо, контамінуючи версії літописів ВКЛ і "Хроніки" Мартіна Кромера52: "П. Лібон, якого наші, помиляючись у літерах, змінивши ім'я, Палемоном зовуть" ("P.Libo kthorego naszy omilkiem liter w podobne litery imie przemieniwszy Palemonem zowa", "[...] duce P.Libo, quern Palemonem corrupto nomine historia vocat")53. Ідентифікація Палемона з Либоном була популярною скоріше за все через своє політичне звучання, дозволяючи підтверджувати литовські претензії на Лівонію у другій половині XVI ст.54 М. Стрийковський також прийняв читання "Palemon albo P.Libon", хоча і не без зауважень55.
Це пояснення імені може насторожити: адже А. Ротунд, М. Стрийковський і сама леґендарна частина належать одному сторіччю. Більше того, А. Ротунд мав доступ до бібліотеки великокнязівської канцелярії у Вільні56. Належність до культурного оточення, в якому був відомий прототип засновника литовської великокнязівської династії, повинна була дати "зміцнення" і розвиток образу "Полемона" (у тому числі, у А. Ротунда). Однак ми бачимо зворотне. "Полемон" у другій редакції легендарної частини стає "Палемоном", а останній, своєю чергою, одержує все нові й нові пояснення.
Це, швидше за все, говорить про те, що майже відразу після створення першої версії леґендарної частини, де "Полемон" уперше виступає як першопредок, зв'язок із безпосереднім джерелом запозичення імені втрачається, а разом із цим зв'язком втрачається й логіка найменування. Крім того, політична ситуація другої половини XVI ст. (Лівонська війна) вимагала певних ідеологічних обґрунтувань литовських претензій на Лівонію.
У списках 2звВКЛ немає єдності в написанні імені цього персонажа. Вони розподіляються в такий спосіб: варіант "Полемон" містить список Євреїновський (Є); варіант "Палемон" - списки Рачинського (Р), Археологічного товариства (Арх.), Румянцевський (Рум.), Ольшевський (О), Вільнюський 2 (В2)57 і Краківський (Кр.)58. Список Красинського (К) містить обидва варіанти написання імені: "Где ж одно княже римское именем Полемон (в Є: Послесмон), которыи же цесару Нерону был кровныи, забралъся з жоною и з дтми, и з скарбы своими, и подъданными своими, с которым жо княжетем собралося пятсот шляхты з жонами и з дтми и з многыми людми", "тут ся доконал род княжати римского Полемона"59; "А потом вышереченое княже Палемон (в Є: Полемон) вродил трех сынов"60.
52 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. Latopis Wiejelkiego Ksiestwa Litewskiego і Zmudzkiego... - S. 505 - 538.
53 Rozmowa Polaka z Litwinem. - P. 263: "[...] P.Libo kthorego naszy omilkiem liter w podobne litery imie przemieniwszy Palemonem zowa"; Epitome... - P. 296 - 297: "[...] duce P. Libo, quem Palemonem corrupto nomine historia vocat". Про версію А. Ротунда див.: Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina... - S. 505 - 538.
54 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. - S. 512 - 513.
55 Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Zmodzka і wszystkiej Rusi. - T. 1. - Warszawa, 1846. - S. 48 - 50, 65 - 73. У першому вид. (Krolewec, 1582) див.: S. 77.
56 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina... - S. 505 - 538.
57 Список XVIII ст. зі списку О: Lietuvos Mokslu Akademijos Biblioteka. Rankrasciu. skyrius. - F. 17 - 29. - P. 1 - 11.
58 Список сер. XVI ст. з О: Biblioteka Jagiellonska (Krakow). - Cod.6135.
59 ПСРЛ. - Т. 35. - С. 128, 130.
60 Там же. - С. 128.
стр. 14
У всіх списках 2звВКЛ Полемон/Палемон згадується в одних і тих самих місцях легендарної частини (у деяких списках ім'я зустрічається ще у заголовках: "О княжати Полемоне и о трх сынех его" (Є); "О xiazeciv Palemonie і о iego trzech sinyeh" (О); "О княжати Палемоне и о трех сынов его" (Р); "О княжати Палемоне и о трех сынх его" (Рум.)61, різниця лише в написанні імені. Друга редакція легендарної частини (що відбилася в Р, Рум., О, Арх.) відрізняється пильною увагою до імен героїв і тенденцією до їх зміни. "Полемон" з'являється в першій редакції, а "Палемон" - після її редагування, тобто у другій (на даний момент відомо більше списків другої редакції, а не першої). Первинність або вторинність варіантів імені - досить важливий момент, якщо намагатися встановити, звідки саме було взято це ім'я. Адже імена Полемон (Polemon, Ρολεμον) і Палемон (Palaemon, Ρολιαμον) носили різні історичні діячі й міфологічні персонажі в різний час.
"Палемон", що з'явився у другій редакції леґендарної частини, швидше за все - свідома зміна імені, коли перший варіант перестав задовольняти редакторів, або ж коли загубився зв'язок між джерелом імені й самим ім'ям. Зараз уже складно визначити, коли саме леґендарна частина 2звВКЛ піддалася редагуванню й чому "Полемон" перетворився в "Палемона".
Від часів А. Ротунда й М. Стрийковського версій про те, ким же міг бути "Полемон" 2звВКЛ, стало набагато більше. Ближче всього до розгадки підійшов М. Рочка, який підтримав думку Р. Сілі62, що під ім'ям "Полемон" мався на увазі понтійський цар Полемон II63. Гіпотезу М. Рочки підтримали московські видавці трактату Михалона Литвина64. Цієї ж версії дотримується й Ґ. Береснявичюс65. Дійсно, пропозиція вважати "Полемона" леґендарної частини понтійським правителем Полемоном має документальне підтвердження.
Як уже зазначалося, імена, запозичені з письмових джерел, "розбавляли" епонімічні генеалогії леґендарної частини. Причому (як це видно на матеріалі запозичень імен із Галицько-Волинського літопису) письмові джерела відобразилися у ЛЧ певними блоками. Ім'я Полемон стоїть "на межі" між запозиченнями з Хронографа та Галицько-Волинського літопису (перед Довспрунґом). У другому творі ім'я "Полемон" не зустрічається. Відтак можна припустити, що воно було взяте з хронографа.
Якщо враховувати тільки час написання, авторові першої редакції леґендарної частини (початок XVI ст.) могли бути доступні такі зводи: Хронограф за Великим викладом (ХрВв, імовірно XI ст.), Літописець еллінський і римський (ЛЕР) 1-ї та 2-ї редакцій (до середини XV ст.), Хронограф 1262 р. (ВХр.), Троїцький хронограф (Тр., початок XV ст.), Хронограф 1512 (Хр. 1512,
61 Там же. - С. 215 (Є); 173 (О); 145 (Р); 193 (Рум.).
62 Sealey R. Bendros mintys apie lietuviu kalbos kilme // Tautos Praeitis. - Chicago, 1961. - T. 1. - Kn. 3. - P. 336 - 337.
63 Rocka M. Mykolas Lietuvis. - Vilnius, 1988. - P. 78 - 80.
64 Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и москвитян / Пер. В. И. Матузовой, отв. ред. А. Л. Хорошкевич. - Москва, 1994. - С. 45.
65 Beresnevicius G. Palemono mazgas... - Р. 14 - 20.
стр. 15
кінець XV ст.)66. Отже, укладач легендарної частини міг мати списки будь-якої з цих пам'яток. Однак сума запозичень із Віленського списку Хронографа 1262 р. досить переконливо говорить на користь запозичення саме з нього. Відтак, і ім'я Полемон також запозичене із Хронографа 1262 р.
У хронографічній традиції ім'я Полемон тісно пов'язане з Нероном. У хронографах Полемон з'являється у складі фрагменту "Хроніки" Іоанна Малали (Мал., Х, 1919 - 234), який читається в ЛЕР-167, ЛЕР-268, а також у Хронографі 1262 р.69: "Прїа жє си нєронъ црь въ црство своє, страноу иноу. на понsтє пωлємона70 стратїга71 своего, і сътвори ю єпархъ прозва ю понsть72 полємоньски73. Сиж нєронъ любш внеты sлω:-" (арк. 593). Однак цих фрагментів немає ані у Тр., ані у хронографічних палеях74, що може говорити про відсутність його й у ХрВв. Немає цього фрагмента й у Хр. 151275. Таким чином, із пошуків джерела можна виключити: ХрВв (і висхідні до нього пам'ятки), Тр. і Хр. 1512.
Згадка Полемона у хронографах дає нам три варіанти, звідки могло бути запозичене ім'я: 1. запозичення безпосередньо зі слов'янського перекладу Мал., який би не входив у який-небудь хронограф, а був окремою пам'яткою; 2. запозичення з ЛЕР; 3. запозичення із Хронографа 1262 р. Причому, останній варіант доцільно розбити на два підпункти - запозичене ім'я з протографа або безпосередньо з Віленського списку Хронографа 1262 р. (ВХр.).
Можливість використання окремого (не хронографічного) тексту перекладу "Хроніки" І. Малали видається досить сумнівною. Рукописна традиція міцно пов'язує її саме із хронографами. Списків окремо переписаних книг у давньоруському перекладі поки не знайдено - усі вони входять до складу хронографів76. На використання саме хронографічного тексту може вказувати й те, що поряд з "Хронікою" І. Малали була використана інша пам'ятка, що, також входила до складу хронографів - "Історія Іудейської війни" Й. Флавія. Можна було б прийняти, що й перша, і друга кожні окремо послужили джерелом леґендарної частини 2звВКЛ, якби не розташування тексту.
Однією з найяскравіших рис римської теорії походження литовців була мотивація втечі Полемона з Риму. Леґендарна частина 2звВКЛ пропонує таку її причину: ніхто не був упевнений у безпеці свого майна та життя, оскільки Нерон "княжатом і паном рымским, шляхті й всьому посполству
66 Див.: Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - Ленинград, 1975. Як зазначав О. В. Твороґов, точне датування складання хронографів установити не вдається. Однак на початок XVI ст. всі ці тексти вже існували.
67 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 279 (фр. 145).
68 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 294 (фр. 195); Летописец Еллинский и Римский. - Т. 1: Текст. - Санкт-Петербург, 1999. - С. 221.
69 Цит. за ВХр., різночитання за Арх. (Исторический сборник, XV в., Российский государственный архив древних актов. - Ф. 181 (МГАМИД). - Оп. 1. - N 279. - 540 л.).
70 Арх.: полεмона.
71 Арх.: стратига.
72 Арх.: Пóнтъ.
73 Арх.: Полεмонsскыи.
74 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 262 - 274, 239 - 262.
75 ПСРЛ. - Т. 22: Русский хронограф. - Ч. 1: Хронограф 1512. - Санкт-Петербург, 1911.
76 Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Вып. 1 (XI-XIV вв.). - Ленинград, 1987. - С. 472; Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 16; Истрин В. М. "Хроника" Иоанна Малалы... - С. 3 (предисловие М. И. Чернышёвой).
стр. 16
крывды й втиски великі чынил"77. У самому місці розташування опису "окрутенств Нерона" у тексті хронографа можна знайти вказівки на конкретну пам'ятку, що послужила джерелом леґендарної частини. Так, після слів "сиж нєронъ любш внєты sлω:-" у всіх хронографах читається різний текст. У ЛЕР-1 після цього йде фраґмент із "Хроніки" Георгія Амартола (Ам.) про Петра й Симона (Ам., 2572- 2586)78; в ЛЕР-2 - "Про Иаков", теж з Ам. (26113 - 26214)79. Тільки Хронограф 1262 р. дає зовсім інше читання, а саме: фраґмент з "Історії Іудейської війни" Й. Флавія (кн. ІІ, гл. 13, 1 - 3)80. При порівнянні уривку з Хронограф 1262 р. та легендарною частиною очевидне використання тут першого (підкреслено місця, які зближуються; курсивом виділено фраґменти, запозичені з іншого джерела):
Примітки: 1. Цит. за Списком Рачинського (ПСРЛ. - Т. 35. - С. 145) із наведенням найважливіших різночитань за іншими списками (Там же. - С. 128 (К), 173 (О), 193 (Рум.), 214 (Є)).
2. У Хронографі 1262 р. у цьому місці пропущене слово "послал" (пропуск був уже у протографі, оскільки в обох списках варіант однаковий). Відновлюється за ЛЕР та грецьким списком Мал. (див.: Летописец Еллинский и Римский. - Т. 1. - С. 221; Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы. - X. - 24. - Прим. 7).
3. З "Історії Іудейської війни" Й. Флавія: Мещерский Н. А. "История иудейской войны" Иосифа Флавия в древнерусском переводе. - С. 267 (кн.II, XIII, 1 - 3).
4. Є: Тои убо царь Нерон.
5. К: замість "Сэноку" - "своею рукою забил".
6. К: панятом.
7. К: Полемон; Є: Послесмон.
8. К, Є, О, Рум.: цесарю.
77 Цит. за списком Рачинського: ПСРЛ. - Т. 35. - С. 145; в ін. списках змін немає: ПСРЛ. - Т. 35. - 128 (К), 173 (О), 193 (Рум.), 214 (Е).
78 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 279 (фр. 146). Тут і далі посилання на вид.: Истрин В. М. "Хроника" Георгия Амартола в древнем славянорусском переводе. - Т. 1. -Петроград, 1920. Перше число позначає сторінку, у нижньому індексі подано рядки.
79 Творогов О. В. Древнерусские хронографы. - С. 294 (фр. 196); Летописец Еллинский и Римский. - Т. 1. - С. 222.
80 Розбивка на книги та глави за вид.: Мещерский НА. "История Иудейской войны" Иосифа Флавия в древнерусском переводе. - Москва; Ленинград, 1958. - С. 2679 - 28 (видано за Віденським хронографом).
стр. 17
Ми не знайдемо у цих двох фраґментах прямої текстуальної подібності. Відсутність точних збігів, однак, не говорить про те, що текст хронографа не був використаний. Автор легендарної частини й не прагнув до дослівного переписування своїх джерел, а переказував їх. І це корелюється із системою читання рукопису Хронографа 1262 р.
Порівнюючи обидва уривки, побачимо, що майже всі мотиви втечі від Нерона прочитуються вже в "Історії Іудейської війни" Й. Флавія. Відбирання "маєтків", безпричинні вбивства Нероном близьких й (що, напевно, головне) "шляхетних моуж", зумовлені цим страх і втеча. Доказом запозичення Полемона саме із Хронографа 1262 р., а не з іншого подібного твору, може також служити й уривок із Мал., що передує Флавію. Причому саме у зв'язку цих двох уривків. У протографі ВХр. і Арх., в уривку, запозиченому із Мал., було пропущене слово "пославши" (відновлюється за ЛЕР81 та грецьким текстом)82. У наведеній таблиці пропуск позначено квадратними дужками. Без цього слова зміст фраґмента радикально змінюється. Якщо спочатку (у грецькому тексті й давньоруському перекладі) йшлося про те, що Нерон посилає свого "стратига" у новопридбану "страноу", то у протографі ВХр. і Арх. (Хронограф 1262 р.) ситуація змінюється з точністю до навпаки: Нерон забирає "страноу иноу. на понsтє пωлεмона стратїга своєго". У контексті подальшого викладу подій ця втрата слова й надає той зміст, що відбився в легендарній частині.
Хронограф 1262 р. від самого свого виникнення непрямим образом пов'язується з Литвою. Найвідомішим фрагментом із нього є вставка в текст "Хроніки" І. Малали83, що містить одну з найбільш ранніх згадок про балтійських язичницьких богів, а також пояснення походження обряду трупоспалення у литовців, ятвяґів, прусів, ємі та лібі (арк. 27 а - 28 а)84. Ця ґлоса (т.зв. вставка про Совія) не залишилася без уваги й при переписуванні хронографа на початку XVI ст. У списках його вона має різні заголовки. В Арх.: "Оуказъ жє поганскои прєльсти сицє ижє Сови бгомъ нарицают"85; у ВХр.: "Скажем +86 [вамъ]87 поганьскы прлести быти сїцεво и в литв нашεи.:- слова. ні" (27 b) (підкреслені фраґменти загальні для обох списків).
Можна припустити, що різниця між заголовками викликана нерозумінням переписувачем ВХр. почерку протографа й спробою пояснити незрозумілий текст. Додання до заголовку протографа уточнення "и в литв нашεи.:-" треба віднести до часу переписування ВХр., а не до самого протографа, як уважав В. Істрін88. На особливий інтерес до цієї ґлоси у ВХр.
81 Летописец Еллинский и Римский. - T. 1. - С. 221.
82 Истрин В. М. "Хроника" Иоанна Малалы... - Х, 24, прим.7.
83 За нею і датують укладення протографа.
84 Ця ґлоса багато разів публікувалася. Остання праця, присвячена цій проблематиці: Lemeskin I. Sovijaus sakme ir 1262 m. chronografas. - Vilnius, 2009. - 332 P. Цікаво, що укладач Хронографа пропонує еллінську версію походження литовського язичництва ("си ж прєлεсть сквεsрна прїидє в н ω Єлинъ" (арк. 27 b.)).
85 Истрин В. М. Александрия русских хронографов... - С. 359.
86 Після слова "скажем" тим самим чорнилом проставлено хрест.
87 Слово "вамъ" дописане над рядком, іншим чорнилом, почерком, схожим на основний.
88 Истрин В. М. Александрия русских хронографов... - С. 360 - 361.
стр. 18
вказують і маргіналії: на лівому березі проставлений хрест (що означає відношення маргіналії до тексту після слова "скажем", де також стоїть хрест), а у хреста - пояснення до тексту: "Се Єсть прелесть І поганъска І и в нашои ли тв то с водило злоЄ діло и до вито вта" (чорнило інше, але почерк схожий на основний - К. К.); "[Т]о витовтовужон воирколє сожь гли посмєрти Є и по томъ почли пєрєставати жєчис" (основний почерк - К. К.) (27 b). Маргіналія тим цікавіша, що у великокнязівській канцелярії за Ґаштольда було вироблено ідеологему, пов'язану з особливим статусом Вітовта як рівноапостольного хрестителя Литви. Це відобразилося, наприклад, у "Похвалі" Жиґимонту Старому89. Позначка на берегах, яка пояснювала, що після Вітовта "почли переставати жєчис", можливо, говорить про належність переписувача ВХр. до великокнязівської канцелярії.
Усі ці зауваження до ґлоси про Совія вкрай важливі, якщо врахувати, що текст Хронографа 1262 р. читався дуже уважно, про що говорять численні маргіналії, підкреслення та пояснення до тексту; а також те, що Совій згадувався в тексті хронографа ще раз. Про смерть у Римі "боярина Августа" Совія говориться перед розповіддю про королів-волхвів: "Въ та же лта Сави (у ВХр.: Совїи - К. К.) нкто, болринъ Антиωхи, пришєдь съ Авгоустомъ въ Римъ, оумре въ Римъ, пороучивъ памть свою градоу своємоу творити на все приходщєє .є. лтъ .л. всю дні ипєрєтїа мсц игры скомрашьскы и скоуколны и всхъ борїи, сноузныхъ и пшихъ оу ристанїи" (537 а, Мал. IX, 177_12). Написання імені в обох випадках збігається. Уважний читач цілком міг зіставити ці два фраґменти й підтвердити версію римського походження литовців.
Хронограф 1262 р. не був єдиним джерелом "римської леґенди" за версією 2звВКЛ. Так, наприклад, ім'я Сенеки, історія його смерті "й розповідь про римські пожежі за Нерона були почерпнуті автором з іншої пам'ятки. Контамінація двох або декількох джерел - прийом, що досить часто зустрічається у леґендарній частині. У даному випадку із Хронографа 1262 р. було запозичено головного героя, а також цілком упізнавані хронологічні маркери. Те, що саме Хронограф 1262 р. послугував джерелом для хронографічного введення до леґендарної частини, верифікуеться не тільки наявністю у тексті Полемона.
Складно сказати, що ж це був за текст. Судячи зі збігу оціночних характеристик учинків Нерона (і послідовності викладу) у леґендарній частині та у Светонія90: смерть Клавдія, убивство матері, тітки, дружин (Октавії та Поппеї), приречення на смерть кращих мужів держави (VI, 36), безпричинна пожежа у Римі (VI, 38), можна погодитися із припущенням С. Ровелла, що авторові було відоме "Життя Цезаря" ("Vitae Cesarum")91. Треба також
89 Alberto Gostauto Pagyrimas Zygimantui Senajam (1529) // Sesioliktojo amziaus rastija. -Vilnius, 2000. - P. 59 - 60; Варонін В. "Пахвала караля Жыгімонта" Войцеха (Альбрэхта) Гаштаута і выданне Першага статута Вялікага княства Літоускага // Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha. Straipsniu rinkinys. - P. 21 - 34. .
90 Svetonivs Tranqvillus. De vita caesarum. De poetis. VI. 33 - 38. Перші видання: Romae, 1470, 1471, 1472; Mediolanum, 1480; Bononia, 1488, 1493, 1506; Venetia, 1490.
91 Rowell S.C. Amzinos pretenzijos arba kaip turime skaityti elitine literatura - P. 19 - 20.
стр. 19
відзначити, що Полемон присутній у Светонія, однак контекст, в якому він згадується, зовсім не узгоджується з контекстом легендарної частини92.
Як видається, вибір першопредка литовської династії зумовило завдання автора пов'язати Різдво й Римську імперію з литовською історією. Перші два компоненти мали велике значення для моделювання "origo lithuanorum". Різдво знаменувало початок історії, а Римська імперія була останньою зі світових держав, відповідно до середньовічної історіографії, що відобразилося й у Хронографі 1262 р. : "А ωних же сила (тобто римлян - К. К.) по всεи всεлεни и нεпобдїма Єсть иж изыскаша всю Європ под въсточною страною и под полунощными строуи ижε Єсть Доунаи [...] и до Вртанїиских ωстрововъ" (пит. за: ВХр., арк. 598 зв.). "Полемон" опинився у дуже зручному місці тексту. Якщо подивитися на рукопис Віленського списку, ми побачимо, що принципи роботи із джерелами, які можна було простежити на матеріалі Галицько-Волинського літопису, підтверджуються і хронографічним матеріалом. Відтак, можна допустити, що текст Хронографа 1262 р. був відомий у тому колі, де створювалася леґендарна частина 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського, і використовувався для конструювання власної історії.
The article researches the interests of readers in Grand Duchy of Lithuania in early XVI. Besides certain interests of Chronograph of 1262 Vilna's Copy author reviews the perception of delivered material and modeling own historical narrative on it.
92 "Розширяти та збільшувати державу у нього (Нерона - К. К.) не було ані бажання, ані надії. Навіть з Британії він думав вивести війська і не зробив цього лише з сорому показатися заздрісником батьківської слави. Тільки Понтійське царство зі згоди Полемона й Альпійське після смерті Коттія він зробив провінціями" (Svetonii. VI. 18).
Опубликовано 15 сентября 2014 года
Новые статьи на library.by:
БЕЛАРУСЬ:
Комментируем публикацию: ЧИТАЦЬКІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ НА ПОЧАТКУ XVI ст. ТА РЕЦЕПЦІЯ ПРОЧИТАНОГО (НА МАТЕРІАЛІ ВІДЕНСЬКОГО СПИСКУ ХРОНОГРАФА 1262 р.)
подняться наверх ↑
ССЫЛКИ ДЛЯ СПИСКА ЛИТЕРАТУРЫ
По стандарту ВАК Республики Беларусь
Стандарт используется в белорусских учебных заведениях различного типа.
По ГОСТу Российской Федерации
Для образовательных и научно-исследовательских учреждений РФ
Прямой URL на данную страницу для блога или сайта
Предполагаемый источник
Полностью готовые для научного цитирования ссылки. Вставьте их в статью, исследование, реферат, курсой или дипломный проект, чтобы сослаться на данную публикацию №1410801959 в базе LIBRARY.BY.
подняться наверх ↑
ПАРТНЁРЫ БИБЛИОТЕКИ рекомендуем!
подняться наверх ↑
ОБРАТНО В РУБРИКУ?
Уважаемый читатель! Подписывайтесь на LIBRARY.BY в VKновости, VKтрансляция и Одноклассниках, чтобы быстро узнавать о событиях онлайн библиотеки.
Добавить статью
Обнародовать свои произведения
Редактировать работы
Для действующих авторов
Зарегистрироваться
Доступ к модулю публикаций